18 квітня 2007 р.
№ 5/269б/1б (9/62б/68б)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
Ткаченко Н.Г.
суддів:
Катеринчук Л.Й. (доповідач) Хандурін М.І.
розглянувши касаційну скаргу
Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку», м. Київ
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2007
у справі господарського суду
№ 5/269б/1б(9/62б/68б) Чернігівської області
за заявою
Відкритого акціонерного товариства «Завод нафтового та газового машинобудування»
до
Відкритого акціонерного товариства «Завод нафтового та газового машинобудування»
про
визнання банкрутом
ліквідатор
ОСОБА_1
в судовому засіданні взяли участь представники :
від заявника касаційної скарги
Ключинський К.Л. (дов. №22/246 від 06.02.2006)
від боржника
не з'явились
від кредитора ОСОБА_2
ОСОБА_3 (дов. НОМЕР_1)
Від УПФУ в Бахмацькому р-ні
Батьківський О.Г. (дов. №1095/01 від 17.04.2007)
Від МДПІ
Батьківський О.Г. (дов. №781/10/10-011 від 17.04.2007)
Від кредиторів
ОСОБА_4 (особисто, пасп. НОМЕР_2)
ОСОБА_5 (особисто, пасп. НОМЕР_3)
У січні 2004 голова правління Відкритого акціонерного товариства «Завод нафтового та газового машинобудування»звернувся до господарського суду Чернігівської області з заявою про порушення справи про банкрутство Товариства з метою проведення керівником процедури санації на підставі статті 53 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі: “закону»). Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 19.01.2004 порушено провадження у справі про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру санації боржника, призначено керуючим санацією голову правління товариства.
Постановою господарського суду Чернігівської області від 25.10.2005 ВАТ «Завод нафтового та газового машинобудування»(далі: “боржника») визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру на строк 12 місяців, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1
Не погоджуючись з постановою суду кредитор ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати зазначену постанову та направити справу на новий розгляд в іншому складі суду (том 11, а.с.10-13).
Ухвалою від 01.12.2005 Київський апеляційний господарський суд прийняв до провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на зазначену постанову суду першої інстанції, а ухвалою суду 21.12.2005 припинив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою з тих мотивів, що ОСОБА_2 не є стороною чи іншим учасником провадження у справі про банкрутство Товариства, а тому не вправі подавати у ній апеляційну скаргу.
Постановою Верховного Суду України від 28.11.2006 року скасовано Постанову Вищого господарського суду України від 12.09.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2006 року, справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2007 апеляційну скаргу кредитора ОСОБА_2 було задоволено частково, постанову господарського суду Чернігівської області від 25.10.2005 змінено, залишивши без змін пункти 1 та 2 резолютивної частини постанови, в решті постанову було скасовано.
Не погоджуючись з винесеною постановою, кредитор АКБ «Банк регіонального розвитку»звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати зазначену постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін постанову суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального права, зокрема, статей 16, 21 Закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
За приписами частин 3, 5 статті 16 Закону збори кредиторів скликаються арбітражним керуючим за його ініціативою або ініціативою комітету кредиторів, сума вимог яких складає не менше однієї третини всіх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів або за ініціативою однієї третини кількості голосів кредиторів; збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника; до компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішень про вибори членів комітету кредиторів, визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів; інші питання, передбачені цим Законом.
Відповідно до частин 6, 8 статті 16 Закону на час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше семи осіб. Вибори комітету кредиторів проводяться відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів, визначених відповідно до частини четвертої цієї статті; до компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість.
Отже, законодавець не ототожнює органи представництва інтересів кредиторів у процедурі банкрутства , якими є збори кредиторів та комітет кредиторів. Кожен з них наділений власною компетенцією. Порядок скликання та проведення зборів кредиторів законодавцем визначено, а порядок скликання та проведення засідань комітету кредиторів законодавцем не регламентовано. Разом з тим, до компетенції зборів кредиторів віднесено визначення повноважень комітету кредиторів у конкретній справі, що дозволяє зробити висновок про право зборів кредиторів визначати порядок скликання та проведення засідань комітету кредиторів.
Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такими, що не ґрунтуються на нормах права висновки апеляційного суду про те, що “комітет кредиторів є похідним від зборів кредиторів і ті процесуальні норми, що розповсюджуються на збори кредиторів відповідно розповсюджуються і на комітет кредиторів».
В контексті викладеного помилковим є висновок апеляційного суду про незаконність проведення засідання комітету кредиторів 09.09.2005 в місті Києві, в той час як боржник знаходиться в місті Бахмачі.
Згідно з частиною 1 статті 21 Закону за п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт і повідомити членів комітету кредиторів про час і місце проведення засідання комітету кредиторів.
Як було встановлено судом першої інстанції, план санації, який затверджений ухвалою суду 08.06.2004 передбачав відновлення платоспроможності боржника до закінчення санації -19.07.2005.
Відповідно до звіту керуючого санацією (том 9, а.с.13-17) судом першої інстанції встановлено, що в ході санації платоспроможність боржника не було відновлено, а на засіданнях комітету кредиторів 22.08.2005 та 09.09.2005 приймалось одностайне рішення про відкриття ліквідаційної процедури щодо боржника.
Дослідивши протоколи засідань комітету кредиторів від 22.08.2005, 09.09.2005 (том 9, а.с.3, 9-12) та 03.10.2005(том 9, а.с.59) суд першої інстанції дійшов висновку, що тільки протокол засідання комітету кредиторів від 09.09.2005 відповідає вимогам Закону та Постанови Вищого господарського суду України у даній справі від 24.05.2005, оскільки на цьому засіданні заслухано звіт керуючого санацією боржника, визнано такими, що неприйняті рішення комітету кредиторів від 22.08.2005 щодо кандидатури ліквідатора боржника ОСОБА_6, прийнято рішення про погодження кандидатури арбітражного керуючого ОСОБА_1 узгодженої з Агентством з питань банкрутства, а інші протоколи засідання комітету кредиторів не можуть бути прийнятими як належні докази у справі, оскільки при їх прийнятті представник працівників заводу ОСОБА_2 приймала участь в даному засіданнях з правом вирішального голосу, а не дорадчого, як це передбачено статтею 16 Закону.
Крім того, засідання комітету кредиторів 03.10.2005 скликано ліквідатором, повноваження якого були припинені Постановою ВГСУ від 24.05.2005.
Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду першої інстанції, про обґрунтованість відкриття ліквідаційної процедури боржника та призначення ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_1
Відповідно до частини 2 статті 23 Закону з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону у постанові про визнання банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією.
Отже, законодавець вимагає одночасного введення ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора боржника, як особливого учасника провадження у справі, наділеного компетенцією управління боржником в ході ліквідаційної процедури, оскільки це пов'язано з припиненням в ліквідаційній процедурі повноважень органів управління боржником , визначених його установчими документами.
Відтак, постанова апеляційної інстанції, яка скасувала постанову суду в частині призначення ліквідатора боржника, залишивши підприємство-боржника без органу управління на стадії ліквідаційної процедури суперечить наведеним нормам права .
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів статей 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає постанову суду апеляційної інстанції винесеною з порушенням норм матеріального права та такою, яка підлягає скасуванню, а постанову господарського суду Чернігівської області від 25.10.2005 винесеною з дотриманням вимог чинного законодавства України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115,,1117,1119,11111 ГПК України Вищий господарський суд України -
1. Касаційну скаргу акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2007 скасувати, постанову господарського суду Чернігівської області від 25.10.2005 у справі № 5/269б/1б(9/62б/68б) залишити без змін.
Головуючий Н. Ткаченко
Судді Л. Катеринчук
М. Хандурін