14 липня 2016 року м. Київ К/800/9024/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шведа Е.Ю.,
судді: Горбатюка С.А.,
Голяшкіна О.В.,
секретар судового засідання Зубенко Д.В.,
за участю: представника позивача Бондаря О.В.,
представника відповідача Миргородської О.С.,
представника ТОВ «Українсько-середземноморські авіалінії» Величка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за
касаційними скаргами Державної авіаційної служби України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-середземноморські авіалінії»
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2015 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року
у справі № 826/23525/15
за позовом Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»
до Державної авіаційної служби України
про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» (далі - ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ») звернулось до суду з позовом до Державної авіаційної служби України, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати п. 4.1.6 протоколу № 2 засідання комісії з розгляду питань щодо прав на експлуатацію повітряних ліній від 26 червня 2015 року, затвердженого 01 липня 2015 року, в частині рішення щодо рекомендації голові Державіаслужби України відмовити у внесенні змін (зміна відомостей щодо частоти рейсів) до документа про право ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» на експлуатацію повітряної лінії Київ - Тегеран - Київ;
- зобов'язати Державіаслужбу України внести зміни до документу № 711 від 31 січня 2014 року на експлуатацію повітряної лінії Київ - Тегеран - Київ ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» для виконання регулярних міжнародних повітряних перевезень з/до України, визначивши частоту рейсів: 5 рейсів на тиждень.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано спірний пункт протоколу, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційних скаргах відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українсько-середземноморські авіалінії» (далі - ТОВ «Українсько-середземноморські авіалінії»), посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповноту встановлення обставин, що мають значення для вирішення справи, просять рішення судів скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Касаційні скарги мотивовані тим, що комісією з розгляду питань щодо прав на експлуатацію повітряних ліній правомірно встановлено про відсутність підстав для збільшення частоти авіарейсів позивачу, при цьому, посилання позивача на відповідний Протокол переговорів між компетентними авіаційними органами України та Ісламської Республіки (далі - Протокол) та Меморандум про взаєморозуміння щодо повітряного сполучення (далі - Меморандум), підписані, парафовані 21 червня 2014 року з іранською стороною щодо збільшення частоти авіарейсів, є помилковим з огляду на те, що вказані документи не є міжнародними договорами, тому не породжують прав та обов'язків для їх учасників. Також касаційна скарга мотивована тим, що комісія, що приймала спірне рішення, не є органом, що виконує владні управлінські функції, а її рішення носить виключно рекомендаційний характер, відтак провадження у справі слід закрити. Зазначає, що судами не встановлено правомірність набуття позивачем права, за захистом якого останній звернувся до суду з позовом. Крім того, вказує про застосування до спірних правовідносин Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, яка не може бути до них застосована, в той же час невірно застосовано норми Закону України «Про міжнародні договори України». Зазначає про неправильний переклад парафованого Меморандуму та відсутність його офіційного перекладу.
В запереченнях, що надійшли на адресу суду, позивач не погоджується з касаційними скаргами, тому просить залишити їх без задоволення, рішення судів - без змін.
В судовому засіданні представники відповідача, ТОВ «Українсько-середземноморські авіалінії» підтримали свої касаційні скарги, просили задовольнити їх з підстав, викладених в них, представник позивача заперечив проти задоволення касаційних скарг, рішення судів просив залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, що з'явились, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.
Судами встановлено, що ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» здійснює діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажу повітряним транспортом.
Зазначену діяльність позивач здійснює на підставі виданої Державіаслужбою України ліцензії на надання послуг з перевезення пасажирів, вантажу повітряним транспортом від 27 червня 2012 року серії АГ №505921 та сертифіката експлуатанта від 14 жовтня 2013 року серії АО № 000217.
Відповідно до рішення ліцензійної комісії Державіаслужби України від 20 жовтня 2011 року, п. 111 Додатку 1 до ліцензії серії АГ № 505921 від 27 червня 2012 року, а також документа від 31 січня 2014 року № 711 «Право на експлуатацію повітряної лінії Київ - Тегеран (Ісламська Республіка Іран) - Київ», ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» володіє правом на експлуатацію повітряної лінії Київ - Тегеран - Київ частотністю виконання перевезень - 3 рази на тиждень, строк дії права - до 31 січня 2024 року.
ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» звернулось до Державіаслужби України з листом від 08 червня 2015 року № 01-17-178 щодо внесення змін до документа на право експлуатації повітряної лінії, зокрема: Київ - Тегеран - Київ, шляхом збільшення кількості дозволених частот з 3 до 5.
На засіданні комісії з розгляду питань щодо прав на експлуатацію повітряних ліній 26 червня 2015 року розглянута заява ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» від 08 червня 2015 року № 01-17-178, за наслідкам чого прийнято протокол засідання вказаної комісії № 2 від 26 червня 2015 року, який затверджений головою вказаної комісії 01 липня 2015 року.
В спірному п. 4.1.6 зазначеного протоколу рекомендовано голові Державіаслужби України відмовити у внесенні змін (зміна відомостей щодо частоти рейсів), зокрема, до документа про право ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» на експлуатацію повітряної лінії Київ - Тегеран - Київ (частота рейсів: 5 рейсів на тиждень) для виконання регулярних міжнародних повітряних перевезень з/до України, на підставі п. 1 ч. 8 ст. 94 Повітряного кодексу України.
Позивач, не погодившись з наведеним пунктом протоколу комісії з розгляду питань щодо прав на експлуатацію повітряних ліній, звернувся до суду з даним позовом про визнання його протиправним та скасування, зобов'язання вчинити дії.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у збільшенні частоти рейсів, оскільки запитувані частоти рейсів за повітряною лінією Київ - Тегеран - Київ не перевищували б існуючу між Україною та Ісламською Республікою Іран домовленість про частоту рейсів Київ - Тегеран - Київ. Інших підстав для відмови судами не встановлено.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України та погоджується з висновками судів з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
П. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Поняття суб'єкт владних повноважень розкрито в ст. 3 КАС України, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. N 520, Державна авіаційна служба (Державіаслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури, який реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України та є уповноваженим органом з питань цивільної авіації.
Державіаслужба для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, утворювати комісії (п. 6 вказаного положення).
П. 1.1 Авіаційних правил України «Порядок надання і анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній», затверджених Наказом Державної авіаційної служби України 24 жовтня 2014 року N 686 (далі - Авіаційні правила) передбачено, що ці Авіаційні правила визначають процедуру надання, анулювання, відмови у наданні та обмеження обсягу прав на експлуатацію повітряних ліній українським та іноземним авіаперевізникам незалежно від форми власності, внесення змін до документів про права на експлуатацію повітряних ліній.
Відповідно до п. 1.4 Авіаційних правил питання щодо надання, анулювання, відмови у наданні, обмеження обсягу прав на експлуатацію повітряних ліній та внесення змін до документів про права на експлуатацію повітряних ліній розглядаються комісією з розгляду питань щодо прав на експлуатацію повітряних ліній (далі - Комісія), яка утворюється наказом Державіаслужби.
До повноважень Комісії належить розгляд питань щодо надання, відмови у наданні, обмеження обсягу, анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній, внесення змін до документа про право на експлуатацію повітряної лінії (п. 1.6 Авіаційних правил).
Комісія, як орган, створений в складі Державіаслужби наділений владними управлінськими функціями, які полягають у прийнятті рішень, щодо заяв, що надійшли до Державіаслужби (п.п. 1.9, 1.13 Авіаційних правил).
Такі рішення приймаються відкритим голосуванням та оформлюються протоколом, який підписується всіма присутніми на засіданні членами Комісії та затверджується головою Комісії (п. 1.14 Авіаційних правил). Такі рішення Комісії носять рекомендаційний характер, як про це зазначено в Авіаційних правилах (п. 1.13), проте Голова Державіаслужби обмежений висновками рішення Комісії, оскільки в разі прийняття ним іншого рішення, ніж рекомендовано Комісією без зазначення мотивів, таке рішення буде вважатись незаконним. Відтак, рішення Комісії, оформлене протоколом, породжується права та обов'язки для заявника.
Також варто звернути увагу, що і Авіаційні правила, зокрема, п. 1.17 передбачають можливість оскарження рішень Комісії Голові Державіаслужби або в судовому порядку.
З наведеного слідує висновок, що протокол Комісії № 2 від 26 червня 2015 року, в тому числі його спірний пункт, є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні КАС України та підлягає судовому контролю у випадку його оскарження.
Як встановлено судами, вказаний протокол, в тому числі і його спірний пункт прийнятий Комісією за наслідками розгляду листа ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» щодо внесення змін до документа на право експлуатації повітряної лінії, зокрема: Київ - Тегеран - Київ, шляхом збільшення кількості дозволених частот з 3 до 5. Вказаним спірним пунктом рекомендовано голові Державіаслужби України відмовити у внесенні змін (зміна відомостей щодо частоти рейсів), зокрема, до документа про право ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» на експлуатацію повітряної лінії Київ - Тегеран - Київ.
З наведеного слідує висновок, що спірний пункт протоколу породжує правовідносини між ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» та Державною авіаційною службою України та відповідно стосується прав, свобод та інтересів виключно ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ».
Ч. 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
За змістом ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів. Таке обмеження міститься, зокрема, у нормі ч. 2 ст. 171 КАС, відповідно до якої право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.
Зі змісту регулювання, яке міститься у КАС України, також вбачається, що і право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується. ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» фактично оспорило пункт протоколу, який за своєю суттю є актом індивідуальної дії. Такий акт породжує права й обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано, тобто для позивача.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у своєму рішенні від 24 лютого 2015 року у справі № 21-34а15, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції, відповідно до ст. 2442 КАС України.
Відповідно до принципу забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, закріпленого в ст. 13 КАС України, особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, ч. 1 ст. 211 КАС України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Наведена норма процесуального закону дозволяє, зокрема, особам, які не брали участі у справі, оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку. Проте вказане право не є абсолютним та обмежене і може бути реалізоване особою тільки у випадку, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов'язки.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, в даній справі перевірено законність спірного п. 4.1.6 протоколу № 2 засідання Комісії від 26 червня 2015 року, визнано протиправним та скасовано його, оскільки відповідач не мав підстав для відмови позивачу у збільшенні частоти рейсів, відтак оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не стосуються прав, свобод, інтереси та обов'язків ТОВ «Українсько-середземноморські авіалінії».
Та обставина, що повітряна лінія Київ - Тегеран - Київ експлуатується не тільки ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ», а й ТОВ «Українсько-середземноморські авіалінії» не свідчить про порушення прав останнього, оскільки спірний п. 4.1.6 протоколу № 2 засідання Комісії від 26 червня 2015 року жодним чином не стосувався прав ТОВ «Українсько-середземноморські авіалінії» на експлуатацію вказаної повітряної лінії, тобто не обмежував право останньої на експлуатацію авіалінії, не вносив змін до документу, що надає право на її експлуатацію, не анулював таке право взагалі.
За таких обставин, а також того, що ТОВ «Українсько-середземноморські авіалінії» взагалі не є учасником спірних правовідносин, суди першої та апеляційної інстанцій не вирішували питання про його права, свободи, інтереси чи обов'язки, останнє не має права на оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає в свою чергу, обов'язок суду касаційної інстанції переглядати судові рішення у межах касаційної скарги ТОВ «Українсько-середземноморські авіалінії» відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України.
Щодо доводів відповідача, що Протокол та Меморандум не є міжнародними договорами, тому їх не можна застосувати до спірних правовідносин, та що відповідач обґрунтовано відмовив ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» у збільшенні частоти рейсів, слід зазначити наступне.
Як вірно встановлено судами, позивачу відмовлено у збільшенні частоти рейсів з посиланням на п. 1 ч. 8 ст. 94 Повітряного кодексу України, відповідно до якої Уповноважений орган з питань цивільної авіації (Державіаслужба України) має право відмовити у наданні права на експлуатацію певної повітряної лінії та призначенні авіаперевізника або обмежити обсяг права на експлуатацію повітряної лінії у разі наявності обмежень, передбачених міжнародними договорами України або угодами між авіаційними органами влади, а також авіаційними правилами України.
09 липня 1993 урядами України та Ісламської Республіки Іран укладено угоду про повітряне сполучення між Україною та Ісламською Республікою Іран (далі - Угода) з метою встановлення та здійснення регулярних сполучень між їх відповідними територіями та за їх межами.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Угоди кожна Договірна Сторона матиме право призначити письмово іншій Договірній стороні одне авіапідприємство з метою експлуатації договірної лінії по встановлених маршрутах.
За змістом ст. 13 Угоди кожна Договірна Сторона або її авіаційні влади можуть у будь-який час просити консультації з іншою Договірною Стороною або з її авіаційними владами.
Будь-яка зміна цієї Угоди набере чинності, коли обидві Договірні Сторони повідомлять одна одну про виконання їх конституційних процедур щодо укладання та набрання міжнародною угодою чинності.
Незважаючи на положення пункту 3, внесення змін до таблиці маршрутів, яка додається до цієї Угоди, може погоджуватись безпосередньо авіаційними владами Договірних Сторін. Вони наберуть чинності після підтвердження їх шляхом обміну дипломатичними нотами.
Термін авіаційна влада означає стосовно України - Міністерство транспорту України, та будь-яку особу чи орган, які уповноважені здійснювати будь-які функції, що зараз виконує згадане Міністерство, або подібні функції (ст. 1 Угоди).
На виконання положень вказаної ст. 13 Угоди делегації авіаційний властей України та Ісламської Республіки Іран домовились внести зміни в Додаток «А» до Угоди, підписавши відповідний Меморандум про взаєморозуміння від 03 липня 2001 року. Погоджені зміни тимчасово застосовуються з дати підписання вказаного меморандуму.
П. 3 вказаного меморандуму домовлено, що авіапідприємствам, зазначеним у п. 2, надається право здійснювати перевезення пасажирів, вантажу чи виконувати змішані перевезення чотири рази на тиждень за встановленими маршрутами. Будь-які додаткові частоти узгоджуються авіаційними властями обох договірних сторін за умови обґрунтування потреб у перевезеннях.
Аналогічно тому як делегації авіаційний властей України та Ісламської Республіки Іран підписали Меморандум про взаєморозуміння від 03 липня 2001 року, який застосовувався як авіаперевізниками так і Державіаслужбою України, на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 19 червня 2014 року № 22816/1/1-14 делегація Державіаслужби України та авіаційний орган Ісламської Республіки Іран 21 червня 2014 року підписали Протокол та парафували Меморандум, яким скасовано дію попереднього Меморандуму про взаєморозуміння від 03 липня 2001 року з часовою умовою його застосування.
У п.п. «а» та «б» ст. 1 Меморандуму вказано, що іранська сторона призначила авіакомпанії «IranAir», «MahanAir», «Caspian», «TabanAirlines» та «QeshmAirlines», а українська сторона - авіакомпанії «Українсько-середземноморські авіалінії» та «Міжнародні авіалінії України».
Відповідно до ст. 2 Меморандуму призначені авіапідприємства обох сторін матимуть право здійснювати повітряні перевезення із максимальною частотою 7 рейсів на тиждень будь-яким типом повітряних суден при перевезенні пасажирів у відповідності до Переліку маршрутів, що доданий до Меморандуму про взаєморозуміння. Кількість дозволених частот буде збільшена до 14 на тиждень починаючи із 01 червня 2015 року. Будь-яке подальше збільшення частот буде предметом домовленостей між двома сторонами на підставі обґрунтування потребами повітряних перевезень.
За таких обставин, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що станом на дату прийняття спірного пункту 4.1.6 Протоколу № 2 засідання Комісії від 26 червня 2015 року, існували виключно наступні обмеження, передбачені міжнародними договорами України та угодами між авіаційними органами влади України та Ісламської Республіки Іран:
- з українського боку експлуатувати договірні лінії може два авіаперевізника: ТОВ «Українсько-середземноморські авіалінії» та ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ»;
- кількість дозволених до експлуатації даними авіаперевізниками частот складає 14 на тиждень.
Оскільки ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» просило змінити відомості про частоту рейсів Київ - Тегеран - Київ, шляхом збільшення кількості дозволених частот з 3 до 5 на тиждень, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку, що запитувані частоти рейсів за повітряною лінією Київ - Тегеран - Київ не перевищували б існуючу між Україною та Ісламською Республікою Іран домовленість про частоту рейсів Київ - Тегеран - Київ, визначену в ст. 2 Меморандуму. Відтак, встановлені судами обставини в поєднанні з нормативним регулюванням спірних правовідносин свідчить про незаконність відмови Державіаслужби України у задоволенні заяви ПрАТ «Авіакомпанія «МАУ» з посиланням на п. 1 ч. 8 ст. 94 Повітряного кодексу України, а тому п. 4.1.6 Протоколу № 2 засідання Комісії від 26 червня 2015 року підлягає скасуванню, про що вірно вказано судами.
Посилання ж відповідача на нечинність Договору, Протоколу та неможливість їх застосування до спірних правовідносин обґрунтовано спростовано судами з посиланням на Закон України «Про міжнародні договори України» та Віденську конвенцію про право міжнародних договорів 1969 року.
Так, згідно з абз. 2 ст. 2 Закону України «Про міжнародні договори України» міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 6 вказаного закону ведення переговорів щодо підготовки тексту міжнародного договору, його прийняття, встановлення його автентичності або підписання міжнародного договору України здійснюються лише уповноваженими на те особами.
Наведені норми кореспондують з обов'язком уповноважених осіб вести переговори та здійснювати інші дії згідно з наданими їм повноваженнями та директивами (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про міжнародні договори України»).
Судом першої інстанції встановлено, що в рамках розвитку регулярних авіаперевезень між Україною та Ісламською Республікою Іран Віце-Прем'єр-Міністром України 19 червня 2014 року погоджено відрядження делегації Державіаслужби України з 20 по 23 червня 2014 року до Ісламської Республіки Іран.
Міністерством інфраструктури України затверджено, а Міністерством закордонних справ України погоджено відповідне технічне завдання на відрядження делегації Державіаслужби України. Згідно з зазначеним технічним завданням делегації доручено у ході переговорів з керівництвом Департаменту цивільної авіації Ірану запропонувати іранській стороні збільшити кількість призначених підприємств з боку кожної сторони, встановити частоти виконання польотів за кожним маршрутом у кількості 7 рейсів на тиждень та підписати відповідний підсумковий документ за результатами проведених переговорів.
Як вірно встановлено судами, у точній відповідності до технічного завдання уповноваженими представниками сторін (авіаційні влади України та Ісламської Республіки Іран) проведено переговори з вказаних питань та підписано Протокол і парафовано Меморандум.
При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що спосіб надання повноважень делегації Державіаслужби України та їх подальша реалізація в тому числі і підписання міжнародного договору узгоджується з нормами ст.ст. 6, 7 Закону України «Про міжнародні договори України» та положеннями ст. 7 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, до якої приєдналась і Україна, особа вважається такою, що репрезентує державу; або з метою прийняття тексту договору чи встановлення його автентичності, або з метою вираження згоди держави на обов'язковість для неї договору, коли: а) вона пред'явить відповідні повноваження; або b) з практики відповідних держав чи з інших обставин випливає, що вони мали намір розглядати цю особу, як таку, що репрезентує державу для цих цілей, і не вимагати пред'явлення повноважень.
Відповідно до ст. 10 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року текст договору стає автентичним і остаточним: а) у результаті застосування такої процедури, яку може бути передбачено в цьому тексті або погоджено між державами, що беруть участь у його складенні; або b) при відсутності такої процедури - шляхом підписання, підписання ad referendum або парафування представниками цих держав тексту договору або заключного акта конференції, який містить цей текст.
За змістом ст. 12 зазначеної конвенції, згода держави на обов'язковість для неї договору виражається шляхом підписання договору представником держави, зокрема коли а) договір передбачає, що підписання має таку силу; b) в інший спосіб установлено домовленість держав, які беруть участь у переговорах, про те, що підписання повинне мати таку силу; або с) намір держави надати підписанню такої сили випливає з повноважень її представника або був виражений під час переговорів.
Для цілей пункту 1: a) парафування тексту означає підписання договору в тому випадку, коли встановлено, що держави, які беруть участь у переговорах, так домовились; b) підписання ad referendum договору представником держави, якщо воно підтверджується цією державою, означає остаточне підписання договору.
Наведені норми, ст. 25 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року щодо тимчасового застосування договору в поєднанні з способом набрання чинності Меморандуму та Протоколу свідчать про набрання ними законної сили саме з моменту їх підписання, парафування уповноваженими представниками сторін.
Більше того, чинність Договору та Протоколу підтверджується і юридичною технікою їх написання, тобто самими нормативними актами. Так, п. 8 Меморандуму визначено, що він набирає чинності з дати його підписання і замінює дію попереднього Меморандуму про взаєморозуміння від 03 липня 2001 року.
Згідно з Приміткою 1 до Протоколу обидві сторони зобов'язуються видати авіакомпанії/ям іншої Сторони дозвіл, відповідно до парафованого 21 червня 2014 року Протоколу про наміри, необхідних для здійснення пасажирських перевезень на регулярній основі, до часу, поки підписання Протоколу про наміри щодо Угоди про повітряне сполучення не завершено сторонами.
Тобто, зміст наведених норм свідчить про набрання ними чинності саме з моменту досягнення сторонами згоди щодо їх змісту та підписання відповідного документу, який їх містить.
За таких обставин, у суду не має сумнівів щодо чинності Протоколу та Меморандуму станом на день прийняття Комісією рішення, оформленого протоколом № 2 від 26 червня 2015 року, тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, скасувавши спірний пункт вказаного протоколу. Судами ухвалено законні та обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги відповідача спростовуються викладеними нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційні скарги Державної авіаційної служби України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-середземноморські авіалінії» залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: