Справа № 11-кп/796/240/2016 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Суддя-доповідач ОСОБА_2
11 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарях ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року у кримінальному провадженні № 12014100020008224 стосовно обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в
м. Києві, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
за участю: прокурорів ОСОБА_9 , ОСОБА_10
представника потерпілих ОСОБА_11
потерпілої ОСОБА_12
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року
ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Цим же вироком цивільний позов прокуратури Дарницького району м. Києва в інтересах Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги та цивільні позови потерпілих ОСОБА_12 і ОСОБА_13 задоволено в повному обсязі. Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги 7 301 грн.; на користь потерпілої ОСОБА_12 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 40 132 грн., моральної шкоди - 50 000 грн.; на користь потерпілого ОСОБА_13 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди -197 100 грн., моральної шкоди - 100 000 грн.
Судом вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_8 14 вересня 2014 року близько
08 годин 05 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем марки «Hyundai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині пр. Григоренко від вул. Здолбунівської в напрямку вул. Княжий Затон в м. Києві, в порушення вимог п.п. 8.7.3(е), 8.10 ПДР України, проявив неуважність та необачність, не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкоду або небезпеку іншим учасникам руху, допустив проїзд на червоний сигнал світлофору, та, виїхавши на перехрестя пр. Григоренка - вул. А.Ахматової, скоїв зіткнення з автомобілем марки «Citroen C4», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_13 , який рухався з права на ліво відносно руху автомобіля марки «Hyundai SantaFe», та мав перевагу в русі, оскільки здійснював рух на зелений сигнал світлофору.
Порушення вказаних вимог ПДР України водієм ОСОБА_8 знаходиться в причинному зв'язку з наслідками, які настали у дорожньо-транспортній пригоді, а саме, заподіянні ОСОБА_13 тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а пасажиру автомобіля марки «Citroen C4» ОСОБА_12 - тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.
В апеляційній скарзі з доповненнями захисник ОСОБА_7 , вважаючи вирок суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_8 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що в суді не було доведено винуватості ОСОБА_8 в порушенні правил дорожнього руху, наслідком чого стало б завдання потерпілим тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, проте суд постановив обвинувальний вирок, обґрунтувавши свої висновки показаннями свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , не дивлячись на їх явну розбіжність і невідповідність фактичним обставинам дорожньо-транспортної пригоди, а також висновками експертиз, які є неповні та неправильні, безпідставно не прийнявши до уваги показання ОСОБА_8 .
Зокрема, захисник стверджує, що досудове розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_16 проведено неповно та упереджено, слідчим не виконано обов'язкових вказівок прокурора щодо встановлення наявності камер зовнішнього відеоспостереження на будинках поблизу місця скоєння ДТП, не витребувано інформації з КП «Київдорсервіс» про послідовність включення сигналів світлофору при роботі світлофорного об'єкту на перехресті пр. Григоренка - вул. А. Ахматової в м. Києві, безпідставно відмовлено у клопотанні сторони захисту про проведення слідчого експерименту і зазначене призвело до істотної неповноти слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні, а тому суд першої інстанції, враховуючи ст.ст. 237, 242, 246 КПК України та п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» від 25 березня 1988 року № 3 повинен був повернути провадження на додаткове розслідування, отже не дотримав вимог ч. 1 ст. 458 КПК України.
За узагальненими доводами апеляційної скарги, захисник фактично вважає недопустимими доказами винуватості ОСОБА_8 , якими суд у вироку обґрунтував свої висновки, показання свідків ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , а також висновок судової автотехнічної експертизи від 26 січня 2015 року № 646ат, при цьому посилається на долучений ним до апеляційної скарги висновок комплексної автотехнічної і транспортно-трасологічної експертизи від 29 січня 2016 року № 000198/1, проведеної за клопотанням сторони захисту після постановлення судом першої інстанції вироку, яким встановлені: неправильність визначення швидкості руху транспортного засобу потерпілого, неточності в показаннях свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_14 щодо роботи світлофорних об'єктів та порушення правил дорожнього руху водієм ОСОБА_13 , що призвело до зіткнення транспортних засобів.
Одночасно захисник ставить під сумнів правову кваліфікацію діяння ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України, стверджуючи, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_13 не були завдані тяжкі тілесні ушкодження, бо з лікарні він був виписаний ще 26.09.2014, а гематома, яка у нього утворилася через два місяці після дорожньо-транспортної пригоди, могла виникнути і в результаті інших подій, таких як забої, падіння тощо. При цьому до показань в суді експерта ОСОБА_17 , як зазначає захисник, потрібно ставитись критично, оскільки він проводив судово-медичну експертизу стосовно потерпілої ОСОБА_12 і не міг, не маючи в своєму розпорядженні медичної документації щодо потерпілого, володіти інформацією стосовно ОСОБА_13 .
Водночас захисник в апеляційній скарзі звертає увагу на те, що при призначенні ОСОБА_8 покарання судом не були враховані положення ст. 75 КК України і безпідставно не прийнято до уваги, що ОСОБА_8 вперше притягується до кримінальної відповідальності, на спеціальних обліках у лікарів не перебуває, під час ДТП перебував у тверезому стані, не ухилявся від розгляду провадження як під час досудового розслідування, так і в суді першої інстанції, на його утриманні перебуває мати пенсійного віку, яка має ряд захворювань, притаманних особам такого віку, і потребує з його сторони допомоги, а також те, що сам ОСОБА_8 у вказаній ДТП отримав численні тілесні ушкодження і має незадовільний стан здоров'я.
В запереченнях на апеляційну скаргу захисника потерпілі ОСОБА_13 , ОСОБА_12 і їх представник ОСОБА_11 просять вирок Дарницького районного суду
м. Києва від 16 жовтня 2015 року, як обґрунтований та законний, залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи захисника та обвинуваченого на підтримку апеляційної скарги, пояснення прокурора, потерпілої ОСОБА_12 та представника потерпілих, які вважали вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, частково дослідивши докази у кримінальному провадженні, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги захисника не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Доводи захисника про те, що суд не виконав вимоги постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» від 25 березня 1988 року № 3, яка між іншим втратила чинність ще у 2005 році, і, за наявності підстав, не повернув кримінальне провадження щодо ОСОБА_16 на додаткове розслідування колегією суддів взагалі не перевіряються, оскільки суперечать вимогам Кримінального процесуального кодексу України в редакції 2012 року з подальшими змінами, який не містить положень щодо наявності у суду таких повноважень. А посилання захисника на положення ч. 1 ст. 458 КПК України, які, на його думку, порушив суд, не виконавши вимоги вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, не заслуговують на увагу, оскільки за змістом ст. 458 КПК України є обов'язковими для всіх судів загальної юрисдикції висновки Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеній у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 445 цього Кодексу, тобто в постанові Верховного Суду України, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення, що набрало законної сили.
В той же час колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог ч. 1 та ч. 6 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Крім того, ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Розглядаючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 , суд першої інстанції, як уважає колегія суддів, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами їхніх прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Постановляючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_8 , суд першої інстанції обґрунтував його доказами, які були дослідженні в ході судового розгляду та відповідають, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, вимогам належності та допустимості.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення ґрунтуються на:
- показаннях потерпілого - учасника дорожньо-транспортної пригоди, водія автомобіля «Citroen C4» ОСОБА_13 , який в суді пояснив, що 14.09.2014 близько 8.05, керуючи автомобілем «Citroen C4», він рухався проїзною частиною вул. А.Ахматової від вул. Урлівської в напрямку вул. Драгоманова в м. Києві в середній смузі руху зі швидкістю 60 км/год, виїхав на перехрестя вул. А.Ахматової та пр. Григоренка, оскільки світлофор для його напрямку руху горів зеленим сигналом і вже на перехресті побачив, що з ліва на право відносно його руху рухався автомобіль «Hyundai Santa Fe» та відразу ж відбулося зіткнення, внаслідок якого його автомобіль розвернуло, а автомобіль «Hyundai SantaFe» перекинувся та вилетів за межі проїзної частини, водій цього автомобіля залишив місце пригоди, а внаслідок цих подій він (потерпілий) та його дружина отримали різного ступеню тяжкості тілесні ушкодження, що було зафіксовано в медичній документації;
- показаннях потерпілої ОСОБА_12 , яка, докладно повідомивши суду про обставини цієї пригоди, бо перебувала в автомобілі «Citroen C4» як пасажир, наполягала на тому, що ОСОБА_13 , керуючи транспортним засобом, виїхав на перехрестя вул. А.Ахматової та пр. Григоренка виключно тому, що для його напрямку руху світлофор горів зеленим кольором, при цьому автомобіль «Hyundai Santa Fe» перед автомобілем «Citroen C4» вже на перехресті виник несподівано, тому відбулося зіткнення, в результаті чого вона отримала різні травми, в тому числі й такі, які були визначені лікарями як тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості. Водій автомобіля «Hyundai Santa Fe», як зазначила потерпіла, зник з місця дорожньо-транспортної пригоди, в подальшому не цікавився станом її здоров'я та станом здоров'я її чоловіка, завдану матеріальну шкоду не відшкодував та не мав намірів її відшкодовувати;
- показаннях свідка ОСОБА_14 , який був очевидцем дорожньо-транспортної пригоди, та у суді показав, що водій автомобіля «HyundaiSanta Fe» розпочав проїзд перехрестя пр. Григоренка та вул. А.Ахматової на забороняючий для його напрямку руху червоний сигнал світлофора, що і призвело до зіткнення транспортних засобів;
- показаннях свідка ОСОБА_15 , який хоч і не бачив момент зіткнення транспортних засобів на перехресті, але почув удар, характерний для такого зіткнення, в той час, коли для водіїв, що рухались по пр. Григоренка, горів червоний сигнал світлофора, а для водіїв, які рухались по вул. А.Ахматової - зелений;
- показаннях свідка ОСОБА_18 , котрий за повідомленням потерпілого про ДТП прибув на місце події через недовгий проміжок часу, описав у суді розташування транспортних засобів після зіткнення в такому ж положенні, як воно зафіксовано на схемі дорожньо-транспортної пригоди, а також пояснив, що водія автомобіля «Hyundai SantaFe» на місці пригоди не було;
- протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схемі пригоди від 14 вересня 2014 року, в яких зафіксовані достатні відомості щодо напрямку руху обох водіїв - учасників дорожньо-транспортної пригоди, місце зіткнення та розташування транспортних засобів після зіткнення, локалізація механічних пошкоджень транспортних засобів, а також відсутність слідової інформації, яка б свідчила, що водіями застосовувалось гальмування;
- висновку автотехнічної експертизи № 646ат від 26 січня 2015 року, згідно з яким в ситуації, що склалася на дорозі безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою, водій автомобіля «Hyundai Santa Fe», д.н.з НОМЕР_1 , ОСОБА_8 повинен був керуватися вимогами пунктів 8.7.3.(е), 8.10 ПДР України; в даній дорожній ситуації, з технічної точки зору, в діях водія автомобіля «Hyundai SantaFe», д.н.з НОМЕР_1 , ОСОБА_8 вбачаються невідповідності вимогам пунктів 8.7.3.(е), 8.10 ПДР України; в ситуації, яка склалася на дорозі безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою, водій автомобіля «Citroen C4», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_13 повинен був керуватися вимогами пункту 12.3 ПДР України, проте з технічної точки зору, в його діях не вбачається невідповідностей вимогам пункту 12.3 ПДР України; з технічної точки зору, причиною даної дорожньо-транспортної пригоди є невідповідності дій водія автомобіля «Hyundai SantaFe», д.н.з НОМЕР_1 , ОСОБА_8 вимогам пунктів 8.7.3.(е), 8.10 ПДР України;
- висновку автотехнічної експертизи № 171ат від 24 квітня 2015 року, згідно з яким під час огляду та дослідження автомобіля «Hyundai Santa Fe», д.н.з НОМЕР_1 , несправностей технічного стану гальмівної системи та рульового керування не виявлено, виявлена несправність ходової частини виникла в процесі ДТП; під час огляду та дослідження автомобіля «CitroenC4», д.н.з. НОМЕР_2 , несправностей технічного стану рульового керування не виявлено, виявлені несправності робочої гальмівної системи та ходової частини виникли в процесі ДТП;
- висновку судово-медичної експертизи № 2084/Е від 17 грудня 2014 року, згідно з яким при зверненні за медичною допомогою 16.09.2014 у ОСОБА_12 мали місце ушкодження: забійно-рвані рани в ділянці чола, тім'яній ділянці зліва; синець та садна в ділянці обох гомілково-ступневих суглобів; садна в ділянці лівого колінного суглобу, в області середньої третини обох гомілок; закрита травма правого колінного суглобу у вигляді перелому верхівки правого наколінника, саден в ділянці колінного суглобу; закрита травма правої стопи у вигляді перелому правої п'яткової кістки; закрита травма лівої стопи у вигляді перелому основи 5 плюснової кістки зліва з невеликим зміщенням уламків; локалізація, морфологія вищевказаних ушкоджень свідчить про те, що спричинені вони тупим предметом(ми), могли утворитись 14.09.2014 при транспортній травмі (травма в салоні автомобіля, що рухався при зіткненні його з перешкодою; при цьому вказані закриті травми за ступенем тяжкості відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу;
- висновку судово-медичної (комісійної) експертизи № 69-2015/о від 27 квітня 2015 року, який узгоджується з висновком судово-медичної експертизи № 2298/е від 25 лютого 2015 року, та згідно з якими під час звернення ОСОБА_13 14.09.2014 за медичною допомогою у нього мали місце тілесні ушкодження: закрита травма грудної клітини: переломи 4, 6 ребер зліва по переднє-пахвовій лінії з незначним зміщенням уламків, яка відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу та закрита черепно-мозкова травма, при цьому між подіями транспортної травми від 14.09.2014 та отриманням ОСОБА_13 черепно-мозкової травми у вигляді субдуральної гематоми в лівій лобно - тім'яній ділянці, крововиливу в м'які тканини в лівій лобно-скроневій ділянці є прямий причинно-наслідковий зв'язок; характер та локалізація вказаних ушкоджень свідчать про те, що спричинені вони тупим предметом в ліву лобно-скроневу ділянку, могли утворитись 14.09.2014; за ступенем тяжкості черепно-мозкова травма, яка зумовила розвиток дислокаційно-компресійного синдрому у ОСОБА_13 відноситься до тяжкого тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя); враховуючи характер черепно-мозкової травми: після отримання тілесних ушкоджень в ділянці голови у потерпілого залишилась здатність до здійснення активних дій; вказана травма могла супроводжуватися клінічно розладами координації, СКТ картина хронічної субдуральної гематоми у ОСОБА_13 за екстреними показами потребувала проведення оперативного втручання, яке було проведено 01.11.2014 та полягало у видаленні субдуральної гематоми об'ємом до 80 мл; наявну у ОСОБА_13 хронічну субдуральну гематому медикаментозно вилікувати не є можливим.
Наведені докази є взаємопов'язаними, узгоджуються між собою та повністю спростовують позицію в суді обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що він виїхав на перехрестя пр. Григоренка та вул. А.Ахматової на зелений сигнал світлофора, який дозволяв для його напрямку рух, а тому не порушував ПДР України, отже суд першої інстанції, як уважає колегія суддів, обґрунтовано відкинув показання ОСОБА_8 стосовно обставин дорожньо-транспортної пригоди, визнавши їх такими, що спрямовані на уникнення ним кримінальної відповідальності.
Підстав не приймати до уваги як сумнівні та такі, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , як про це зазначає в апеляційній скарзі захисник, у колегії суддів не має, з огляду на наступне.
Як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді під час повторного допиту, свідок ОСОБА_19 , будучи очевидцем зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, показав, що вранці 14.09.2014 він, керуючи автомобілем «Audi A6», рухався проїзною частиною пр. Григоренка від вул. Здолбунівської в напрямку пр. Бажана в середній смузі руху. Під'їхавши до перехрестя пр. Григоренка та вул. А.Ахматової зупинився, оскільки світлофор для його напрямку руху вже горів червоним кольором. Перед його автомобілем знаходились ще два автомобіля, безпосередньо перед ним - легковий автомобіль, марку якого він не запам'ятав, а першим на перехресті знаходився автомобіль «Hyundai Santa Fe» чорного кольору, на який він звернув увагу, оскільки несподівано цей автомобіль почав рух прямо, не дивлячись на те, що світлофор ще горів червоним кольором, тобто виїхав на перехрестя на забороняючий для його напрямку руху червоний сигнал світлофора. Через декілька секунд відбулося зіткнення цього автомобіля з автомобілем червоного кольору. Оскільки він (свідок) поспішав у власних справах, але, будучи очевидцем цієї дорожньо-транспортної пригоди та переконаним у тому, що водій автомобіля «Hyundai Santa Fe» порушив правила дорожнього руху, бо виїхав на перехрестя на забороняючий сигнал світлофора, він залишив свій контактний телефон водію червоного автомобіля - потерпілому ОСОБА_13 , після чого поїхав.
Крім того, свідок ОСОБА_19 показав в суді, що в той час, коли автомобіль «Hyundai Santa Fe» розпочав свій рух, виїхавши на перехрестя пр. Григоренка та вул. А.Ахматової, він (свідок) звернув увагу на те, що розташований праворуч по напрямку його руху світлофор, який регулював рух пішоходів на перехресті в тому ж напрямку, як і для водіїв, котрі перетинали це перехрестя пр. Григоренка та вул. А.Ахматової, горів червоний кольором з відліком 12 секунд.
Зазначені показання свідка, котрий докладно описав дорожню обстановку, яка передувала зіткненню транспортних засобів, наполягав на тому, що водій автомобіля «Hyundai Santa Fe» виїхав на перехрестя пр. Григоренка та вул. А.Ахматової на забороняючий сигнал світлофора, враховуючи, що з водіями - учасниками ДТП, як встановила колегія суддів, він знайомий не був та не зацікавлений у результатах розгляду зазначеного кримінального провадження, суд першої інстанції обґрунтовано визнав доказом винуватості ОСОБА_8 . До того ж показання зазначеного свідка узгоджуються з іншими доказами, а це показання потерпілих, висновки експертних досліджень, схема дорожньо-транспортної пригоди, в якій зафіксовані відомості, зокрема, щодо напрямку руху транспортних засобів безпосередньо перед зіткненням, щодо організації дорожнього руху на перехресті пр. Григоренка та вул. А.Ахматової в м. Києві, в тому числі і щодо наявних світлофорних об'єктів, які регулюють рух транспортних засобів та пішоходів на цьому перехресті.
Доводи захисника про те, що аналіз показань свідка ОСОБА_19 , котрий посилається на червоний сигнал іншого світлофорного об'єкта під час виїзду ОСОБА_8 на перехрестя, дає підстави для висновку, що ОСОБА_20 виїхав на перехрестя пр. Григоренка та вул. А.Ахматової на дозволяючий для його напрямку руху сигнал світлофора є хибними, оскільки, виходячи з інформації, зафіксованої на схемі дорожньо-транспортної пригоди, а також наявної в матеріалах кримінального провадження схеми режиму роботи світлофорної сигналізації на зазначеному перехресті станом на 14.09.2014, наданої КП «Київдорсервіс» на запит слідчого, світлофорний об'єкт для пішоходів, на який указував свідок ОСОБА_19 не перебував у конфлікті з світлофорним об'єктом, який регулює рух транспортних засобів у тому напрямку, в якому рухався автомобіль «Hyundai SantaFe», бо в протилежному випадку на перехресті була б створена небезпека для руху пішоходів.
В той же час аналіз цих документів дає підстави для висновку про те, що рух на перехресті вул. А.Ахматової та пр. Григоренка організований таким чином, щоб унеможливлювати одночасний рух транспортних засобів по напрямках, які конфліктують, а це в даному випадку напрямки, в яких рухалися водії ОСОБА_13 та ОСОБА_8 .
Що стосується показань свідка ОСОБА_15 , то вони також узгоджуються з фактичними обставинами кримінального правопорушення, встановленими судом у вироку, а доводи сторони захисту в цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях.
Доводи захисника про те, що висновок автотехнічної експертизи № 646ат від 26 січня 2015 року є необ'єктивним, оскільки у вихідних даних експерту вже була надана інформація про те, що ОСОБА_8 виїхав на перехрестя пр. Григоренка та вул. А.Ахматової в м. Києві на забороняючий сигнал світлофора, є безпідставними.
Так, за змістом положень ч. 10 ст. 101 КПК України висновок експерта не є обов'язковим для суду, не має переваги над іншими джерелами доказів і наперед встановленої сили, а підлягає перевірці й оцінці відповідно до вимог закону, за внутрішнім переконанням суду, у сукупності і взаємозв'язку з іншими зібраними у справі доказами. Водночас незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідному процесуальному рішенні.
З матеріалів кримінального провадження та змісту вироку вбачається, що суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_8 виїхав не перехрестя пр. Григоренка та вул. А.Ахматової на забороняючий червоний сигнал світлофора, а відповідно ОСОБА_13 розпочав проїзд цього перехрестя на зелений сигнал світлофора, тобто в цій частині не порушив ПДР України, за результатами аналізу та оцінки показань потерпілих, свідків і документів, що в даній дорожній ситуації не потребує спеціальних знань експерта - автотехніка, а під час проведення автотехнічного дослідження експертом вивчались питання відповідності дій обох водіїв ПДР України, в тому числі і відповідність дій водія ОСОБА_13 вимогам пункту 12.3 ПДР України, при цьому експерт, проаналізувавши достатньо повно надані йому вихідні дані, які відповідають фактичним обставинам дорожньо-транспортної пригоди, вважав, що причиною даної дорожньо-транспортної пригоди є виключно невідповідності дій водія автомобіля «Hyundai Santa Fe» ОСОБА_8 вимогам пунктів: 8.7.3.(е), 8.10 ПДР України.
Перевіряючи доводи сторони захисту в судовому засіданні щодо неправильності та необ'єктивності висновку автотехнічної експертизи, окрім дослідження змісту висновку, суд першої інстанції допитав експерта ОСОБА_21 , котрий пояснив, що проводив дослідження з урахуванням тих даних, які були надані свідчім, у тому числі документів, складених на місті події, та показань учасників дорожньо-транспортної пригоди і свідка ОСОБА_19 , який указував, що водій ОСОБА_8 виїхав на перехрестя на червоний сигнал світлофору, а тому суд першої інстанції, за відсутності доказів сторони захисту, які б спростовували правильність встановлених під час досудового розслідування даних щодо фактичних обставин дорожньо-транспортної пригоди, обґрунтовано визнав висновок автотехнічної експертизи, який до того ж за своїм змістом відповідає вимогам ст.ст. 101, 102 КПК України і об'єктивно узгоджується з іншими доказами, належним та допустимим доказом, при цьому достатньо, як вважає колегія суддів, мотивувавши у вироку свій висновок у цій частині.
За таких обставин, на думку колегії суддів, у суду першої інстанції не було жодних підстав для незгоди з висновком експерта і для залучення інших експертів для проведення додаткових досліджень, як про це, без будь-якого обґрунтування, просив в суді першої інстанції захисник.
Що стосується висновку № 000198/1 від 29 січня 2016 року «комплексної автотехнічної і транспортно-трасологічної експертизи за копіями матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 вересня 2014 року, про дорожньо-транспортну пригоду, яка відбулась 14 вересня 2014 року в м. Києві на перехресті вул. А.Ахматової та пр. Григоренка за участі автомобілів Hyundai Santa Fe реєстраційний номер НОМЕР_1 та Citroen C4 реєстраційний НОМЕР_3 », складеного експертами ТОВ «Українські незалежні судові експерти», за яким експерти вважали: якщо водій ОСОБА_8 своїми діями допустив невідповідності вимогам п. 8.7.3 ПДР України, з технічної точки зору причиною даної дорожньо-транспортної пригоди - зіткнення автомобілів є в комплексі невідповідності вимогам п. 8.7.3 ПДР України як у діях водія ОСОБА_13 , так і у діях водія ОСОБА_8 , то зі змісту цього висновку вбачається, що експертне дослідження здійснювалося після постановлення судом першої інстанції обвинувального вироку щодо ОСОБА_8 за клопотанням захисника від 11 січня 2016 року, на підставі наданих стороною захисту матеріалів досудового розслідування, без опису таких документів. При цьому, із висновку неможливо встановити які саме матеріали були вивчені експертами, бо у вихідних даних зазначені лише пояснення водіїв ОСОБА_8 і ОСОБА_13 (в суді чи під час досудового розслідування) та загальні відомості щодо місця і часу дорожньо-транспортної пригоди, водночас у дослідженні є посилання на пояснення свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_14 та їх аналіз у взаємозв'язку з циклограмою роботи світлофорних об'єктів на перехресті вул. А.Ахматової та пр. Григоренка, походження якої є сумнівним. Тобто, зазначений висновок за своїм змістом не відповідає вимогам ч. 1 ст. 102 КПК України.
Між тим із адвокатського запиту, наданого в суді апеляційної інстанції захисником на підтвердження свого звернення до ТОВ «Українські незалежні судові експертизи» з клопотанням про проведення вищевказаної експертизи, слідує, що цей запит датований 15 січня 2016 року, тобто на чотири дні пізніше, ніж зазначено про таке звернення у експертному висновку, не містить він посилання на вихідні дані, а лише формулювання певних питань, у додатку не конкретизовані матеріали досудового розслідування, які надавались експертам, а лише зазначено, що такі матеріали складаються із 102 аркушів. Крім того, відсутня вказівка у клопотанні на те, що експертам надавалась інформація, отримана захисником від КП «Київдорсервіс» на запит від 24.11.2015 щодо організації дорожнього руху, розташування світлофорних об'єктів та їх роботи на перехресті, бо саме отриманням такої інформації вже після постановлення вироку захисник обґрунтовував неможливість залучення ним експертів під час досудового розслідування і судового розгляду.
За таких обставин, вищевказаний висновок експертизи № 000198/1 від 29 січня 2016 року колегія суддів вважає недопустимим доказом і до уваги не приймає, оскільки він за змістом не відповідає вимогам ст. 102 КПК України, ґрунтується на неповно і неправильно встановлених фактичних обставинах події.
Виходячи із викладеного, всі доводи апеляційної скарги захисника, які ґрунтуються на висновку № 000198/1 від 29 січня 2016 року комплексної автотехнічної і транспортно-трасологічної експертизи не можуть вважатися обґрунтованими.
Неприйнятними колегія суддів визнає доводи апеляційної скарги про те, що покладені судом першої інстанції в основу обвинувального вироку висновки судово-медичних експертиз, проведених щодо потерпілого ОСОБА_13 , являються недопустимими доказами, оскільки ґрунтуються на припущеннях, а показання в суді експерта ОСОБА_17 взагалі не можуть прийматися до уваги, оскільки цей експерт не досліджував медичну документацію щодо ОСОБА_13 .
Так, у провадженні щодо ОСОБА_8 була проведена судово-медична (комісійна) експертиза, висновок якої № 69-2015/о від 27 квітня 2015 року відповідає за змістом вимогам ч. 1 ст. 102 КПК України та положенням Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995, містить докладний опис медичних документів щодо ОСОБА_13 , у тому числі й медичної картки амбулаторного хворого із амбулаторії лікарів загальної практики в м. Биківня на ім'я ОСОБА_13 , медичної карти стаціонарного хворого № 24284/1938 із Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги від 14.09 - 26.09.2014 відділення політравми на ім'я ОСОБА_13 , медичної карти стаціонарного хворого № 28826/1825 із Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги від 01.11 - 25.11.2014, а також обґрунтовані відповіді на кожне поставлене експертам запитання.
Із зазначеного висновку слідує, що за результатами проведених досліджень експерти вважали, що між подіями транспортної травми від 14.09.2014 та отриманням ОСОБА_13 черепно-мозкової травми у вигляді субдуральної гематоми в лівій лобно- тім'яній ділянці, крововиливу в м'які тканини в лівій лобно-скроневій ділянці є прямий причинно-наслідковий зв'язок, а за ступенем тяжкості черепно-мозкова травма, яка зумовила розвиток дислокаційно-компресійного синдрому у ОСОБА_13 відноситься до тяжкого тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя).
При цьому до складу комісії, яка проводила судово-медичну (комісійну) експертизу входив і лікар судово-медичний експерт першої кваліфікаційної категорії ОСОБА_17 , який в судовому засіданні підтримав висновок зазначеної експертизи, надавши ґрунтовні відповіді на всі запитання учасників судового розгляду, в тому числі і сторони захисту.
Приймаючи до уваги, що обставини, які б завадили стороні захисту скористатися своїми процесуальними правами у наданні доказів на спростування зазначеного висновку судово-медичної експертизи, колегією суддів не встановлені, підстав для визнання такого висновку недопустимим доказом у розумінні ст. 87 КПК України не вбачається, доводи захисника в апеляційній скарзі про те, що субдуральна гематома у ОСОБА_13 , тобто тяжке тілесне ушкодження, могла виникнути до або після дорожньо-транспортної пригоди за інших обставин не заслуговують на увагу.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що твердження апеляційної скарги захисника про невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження є необґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, і вважає, всупереч тверджень апелянта, правильною юридичну кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України.
Що стосується доводів захисника про неповноту досудового розслідування кримінального провадження відносно ОСОБА_8 з посиланням на відмову слідчим стороні захисту у проведенні ряду важливих слідчих дій, то вони є безпідставними, оскільки колегією суддів не встановлено обставин, які б позбавили можливості захисника під час досудового розслідування реалізувати свої права, направлені на захист обвинуваченого, у спосіб, визначений кримінальним процесуальним законом, зокрема, і шляхом оскарження рішень слідчого в частині відмови у проведенні слідчих (розшукових) дій у порядку, передбаченому Главою 26 КПК України.
За таких обставин, колегія суддів уважає, що зазначені в апеляційній скарзі захисника доводи про наявність підстав для скасування оскаржуваного вироку і закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону колегією суддів не встановлено.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника щодо необґрунтованого незастосування при призначенні ОСОБА_8 покарання положень ст. 75 КК України, то вони також не заслуговують на увагу.
Як убачається з вироку, при призначенні покарання обвинуваченому, судом першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховано: ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, яке є необережним тяжким, але в даному конкретному випадку становить підвищену суспільну небезпеку у зв'язку з грубим порушенням Правил дорожнього руху, внаслідок чого двоє осіб отримали різного ступеню тяжкості тілесні ушкодження, в тому числі і тяжке; відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання; дані про особу винного, який хоч раніше і не судимий, але раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 124 та ст. 130 КУпАП, не займається суспільно-корисною працею, не перебуває на спеціальних обліках у лікарів, а також думку з цього приводу потерпілих, яким ОСОБА_8 матеріальну шкоду не відшкодував і навіть не розпочав відшкодовувати.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого не можливі без ізоляції від суспільства, а тому призначив йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, не знайшовши підстав для застосування положень ст. 75 КК України.
Доводи сторони захисту про те, що на утриманні ОСОБА_8 перебуває мати пенсійного віку, а також про незадовільний стан здоров'я обвинуваченого об'єктивно нічим не підтверджені.
Приймаючи до уваги наведене, а також характер допущених порушень правил безпеки дорожнього руху, ставлення ОСОБА_8 до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, колегія суддів не вбачає підстав для пом'якшення обвинуваченому основного покарання шляхом застосування положень ст. 75 КК України.
Додаткове покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами призначено судом першої інстанції з дотриманням вимог закону про кримінальну відповідальність та у вироку достатньо мотивовані підстави та мета застосування такого покарання.
Цивільні позови у кримінальному провадженні вирішені судом першої інстанції з дотриманням вимог ст.ст. 128,129 КПК України, при їх вирішенні судом також враховані відповідні положення ЦК України щодо відшкодування завданої шкоди, а судове рішення в цій частині є обґрунтованим, вмотивованим і відповідає принципам достатності та справедливості.
На підставі викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни вироку Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року, який є законний та обґрунтований, а тому апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 16 жовтня 2015 року відносно ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
____________________ ________________________ _______________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4