04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"04" листопада 2015 р. Справа№ 910/19108/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Власова Ю.Л.
ОСОБА_1
представники сторін:
Від позивача: Пінчук - ОСОБА_2
Від відповідача: ОСОБА_3
Від третьої особи: ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми “Т.М.М.” - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 по справі №910/19108/15 (суддя: Андреїшина І.О. )
за позовом Товариства з обмеженою віжповідальністю “Мега Торг ЛТД”
до Фірми “Т.М.М.” - Товариство з обмеженою відповідальністю
третя особа, яка не заявляє самостйних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг”
про стягнення 155 386, 54 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 по справі № 910/19108/15 позов Товариства з обмеженою віжповідальністю “Мега Торг ЛТД” до Фірми “Т.М.М.” - Товариство з обмеженою відповідальністю про стягнення 155 386,54 грн. задоволено, а саме: присуджено до стягнення три відсотки річних за період з 14.05.2013 до 20.07.2015 у розмірі 12 285 (дванадцять тисяч двісті вісімдесят п'ять) грн. 75 коп., інфляційні втрати за період з 14.05.2013 до 30.06.2015 у розмірі 143 100 (сто сорок три тисячі сто) грн. 79 коп. та витрати на сплату судового збору в розмірі 3107 (три тисячі сто сім) грн. 73 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2013 у справі № 910/9554/13 в сумі 203 597,97 грн. строком на 2 (два) роки до 10.02.2016 не є підставою для припинення нарахування інфляційних втрат та 3% річних згідно статті 625 Цивільного кодексу України на прострочену заборгованість, право вимоги якої разом з іншими платежами, які підлягають нарахуванню згідно чинного законодавства позивач отримав згідно договору відступлення права вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) № 224/11-2013 від 05.12.2013, укладеного між ним та третьою особою, оскільки під час відстрочки виконання рішення суду інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 по справі № 910/19108/15, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково, з врахуванням строків відстрочення виконання рішення.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції винесено всупереч нормам матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовано обставини справи та зроблено невірні висновки. Так, апелянт вказував на наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням строків прострочення виконання рішення, зокрема, з 13.05.2013 до 15.02.2014, тобто з моменту винесення рішення у справі № 910/9544/13 і до моменту оскарження в апеляційному порядку ухвали Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у даній справі про відстрочку виконання зазначеного рішення.
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Фірми “Т.М.М.” - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 по справі №910/19108/15 розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р. для розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду ОСОБА_5 від 12.10.2015 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Корсакової Г.В., апеляційну скаргу по справі №910/19108/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Хрипун О.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10..2015 апеляційну скаргу Фірми “Т.М.М.” - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 по справі №910/19108/15 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 04.11.2015.
В судовому засіданні 04.11.2015 представник апелянта (відповідача) підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні 04.11.2015 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити рішення суду першої інстанції без змін., посилаючись на те, що його прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.
Представник третьої особи в судовому засіданні 04.11.2015 надав пояснення по суті спору.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції і підтверджується наявними матеріалами справи, Господарським судом м. Києва було розглянуто справу № 910/9544/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛАСКА ЛІЗИНГ” до Фірми “Т.М.М.” - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення боргу в розмірі 77 746,50 грн. за договором фінансового лізингу № 1139/12/2007 від 25.12.2007.
Частиною третьою статті 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У рішенні від 25.07.2002 по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Під час вирішення справи № 910/9544/13 судом у рішенні були встановлені наступні обставини.
25.12.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛАСКА ЛІЗИНГ” (надалі - лізингодавець) та Фірмою “Т.М.М.” - Товариством з обмеженою відповідальністю (надалі - лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 1139/12/2007 (надалі - договір), за умовами якого лізингодавець зобов'язався набути в свою власність техніку (далі по тексту - майно) згідно з установленою лізингоодержувачем специфікацією і передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач, як лізингоодержувач, зобов'язався прийняти його на умовах договору (п. 1.1. договору).
За умовами пункту 2.3. договору, вартість майна, що передається лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 685 515,00 у.о., в тому числі ПДВ в розмірі 20 % - 11 419,17 у.о., виражена в гривнях України.
Згідно з п. 3.1. договору передача лізингодавцем майна, а також необхідних комплектуючих та документів, які є невід'ємною частиною майна, і прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння і користування здійснюється шляхом підписання акта здачі-прийняття майна.
З моменту підписання акту здачі-прийняття майна права володіння і користування майном переходять до лізингоодержувача, а зобов'язання лізингодавця з передачі майна у фінансовий лізинг вважаються виконаними (п. 3.7. договору).
На виконання п. 3.7. договору, лізингодавцем було передано у користування лізингоодержувача предмет лізингу, а саме автомобіль дорожній комбінований на шасі МАЗ - 533702 (кількість - 1 штука), що підтверджується видатковою накладною № РН-0000226 від 19.06.2008 року та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії НБП № 614820 від 17.06.2008 року. Вартість переданого майна складає 3 660 003,80 грн.
Відповідно до п. 7.1. договору, сторони погодили, що валютою договору являється умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та дорівнює одному долару США по курсу відповідно до п. 7.1.1 договору.
У відповідності з положеннями пунктів 7.5, 7.6. договору лізингові платежі нараховуються по кожному періоду строку фінансового лізингу, що зазначаються в графіку внесення платежів та який є невід'ємною частиною договору.
За умовами п. 7.7. договору, лізингоодержувач взяв на себе зобов'язання вносити всі лізингові платежі в обсязі та у строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлених чи отриманих рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного використання майна, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу чи до моменту дострокового припинення договору.
Згідно з п. 7.1.2. договору, поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як результат суми лізингового платежу, який виражається в “у.о.” згідно “Графи 3” додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу і курсу 2. (курс 2 - це курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату встановлену для проведення наступного лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (п. 7.1.1. договору). При цьому, в погашення вартості майна відноситься сума, виражена в гривнях і розрахована як вираження відповідної суми в “у.о.” вказаної в “графі 4” додатку № 1 і курсу 1. (курс 1 - це курс, встановлений НБУ для одного долара США на 25.12.2017 (п. 7.1.1. договору).
30.07.2009 сторонами було укладено додаткову угоду № 1139/12/2007-R до договору фінансового лізингу № 1139/12/2007 від 25.12.2007, відповідно до якої були внесені зміни до графіку внесення платежів.
На виконання умов договору № 1139/12/2007 від 25.12.2007 позивач передав відповідачу предмет лізингу - автомобіль дорожній комбінований на шасі МАЗ - 533702 (кількість - 1 штука), що підтверджується видатковою накладною № РН-0000226 від 19.06.2008 та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії НБП № 614820 від 17.06.2008 Таким чином, з наведеного вбачається, що лізингодавцем виконано своє зобов'язання за договором фінансового лізингу № 1139/12/2007 від 25.12.2007.
Сторони домовилися, що лізингові платежі нараховуються за кожен період строку фінансового лізингу. Розмір, порядок і строки внесення грошових сум в рахунок лізингових платежів зазначаються у графіку внесення платежів (п.п. 7.5., 7.6. договору).
Судом в справі № 910/9554/13 встановлено факт наявності основної заборгованості за договором фінансового лізингу № 1139/12/2007 від 25.12.2007 за 55-59 періоди, згідно графіку внесення платежів у лізингоодержувача перед лізингодавцем на суму 75 266,85 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований.
Враховуючи вищенаведене, рішенням Господарського суду м. Києва від 12.07.2013 у справі № 910/9544/13 позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з Фірми “Т.М.М.” - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛАСКА ЛІЗИНГ” суму основного боргу 187 314,04 грн., неустойку в розмірі 9 771,88 грн., 3 % річних у розмірі 2 315,04 грн., інфляційні втрати у розмірі 204,89 грн. та судовий збір в розмірі 3 992,12 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 у справі № 910/9544/13 апеляційну скаргу Фірми “Т.М.М.” - Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2013 у справі № 910/9544/13 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2013 у справі № 910/9544/13 - без змін, а матеріали справи № 910/9544/13 повернуто до місцевого господарського суду.
На виконання рішення Господарського суду м. Києва від 12.07.2013 у справі № 910/9544/13 було видано наказ № 910/9544/13 від 12.02.2014.
Як зазначав позивач, вищевказаним рішенням було встановлено і стягнуто з ТОВ “ЛАСКА ЛІЗИНГ” заборгованість станом на 13.05.2013.
При цьому, 05.12.2013 між ТОВ “ЛАСКА ЛІЗИНГ” (надалі - кредитор) та ТОВ МЕГА ТОРГ ЛТД” (надалі - набувач) було укладено договір відступлення права вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) № 224/11-2013 р. (надалі - договір відступлення права вимоги), відповідно до умов якого кредитор передає, а набувач приймає на себе право вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору фінансового лізингу № 807/04/2007 від 25.04.2007 (надалі - договір лізингу), укладеного між ТОВ “ЛАСКА ЛІЗИНГ” та Фірмою “Т.М.М.” - ТОВ (надалі - боржник).
За умовами п. 1.2. договору відступлення права вимоги, набувач отримує всі права та обов'язки, які належать кредитору щодо боржника, зокрема, право вимоги від боржника належного виконання зобов'язань за договором лізингу, в тому числі: оплат лізингових платежів, пені, штрафу, викупної вартості, інших платежів, які належать до сплати відповідно до умов договору лізингу та законодавства України.
Згідно з п. 1.3. договору відступлення права вимоги, набувач оплачує кредитору 100 % грошових коштів, отриманих від боржника.
Розрахунок набувача за відступлення права вимоги від кредитора здійснюється протягом 10 днів з моменту отримання грошових коштів від боржника (п. 1.4. договору відступлення права вимоги).
У відповідності до п. 1.5. договору відступлення права вимоги, за даним договором набувач отримує всі права (в тому числі право власності) на предмет(и) лізингу,передані за договором лізингу, а також права вимоги виконання зобов'язань, що виникли за договором(ами) поруки, укладеними (якщо такі були укладені) в забезпечення зобов'язань за договором лізингу.
Згідно з п. 3.1. договору відступлення права вимоги, даний договір вступає в силу з дати його укладення і діє до повного його виконання сторонами. Відступлення прав вимоги вважається здійсненим з дати укладення даного договору.
З огляду на викладене, колегією суддів Київського апеляційного господарського суду встановлено, що позивач на підставі укладеного договору відступлення права вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) № 224/11-2013 від 05.12.2013 набув право вимоги до відповідача (боржника) щодо виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору фінансового лізингу № 807/04/2007 від 25.04.2007, укладеного між ТОВ “ЛАСКА ЛІЗИНГ” та Фірмою “Т.М.М.” - ТОВ, зокрема і оплат лізингових платежів, пені, штрафу, викупної вартості, інших платежів, які належать до сплати відповідно до умов договору лізингу та законодавства України.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач зазначав про те, що станом на день звернення до суду з позовом у даній справі рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/9544/13 від 12.07.2013 не виконано, що не заперечувалось відповідачем та третьою особою.
За таких обставин Товариство з обмеженою відповідальністю “МЕГА ТОРГ ЛТД” звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Фірми “Т.М.М.” - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 155 386,54 грн. (з яких: три відсотки річних за період з 14.05.2013 до 20.07.2015 у розмірі 12 285,75 грн. та інфляційні втрати за період з 14.05.2013 до 30.06.2015 у розмірі 143 100,79 грн.), у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу № 807/04/2007 від 25.04.2007.
Відповідно до п. 9 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. N 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 N 5011-32/5219-2012).
Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 N 10/25, від 04.07.2011 N 13/210/10, від 12.09.2011 N 6/433-42/183, від 14.11.2011 N 12/207, від 23.01.2012 N 37/64.
Також, пунктом 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» наголошено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р “Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”, згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. “Про судове рішення”, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі №910/9554/13 заяву Фірми “Т.М.М” - Товариства з обмеженою відповідальністю про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2013 у справі №910/9554/13 задоволено частково. Відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2013 у справі № 910/9554/13 в сумі 203 597,97грн. строком на 2 (два) роки до 10.02.2016.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі №910/9554/13 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду Украни від 18.06.2014 постанову апеляційного господарського суду від 25.03.2014 залишено без змін.
Апелянт в апеляційній скарзі вказував на наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням строків прострочення виконання рішення, зокрема, з 13.05.2013 до 15.02.2014, тобто з моменту винесення рішення у справі № 910/9544/13 і до моменту оскарження в апеляційному порядку ухвали Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у даній справі про відстрочку виконання зазначеного рішення.
При цьому, відповідач посилається на постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”.
Суд апеляційної інстанції вважає доводи апелянта необґрунтованими та безпідставними, і відхиляє їх з огляду на те, що у відповідності до пунктів 7.1. та 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2013 у справі № 910/9554/13 в сумі 203 597,97 грн. строком на 2 (два) роки до 10.02.2016 не є підставою для припинення нарахування інфляційних втрат та 3% річних згідно статті 625 Цивільного кодексу України на прострочену заборгованість, право вимоги якої разом з іншими платежами, які підлягають нарахуванню згідно чинного законодавства позивач отримав згідно договору відступлення права вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) № 224/11-2013 від 05.12.2013, укладеного між ним та третьою особою, оскільки під час відстрочки виконання рішення суду інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.
При цьому, жодних належних та допустимих доказів у підтвердження виконання відповідачем рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/9544/13 від 12.07.2013 станом на день винесення оскаржуваного рішення судом першої інстанції, так і станом на момент здійснення апеляційного провадження - не надано.
З огляду на викладене, оскільки матеріалами справи № 910/19108/15 підтверджується прострочення виконання відповідачем зобов'язання за фінансового лізингу № 807/04/2007 від 25.04.2007, право вимоги якої разом з іншими платежами, які підлягають нарахуванню згідно чинного законодавства позивач отримав згідно договору відступлення права вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) № 224/11-2013 від 05.12.2013, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України підлягають стягненню три відсотки річних за період з 14.05.2013 до 20.07.2015 у розмірі 12 285,75 грн. та інфляційні втрати за період з 14.05.2013 р. до 30.06.2015 р. у розмірі 143 100,79 грн., розрахунок яких судом апеляційної інстанції перевірено і з чим суд погоджується щодо сум, строків та ставок нарахувань.
За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних за період з 14.05.2013 до 20.07.2015 у розмірі 12 285 (дванадцять тисяч двісті вісімдесят п'ять) грн. 75 коп., інфляційних втрат за період з 14.05.2013 до 30.06.2015 у розмірі 143 100 (сто сорок три тисячі сто) грн. 79 коп.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни зазначеного рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 по справі №910/19108/15 - у суду апеляційної інстанції відсутні.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процессуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Фірми “Т.М.М.” - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 по справі №910/19108/15 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 по справі №910/19108/15 - залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/19108/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді Ю.Л. Власов
ОСОБА_1