03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а
Справа № 755/22207/15-ц Головуючий у 1 інстанції Астахова О.О.
Апеляційне провадження № 22-ц/796/7726/2016 Суддя-доповідач Антоненко Н.О.
5 липня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
у складі судді-доповідача АнтоненкоН.О.,
суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І. при секретарі Басюк Ю.В.,
за участю представника відповідача Бабій О.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_5 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору та застосування наслідків недійсності правочину.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 4 квітня 2016 року позов ОСОБА_5 до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору та застосування наслідків недійсності правочину залишено без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.10.2006 між позивачем та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (назву якого було змінено на ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України») було укладено кредитний договір №28806С134, відповідно до умов якого банк прийняв на себе зобов'язання надати позивачу кредит у розмірі 1 335 000,00 швейцарських франків і кінцевою датою його погашення до 15.10.2027 на придбання житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1, із ставкою визначено LIBOR (2m)+6,52%, але не менше 8,5% річних. В подальшому 19.10.2010 сторони уклали додаткову угоду №1 до даного кредитного договору, де визначили інший порядок погашення кредиту та відсотків за його користування згідно графіка погашення кредиту, з урахуванням простроченої заборгованості, яка виникла у позивача. Після чого 28.02.2011 сторони уклали додаткову угоду №2 до кредитного договору, відповідно до умов якої графік погашення за договором у додатку №1 до договору було викладено у новій редакції, з урахуванням простроченої заборгованості, яка виникла у позивача перед відповідачем.
Також судом установлено, що у зв'язку з неналежним виконанням позивачем зобов'язань за даним кредитним договором щодо сплати процентів за користування кредитом, банк направляв відповідні вимоги про дострокове погашення заборгованості до позивача, та в подальшому звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва про стягнення заборгованості з ОСОБА_5
Відповідно до висновку експерта КНДІСЕ №4952-45 від 25.06.2015 встановлено, що заборгованість ОСОБА_5 перед банком по кредитному договору складає 1 556 187,52 швейцарських франків, у кредитному договорі не визначено сукупну вартість кредиту, позичальник отримав кошти в національній валюті, а не в валюті, яка встановлена у кредитному договорі.
Виходячи з того, що позивач був ознайомлений з умовами кредитування та погодився із ними, підписавши договір без зауважень, отримав кошти в розмірі 1 355 000,00 швейцарських франків шляхом продажу кредитних коштів на Міжбанківському валютному ринку за свій рахунок з подальшим зарахуванням гривневого еквівалента на поточний рахунок, відкритий у банку на своє ім'я, а також, що позивач здійснював погашення кредиту з 2006 року , у 2010 та 2011 роках укладав з Банком додаткові угоди і тільки після звернення Банку з позовом про стягнення заборгованості за оспорюваним кредитним договором у 2015 році, тобто через 9 років після отримання кредиту, заявив вимоги про визнання його недійсним, - суд першої інстанції дійшов висновку, що даний позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 квітня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити у повному обсязі. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивач та його представник у судове засідання не з'явились, про дату та час розгляду справи належним чином повідомлений представник позивача (ас 172), заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не подали, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення - залишенню без змін з наступних підстав.
Предметом спору у даній справі є визнання кредитного договору недійсним у зв'язку з тим, що банк не надав позивачу повну та доступну інформацію про сукупну вартість кредиту, а також, що кошти йому було видано у гривнях, а не у валюті, яка зазначена у кредитному договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди усіх істотних умов договору, зокрема, про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Встановлено, що 19.10.2006 року між сторонами укладено кредитний договір №28806С134, на підставі якого банк надав позичальнику грошові кошти у відповідності до положень ст. 1054 ЦК України.
Правильно встановлено судом першої інстанції, що кредитний договір від 19.10.2006 укладений сторонами на підставі вільного волевиявлення, вільного вибору контрагента та визначення умов кредитного договору у відповідності до ст. 627 ЦК України.
Крім того, кредитним договором від 19.10.2006 в забезпечення вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена сукупна вартість кредиту (в процентному значенні та в грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.
Виходячи з наведеного, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що банк повинен надавати позичальнику детальний розпис сукупної вартості кредиту, адже банком на виконання положень п. 2.1 ст. 2 кредитного договору надано позивачу кредит у розмірі 1 355 000,00 швейцарських франків, даний факт не заперечується позивачем, при цьому відповідно до п.п. 2.3.2, 2.3 ст. 2 кредитного договору кредит надається шляхом продажу кредитних коштів на міжбанківському валютному ринку за рахунок позичальника з подальшим зарахуванням гривневого еквівалента на поточний рахунок позичальника у даному банку, тобто, банком було надано кредит позивачу саме у швейцарських франках, які потім переведено у національну валюту. Крім того позивачу відповідно до кредитного договору та додаткових угод надавалися графіки погашення кредиту, де чітко розписано суми та строки повернення коштів.
Зі змісту кредитного договору від 29.10.2016 вбачається, що він відповідає істотним умовам, визначеним чинним законодавством України на момент укладення договору, а також відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» у банку були відповідні документи на надання кредиту в іноземній валюті (ас114-121). Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про порушення прав ОСОБА_5 як позичальника за договором банківського кредиту та споживача банківських послуг, оскільки позивач самостійно, без будь-якого примусу, звернувся до банку з наміром отримати кредит, зазначивши у кредитному договорі, що з основними умовами надання кредиту ознайомлений (ас12-20).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до аналізу обставин, на які позивач посилався в обґрунтування позовних вимог, які суд повно та всебічно з'ясував і перевірив, дав належну оцінку усім доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для їх задоволення. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують і на його правильність не впливають.
За таких обставин висновок суду, викладений в оскаржуваному рішенні, ґрунтується на вимогах закону і підтверджується матеріалами справи. Передбачених ст. 309 ЦПК України підстав для скасування рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 квітня 2016 року немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_5, відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 4 квітня 2016 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Суддя-доповідач Н.О. Антоненко
Судді А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна