12 липня 2016 р.Справа № 816/259/16
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Шевцової Н.В.
Суддів: Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М.
за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної фіскальної служби України на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2016р. по справі № 816/259/16
за позовом Спільного підприємства Полтавської міжрайонної оптової бази по торгівлі господарчими товарами
до Державної фіскальної служби України
про скасування індивідуальної податкової консультації,
Спільне підприємство Полтавська міжрайонна оптова база по торгівлі господарчими товарами (далі за текстом - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі за текстом - ДФС України, відповідач), в якому просив суд скасувати індивідуальну податкову консультацію від 24.02.2016 № 4054/6/99-99-17-04-01-15.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 24.02.2016 № 4054/6/99-99-17-04-01-15.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме вимог ст. 12, п.п. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14, п. 53.3 ст. 53, ст. 266 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про неврахування судом першої інстанції, що надана позивачу податкова консультація відповідає вимогам чинного законодавства у застосуванні норми права, яку просив роз'яснити позивач та жодним чином не суперечить нормам або змісту податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а тому не може бути визнана судом не дійсною.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що головний бухгалтер Спільного підприємства Полтавської міжрайонної оптової бази по торгівлі господарчими товарами ОСОБА_1 звернувся до ДФС України із запитом від 18.01.2016 про надання роз'яснення щодо певних нюансів, пов'язаних із застосуванням норм податкового законодавства (а.с. 15), а саме: у зв'язку із тим, що в 2014 році до 15 липня Полтавською міською радою не було прийнято рішення, яке встановлювало б ставки податку на майно на нежитлову нерухомість, а рішення прийняте в 2015 році не відповідає вимогам статті 12 Податкового кодексу України, просив роз'яснити:
1) Чи потрібно було в такій ситуації сплачувати податок на нерухомість за нежитлові будівлі в 2015 році?
2) Рішення Полтавської міської ради від 30.01.2015 про встановлення місцевих податків (в т.ч. податку на нерухомість нежитлового типу) з урахуванням статті 12 Податкового кодексу України починає застосовуватись з 2015 чи 2016 року?
3) Чи може позивач із урахуванням статті 50 Податкового кодексу України уточнити податкові зобов'язання за 2015 рік, повністю анулювавши та повернувши як помилково сплачені кошти?
ДФС України листом від 24.02.2016 за вих. № 4054/6/99-99-17-04-01-15 повідомила позивача про те, що у 2015 році платники податку - юридичні особи сплачували податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з урахуванням рішень органів місцевого самоврядування про встановлення на 2015 рік податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийнятих на виконання вимог пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 71 (а.с. 16).
Не погодившись із правомірністю наданої контролюючим органом податкової консультації, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Колегія суддів перевіряючи надану Спільному підприємству Полтавська міжрайонна оптова база по торгівлі господарчими товарами індивідуальну податкову консультацію від 24.02.2016 № 4054/6/99-99-17-04-01-15 на відповідність наведеним вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, приходить до висновку, що вказане рішення суб'єкта владних повноважень прийнято необгрунтовано, виходячи з наступного.
Відповідно до п.п. 14.1.172 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
Статтею 52 Податкового кодексу України передбачено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультації надаються органом державної податкової служби, в якому платник податків перебуває на обліку, або митним органом за місцем митного оформлення товарів, або вищим органом державної податкової служби або вищим митним органом, якому такий орган адміністративно підпорядкований, а також центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи, проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов'язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню, у тому числі за допомогою Інтернет-ресурсів.
Згідно з п. 53.1 ст. 53 Податкового кодексу України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.
Платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду (п. 53.3 ст. 53 Податкового кодексу України).
Отже, Податковий кодекс України, в якості підстав для визнання недійсною податкової консультації, чітко визначає суперечність такої консультації нормам або змісту відповідного податку чи збору.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до ДФС України із листом-запитом від 18.01.2016 б/н із проханням надати роз'яснення порядку сплати у 2015 році податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с. 15).
Згідно приписів пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України податок на майно відноситься до місцевих податків.
Відповідно до пп. 265.1.1. п. 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається зокрема з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
За змістом п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п. 12.3 ст.12 Податкового кодексу України).
Статтею 8 Податкового кодексу України в Україні передбачено, що до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Отже, з аналізу наведених норм випливає, що податок на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, який відноситься до місцевих податків, встановлюється рішеннями сільських, селищних і міських рад в межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим кодексом України.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від № 71-VIII від 28 грудня 2014 року “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, яким шляхом внесення змін до Податкового кодексу України змінені правила оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, зокрема, об'єкти нежитлової нерухомості стали об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону рекомендовано переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, а також установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставка податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно з законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості, у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Висновки контролюючого органу про те, що у позивача у 2015 році виник обов'язок зі сплати податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки у розмірі ставки передбаченої пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України, оскільки із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015 року власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки є помилковими, оскільки виходячи з приписів ст.ст. 8, 10 Податкового кодексу України ставка податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки лише визначається Податковим кодексом, а повноваження щодо її встановлення та запровадження на території певних громад належать до відповідних сільських, селищних, міських рад.
Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст.12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Пунктом 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Виходячи з аналізу вказаних норм колегія суддів зазначає, що рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, яке прийнято та оприлюднено до 15 липня поточного року набирає чинності з наступного року.
Зазначені норми кореспондуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що проголошений у статті 4 Податкового кодексу України (пп. 4.1.9 п. 4.1). Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Полтавської міської ради позачергової 47 сесії 6 скликання від 30.01.2015 року «Про місцеві податки і збори» встановлено у 2015 році податок на майно (а.с. 28).
Враховуючи викладені норми, колегія суддів зазначає, що оскільки рішення ради в частині встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прийнято у 2015 році та оприлюднено до 15 липня 2015 року, то виходячи з вимог п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України воно набирає чинності з 01.01.2016 року, а тому встановлені таким рішенням місцеві податки підлягають застосуванню не раніше наступного бюджетного періоду, тобто, не раніше 2016 року.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що, оскільки рішення позачергової 47 сесії 6 скликання Полтавської міської ради від 30.01.2015 року прийнято та оприлюднено у 2015 році, то застосування його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто, не раніше 2016 року.
Також, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів щодо встановлення на 2015 рік податку на майно ( в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), колегія суддів зазначає про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.
За змістом п. 56.21 Податкового кодексу України у разі якщо норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на його підставі, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Враховуючи положення пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, якими передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, колегія суддів вважає позовні вимоги обґрунтованими.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що надана відповідачем податкова консультація є необґрунтованою та не відповідає критеріям правомірності, які ставляться до рішень суб'єктів владних повноважень частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправною.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначений та встановлений Верховною Радою України, а тому позивач у 2015 році є платником цього податку, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України визначено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, проте момент застосування та сплати вказаного податку Податковий кодекс пов'язує із прийняттям та оприлюдненням відповідною радою рішення про безпосереднє встановлення вказаного податку, який підлягає сплаті до відповідного місцевого бюджету, та набуттям вказаним рішенням законної сили.
Отже, колегія суддів переглянувши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2016р. по справі № 816/259/16 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5
Повний текст ухвали виготовлений 18.07.2016 р.