12 липня 2016 року м. Київ К/800/11967/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого судді Малиніна В.В.,
суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України про стягнення коштів на придбання житла, -
У липні 2008 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом Державного казначейства України далі відповідач - 1, ДКУ), Державної судової адміністрації України (далі відповідач - 2, ДСА України), третя особа: апеляційний суд Чернівецької області, у якому просив зобов'язати ДКУ за рахунок коштів Державного бюджету України перерахувати 840 000,00 грн. на розрахунковий рахунок апеляційного суду Чернівецької області для придбання чотирьохкімнатної квартири і передачі йому, як судді апеляційного суду Чернівецької області в користування..
Постановою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20.10.2008 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано ДКУ за рахунок коштів Державного бюджету України перерахувати 840 000,00 грн. на розрахунковий рахунок апеляційного суду Чернівецької області для придбання чотирьохкімнатної квартири і передачі її в користування позивачу, як судді апеляційного суду Чернівецької області. В частині заявлених позовних вимог до ДСА України відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить його рішення скасувати та залишити в силі постанову Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20.10.2008 року.
У свою чергу, відповідач 2 надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу, просить її вимоги залишити без задоволення.
Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 222 КАС України.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.223 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження.
Частково задовольняючи позов, судом першої інстанції встановлено, що в установлений законом термін суддя ОСОБА_4 житлом забезпечений не був, а апеляційний суд Чернівецької області позбавлений можливості придбати для нього житло, оскільки з Державного бюджету необхідні для цього кошти в його розпорядження не надійшли. Так як відповідно до Положення «Про Державне казначейство», яке затверджене постановою КМУ від 31.07.1995 року саме Державне казначейство України здійснює фінансування видатків Державного бюджету, то з нього необхідно стягнути відповідну суму для придбання житла судді.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційним судом навпаки, встановлено, що в даному випадку відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки позивачем не дотримано процедури отримання житла, як суддею апеляційного суду, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2005 року N 707, якою затверджено Порядок забезпечення житлом суддів Апеляційного суду України, апеляційних і місцевих судів (далі - Порядок) та визначає процедуру забезпечення суддів Апеляційного суду України, апеляційних і місцевих судів благоустроєним житлом.
Але, колегія суддів звертає увагу і вважає за необхідним зазначити наступне.
Розглядаючи цю справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на те, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) стосовно «суду, встановленого законом».
Так, відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Колегія суддів дійшла висновку про належність цього спору до повноважень цивільних судів. Приписи п.1 ч.1 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України прямо встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства. Поняття «житлові відносини», на думку колегії суддів, в контексті змісту наведеної норми включає і право на одержання житла у зв'язку з проходженням публічної служби, оскільки ця норма не містить винятку зі встановленого нею загального правила.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23.02.2016 року № 21-119а14.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду щодо помилкового зобов'язання ДКУ перерахувати кошти на розрахунковий рахунок апеляційного суду Чернівецької області, оскільки згідно з ч.1 ст.25 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 року N 2542-III (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.
Головні розпорядники бюджетних коштів визначені ст.22 Бюджетного кодексу України, одним із яких є Державна судова адміністрація України.
Таким чином, Державне казначейство України вправі здійснювати списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України для придбання житла для передачі його у користування судді тільки на підставі рішення Державної судової адміністрації України, якого останній не приймав.
У випадку прийняття ДСА України негативного рішення, прийнятого за результатами розгляду порушеного питання для придбання житла і передачі його у користування судді, то такий спір буде розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Оскільки у справі, що розглядається, суди розглянули справу, яка не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, ухвалені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.
Керуючись ст.ст. ст.ст. 155-157, 220, 222, 223, 228, 230, 231 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4, - задовольнити частково.
Постанову Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 жовтня 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2012 року, - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України про стягнення коштів на придбання житла, - закрити.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
.
Судді: В.В.Малинін
О.Ф.Ситников
В.В.Швець
Суддя В.В. Малинін