04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"14" липня 2016 р. Справа№ 910/6706/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Коротун О.М.
Гаврилюка О.М.
за участю представників сторін
від позивача: Чорноморець Я.А. - представник за дов. № 1901 від 28.12.2015 року;
від відповідача: Комиляй Ю.В. - представник за дов. №81 від 17.07.2015 року,
розглянувши апеляційну скаргу Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року
у справі № 910/6706/16 (суддя: Чинчин О.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"
до Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України
про стягнення заборгованості у розмірі 63722,11 грн.
Публічне акціонерне тотовариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 63722,11 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в результаті неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди рухомого майна товариства №25-27/1320-15 у останнього утворилась заборгованість по орендній платі у розмірі 45 702,72 грн перед позивачем. Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України 3% річних у розмірі 1 128,55 грн, інфляційні у розмірі 7 420,97 грн та пеню у розмірі 8 636,57 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року позов задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" заборгованість у розмірі 45 702,72 грн, 3% річних у розмірі 1 128,55 грн, інфляційні у розмірі 7 420, 97 грн, пеню у розмірі 8 636,57 грн, пеню у розмірі 833,30 грн та судовий збір у розмірі 1378 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Український науково - дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Так, скаржник вказав, що спірний договір припинив свою дію по закінченню терміну 30.08.2014 року. Водночас, за період після закінчення терміну дії договору, відповідач не користувався орендованим майном.
Крім того, скаржник зазначив про безпідставність задоволення вимог щодо стягнення пені та штрафних санкцій.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2016 року апеляційну скаргу Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України прийнято до провадження.
У судовому засіданні 14.07.2016 року представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.
У судовому засіданні 14.07.2016 року представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року по справі №910/6706/16 залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України - без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
25.07.2011 року між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (орендодавець) та Українським науково - дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України (орендар) було укладено договір оренди рухомого майна товариства №25-27/1320-15 (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар взяв у строкове платне користування обладнання АТС ЄС-11 на 459 портів, один кондиціонер та цифрові телефони у кількості 24 одиниці (далі - майно), яке буде розташоване на площах орендаря за адресою: м. Київ, вул. Василенка, 3, для облаштування та підключення УВАТС. Перелік майна, що надається в оренду зазначається в додатку 1 до договору.
Відповідно до п.2.1 договору передача орендареві майна в користування здійснюється одночасно з підписанням повноважними представниками сторін акта приймання - передачі майна.
Згідно п. 2.3 договору майно, передане орендареві, повертається орендодавцеві не пізніше дати закінчення терміну дії договору (якщо не укладено новий договір або додаткову угоду до цього договору щодо його продовження) за актом передачі-приймання, звіреним з актом приймання-передачі майна, зазначеним у п.2.1 договору.
Орендна плата встановлюється орендодавцем на підставі його внутрішніх актів та перераховується орендарем в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 27 числа місяця, що настає за розрахунковим (п. 3.1 договору).
Згідно п. 3.2 договору орендна плата за перший місяць оренди становить 2380,35 грн, ПДВ (20%) 476,07 грн, всього розмір орендної плати за перший місяць становить 2 856,42 грн.
Відповідно до п. 3.4 договору орендодавець станом на останній календарний день розрахункового місяця складає акт про надані послуги, та не пізніше 17 числа місяця, наступного за розрахунковим, разом з розрахунком та податковою накладною надає його орендарю.
Орендна плата перераховується орендарем у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок орендодавця не пізніше 27 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з рахунками, які виставляються орендодавцем не пізніше 17 числа місяця, наступного за розрахунковим та надаються орендарю разом з актом про надані послуги та податковою накладною (п.3.5 договору).
Згідно з п. 3.8 договору у разі закінчення строку дії цього договору чи його дострокового розірвання орендна плата за останній місяць розраховується орендодавцем з урахуванням фактичного періоду використання, визначеного відповідно до акта передачі-приймання орендованого майна. Орендна плата за останній місяць сплачується орендарем на підставі рахунку, який складається орендодавцем на дату підписання акта передачі-приймання майна та підлягає оплаті протягом 20 календарних днів.
Відповідно до п. 8.2 договору за несвоєчасне перерахування орендної плати та інших витрат за договором орендар сплачує орендодавцю пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, починаючи з 28 числа місяця, що настає за розрахунковим.
У разі невиконання умов щодо страхування орендованого майна орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 1% від суми місячної орендної плати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. (п.8.3 договору)
Згідно п.12.1 договору, договір укладено на період з 01.09.2011 року до 30.08.2014 року. Сторони зобов'язані протягом 20 днів після закінчення строку дії договору здійснити остаточні розрахунки за ним.
Додатковими угодами до договору оренди рухомого майна товариства №25-27/1320-15 від 25.07.2011 року сторони вносили зміни до умов розрахунків за договором.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв в оренду обладнання АТС ЄС-11 на 459 портів, один кондиціонер та цифрові телефони у кількості 24 одиниці, яке буде розташоване на площах орендаря за адресою: м. Київ, вул. Василенка, 3, для облаштування та підключення УВАТС, що підтверджується Актом приймання - передачі майна від 01.09.2011 року, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.
Цей договір укладено на період з 01.09.2011 року до 30.08.2014 року сторони зобов'язані протягом 20 днів після закінчення строку дії договору здійснити остаточні розрахунки за ним. (п.12.1 договору).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 року у справі №910/12013/15 було встановлено, що вказаний договір оренди рухомого майна вважається пролонгованим в силу закону, оскільки ст. 764 Цивільного кодексу України передбачає таку правову конструкцію, як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.
Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, судове рішення у справі № 910/12013/15 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт продовження дії договору оренди рухомого майна товариства №25-27/1320-15 від 25.07.2011 року на тих самих умовах та на той самий термін підтверджено постановою суду апеляційної інстанції у справі №910/12013/15, яка набрало законної сили.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника щодо закінчення терміну дії спірного договору оренди 30.08.2014 року.
Як вбачається з матеріалів справи, орендодавець на виконання умов договору у період з 01.09.2014 року по 31.12.2015 року виставив відповідачу рахунки на оплату в сумі 45702,72 грн, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення, списками рекомендованої кореспонденції.
Відповідач, в свою чергу, не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів відповідно до ст.ст. 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати заборгованості по орендній платі у розмірі 45702, 72 грн.
31.12.2015 року орендар повернув, а орендодавець в свою чергу прийняв з оренди майно, що підтверджується актом передачі - приймання майна від 31.12.2015 року, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що після 30.08.2014 року відповідач не користувався орендованим майном, як безпідставне та таке, що не підтверджується жодними належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34, 43, 101 Господарського процесуально кодексу України.
Згідно ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов спірного договору, не здійснив оплату по орендній платі в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 45 702,72 грн.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за загальний період прострочки з 28.10.2014 року по 08.04.2016 року у розмірі 1 128,55 грн та інфляційні у розмірі 7 420,97 грн, з огляду на наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №48/23 від 18.10.2011 року та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010 року.
За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір процентів річних та інфляційних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 12166,63 грн та інфляційних нарахувань в сумі 104420,57 грн. також підлягають задоволенню.
Київський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних нарахувань, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення 1 128,55 грн 3% річних та 7 420,97 грн інфляційних нарахувань.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 8.2 договору, за несвоєчасне перерахування орендної плати та інших витрат за договором орендар сплачує орендодавцю пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, починаючи з 28 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Київський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок пені, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення 8 636,57 грн пені за період з 08.04.2015 року по 08.05.2016 року.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені за невиконання умов договору щодо страхування майна у розмірі 833,30 грн, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 8.3 договору у разі невиконання умов щодо страхування орендованого майна орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 1% від суми місячної орендної плати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідачем не було додано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення страхування орендованого майна відповідно до умов договору оренди.
Київський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок пені у зв'язку з неналежним виконанням умов договору в частині страхування майна, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення 833,30 грн.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника щодо безпідставності задоволення вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.
Таким чином, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, не вбачається.
За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року у справі №910/6706/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України - задоволенню не підлягає.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2016 року у справі №910/6706/16 - залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/6706/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді О.М. Коротун
О.М. Гаврилюк