01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5
12 липня 2016 року К/800/10556/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.
за участю секретаряТитенко М.П.
та представників сторін: від позивача Харченко М.О.,
від відповідачаРогоза Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві
на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016
у справі № 826/11446/15
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПРОСТО РЕКЛАМА»
доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОСТО РЕКЛАМА» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №10426552213 від 03.06.2015.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2015 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2015 скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово господарських взаємовідносин з ТОВ «Околан», ТОВ «Алістар Проджект» за листопад 2014 року та ТОВ «Борд Груп», ТОВ «Корса Груп», ТОВ «Рент Ріелт Компані» за грудень 2014 року, за результатами якої складено акт №43/26-55-27-13 від 21.05.2015;
- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 2 756 788 грн.;
- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №10426552213 від 03.06.2015, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 4 135 1183 грн. (з яких: 2 756 788 грн. - основний платіж - та 1 378 395 грн. штрафні (фінансові) санкції (штрафи)).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач під час проведення перевірки контролюючим органом не виконав свого обов'язку щодо надання до перевірки первинних документів по взаємовідносинам з ТОВ «Околан», ТОВ «Алістар Проджект», ТОВ «Борд Груп», ТОВ «Корса Груп», ТОВ «Рент Ріелт Компані», а тому відповідач правомірно провів перевірку за їх відсутності та визначив спірні суми грошових зобов'язань, оскільки у нього були відсутні документи на підтвердження факту отримання платником робіт (послуг, товарів) від вказаних контрагентів.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції та позицією контролюючого органу щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності законних підстав для задоволення позову, з огляду на таке.
Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.
За змістом п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Разом з тим, положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.
З огляду на зміст наведених положень податкового та процесуального законодавства, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції помилково не дослідив на не надав правової оцінки наданим позивачем первинним документам, які не були надані останнім до перевірки, оскільки наведена норма Податкового кодексу України лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, та порядок використання цих документів податковим органом у разі їх подання платником до прийняття рішення. Однак, ця норма Податкового кодексу України жодним чином не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки (крім випадків, коли законом прямо передбачено необхідність подання конкретних документів під час перевірки).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження реальності здійснення спірних операцій позивачем надано первинні документи (договори, податкові накладні, акти приймання-передачі робіт, видаткові накладні).
Разом з тим, при розгляді справи судом апеляційної інстанції встановлено, що складений акт перевірки не містить чіткого та повного змісту порушення позивачем вимог податкового законодавства, та посилань на первинні документи, які свідчать про відповідні порушення.
Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.
У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (ч.2 ст.71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків, відповідно до встановленого ч.1 ст.71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення спірних операцій з його контрагентами.
Доводи касаційної скарги вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
Судді В.В. Кошіль
О.А. Моторний