79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"12" липня 2016 р. Справа № 914/510/16
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого-судді Бонк Т.Б.
суддів Бойко С.М.
ОСОБА_1
при секретарі судового засідання І.Борщ
за участю представників сторін:
від позивача (скаржника) - ОСОБА_2 (пред-к за довіреністю)
від відповідача 1- не з'явився.
від відповідача 2 - не з'явився.
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, № 08.42-186/85-/2073 від 18.05.2016 року
на рішення господарського суду Львівської області від 05.05.2016 року (головуючий суддя Ділай У.І,)
у справі № 914/510/16
за позовом Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, м. Київ,
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство Агро - Союз”, м.Львів
до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Камаз - Україна”, смт.Ювілейне, Дніпропетровська область
про: визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015 року
рішенням господарського суду Львівської області від 05.05.2016 року у справі № 914/510/16 у позові Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) “Виробниче підприємство “АГРО-СОЮЗ”, м. Львів, ТОВ “Камаз-Україна», Дніпропетровська область, про визнання недійсним договору - відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач не є стороною договору поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015р.; зміст вказаного договору не містить умов (пунктів), визначених на розсуд позикодавця та позичальника і погоджених ними, стосовно, зокрема, обмеження в укладенні договору з тих мотивів, що між відповідачем-1 та позивачем укладено кредитний договір. посилання позивача на порушення відповідачем-1 умов п.8.3. кредитного договору в редакції додатку №1 до додаткової угоди №11 від 09.12.2013р., у якому зазначено, що позичальник (відповідач-1) без попередньої письмової згоди банку зобов'язується не здійснювати наступні операції: одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб, не є і не може бути підставою, в розумінні норм чинного законодавства, для визнання договору недійсним. Пункт 8.3, на який посилається позивач, міститься в кредитному договорі у якому банк є стороною, відповідно, у випадку порушення чи неналежного виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем-1 банк вправі застосовувати до порушника передбачені договором та чинним законодавством види відповідальності. позивач у зв'язку з порушенням відповідачем-1 умов кредитного договору, має право на застосування наслідків порушення зобов'язання визначених умовами кредитного договору та закону. Вчинення правочину всупереч цивільно-правового договору, не може бути підставою для недійсності такого правочину. Посилання відповідача на неможливість розгляду вказаного спору поза межами справи про банкрутство, з посиланням на ч.4 ст.10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" судом відхиляються, як безпідставні та такі, що спростовуються положеннями ч.1 ст.20 вказаного Закону, відповідно до якої кредитори боржника не позбавлені права на звернення із окремим позовом про визнання договору недійсним у позовному провадженні.
В апеляційній скарзі позивач просить дане рішення скасувати, та прийняти нове, яким позов задоволити, мотивуючи це тим, що вказаний спірний договір порушує інтереси Банку, оскільки укладений без належної згоди Банку на таке укладення, чим прямо порушує умови кредитного договору, укладеного між Банком та відповідачем-1. Скаржник вважає, що даний договір (правочин) укладено з перевищенням господарської компетенції, оскільки відповідач - 1 відповідно до умов кредитного договору з Банком не мав права без попереднього погодження з Банком укладати оспорюваний договір про надання поворотної фінансової допомоги. Банком згода на укладення оспорюваного правочину не надавалась, Банк не був повідомлений про намір його укладення, а тому такий договір прямо порушує права Банку. А відтак, судом першої інстанції безпідставно не застосовано ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст.. 207 ГК України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач - 2 просить оскаржуване рішення залишити без змін, вважає, що вчинення правочину всупереч цивільно-правовому договору, порушення зобов'язань, визначених договором, не може бути підставою для недійсності такого правочину. Положення чинного законодавства не місять норм, які б визначали обов'язок сторони договору позики погоджувати його укладення з будь якою іншою особою, в тому числі і з кредитором однієї із сторін договору позики. Позивачем не наведено норм матеріального права, яким би суперечив факт укладення оспорюваного правочину, а тому відсутні підстави для застосування ст. 203 ЦК України. Враховуючи недоведення позивачем обставини щодо перевищення господарської компетенції відповідачами при укладенні оспорюваного договору, підстав для визнання оспорюваного договору недійсним немає. Зазначає, що судом позивачу було відмовлено у включенні грошових вимог до реєстру вимог кредиторів відповідача -1, а тому позивач не є кредитором відповідача -1 і його права не є порушеними.
Відповідачі в судове засідання не забезпечили явки своїх уповноважених представників, хоча належним чином були повідомлені про місце та час розгляду справи.
Апеляційний господарський суд, враховуючи встановлені процесуальні строки розгляду апеляційної скарги, те, що явка представників сторін в судові засіданні не визнавалася обов'язковою, що участь представників сторін в судовому засіданні є правом, а не обов'язком, та відсутність інших процесуальних перешкод для розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні на підставі наявних у справі доказів без участі представників відповідачів.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 03.09.2010р. між ВАТ "УніКредит Банк" (правонаступником усіх прав та обов'язків якого є ПАТ "Укрсоцбанк") та ТзОВ “Виробниче підприємство “АГРО - СОЮЗ” (позичальник) було укладено кредитний договір №126-СВ.
Відповідно до умов п.1.1. договору банк відповідно до умов та на термін цього договору надає позичальнику револьверну кредитну лінію без зобов"язання надання із загальною сумою кредиту 4 400 000,00 доларів США з можливістю отримувати в доларах США, євро, гривні та з терміном кредиту до 03.09.2011р. з урахуванням обмежень, визначених у договорі. Фінансування надано з метою поповнення обігових коштів позичальника.
До кредитного договору були укладені додаткові угоди, якими були внесені зміни та доповнення до кредитного договору.
Зокрема, у Додатковій угоді №11 від 09 грудня 2013 року до Кредитного договору №126-СВ від 03 вересня 2010р сторони домовились змінити договір та викласти його з усіма додатками до нього у новій редакції, наведеній у додатку №1 до цієї додаткової угоди.
Умовами п.8.3 кредитного договору в редакції додатку №1 до додаткової угоди №11 від 09.12.2013р., передбачено, що позичальник без попередньої письмової згоди банку зобов'язується не здійснювати наступні операції: одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб; відкриття непокритих акредитивів, надання у якості наказодавця; надання порук, надання гарантій в якості принципала; вчинення авалю векселів; виплату дивідендів; іпотеки, застави або іншого обтяження своїх поточних або майбутніх активів будь-якими зобов'язаннями, за винятком будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, створеного відповідно до договору або обов'язку з ним; будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, існуючого на дату цього договору, за умов, що позичальник письмово повідомив банк про таке обтяження до дати цього договору.
Згідно додаткової угоди №14 до кредитного договору, сторони домовились викласти п.1.1. договору в наступній редакції: "Банк відповідно до умов цього договору надає позичальнику фінансування із загальною сумою фінансування 8 625 397,50 доларів США з можливістю отримання в доларах США, євро та гривні та з терміном фінансування до 28.02.2015р".
Встановлено, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.10.2015р. порушено провадження у справі №914/3604/15 про банкрутство позичальника за кредитним договором - ТзОВ “Виробниче підприємство “АГРО - СОЮЗ”, введено процедуру розпорядження майном.
30.10.2015р. на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України розміщено оголошення про порушення провадження у справі №91/3604/15 про банкрутство ТзОВ “Виробниче підприємство “АГРО - СОЮЗ”. ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся з кредиторськими вимогами до боржника на загальну суму 134 558 582,51 грн.
09.12.2015р ПАТ "Укрсоцбанк" отримав від арбітражного керуючого повідомлення за вих.№02/01/39-30 від 04.12.2015р. про визнання кредиторських вимог позивача частково, в сумі 80 436,00 грн. з яких 2 436,00 грн. - перша черга, 78 000,00 - четверта черга.
Позивач зазначає, що під час ознайомлення із матеріалами справи №914/3604/15, йому стало відомо про те, що ТзОВ "КАМАЗ-Україна" також звернувся до боржника з вимогами на загальну суму 104 960 000,00 грн., які виникли на підставі укладених між відповідачами 1 і 2 договорів про надання поворотної фінансової допомоги, з яких: за договором поворотної фінансової допомоги №24/02/15 від 24 лютого 2015 року на загальну суму 24 990 000,00 грн.; за договором поворотної фінансової допомоги №25/02/15 від 25 лютого 2015 року на загальну суму 24 990 000,00 грн.; за договором поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26 лютого 2015 року на загальну суму 29 990 000,00 грн.; за договором поворотної фінансової допомоги №27/02/15 від 27 лютого 2015 року на загальну суму 24 990 000,00 грн.
Відповідно до умов в п.1.1 договору поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015р. ТзОВ "КАМАЗ-Україна" (позикодавець) зобов'язувався надати ТзОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ" (позичальник) поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язувався повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Згідно п.2.1. договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в розмірі, що становить 25 000 000,00 (двадцять п'ять мільйонів) гривень.
Відповідно до п.2.2. поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.
У відповідності до п.2.3. поворотна фінансова допомога може надаватись частинами у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів позикодавцем на поточний рахунок позичальника.
Згідно п. 2.4. поворотна фінансова допомога використовується для потреб позичальника, відповідно до статутних цілей його діяльності.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню позикодавцю позичальником в повному розмірі протягом 30 (тридцяти) днів з дня фактичного отримання повної суми поворотної фінансової допомоги.
Відповідно до п. 3.2. спірного договору, повернення грошових коштів проводиться у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів позичальником на поточний рахунок позикодавця.
Згідно п.3.3. договору, поворотна фінансова допомога вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що надавалась, на банківський рахунок позикодавця.
Як викладено сторонами у п.3.4. договору, позикодавець не має права вимагати дострокового повернення наданої поворотної фінансової допомоги.
У відповідності 3.5. договору, позичальник має право достроково повернути отриману поворотну фінансову допомогу позикодавцю.
Підставою позову, на думку позивача, є те, що, уклавши оспорюваний договір відповідач-1 обтяжив себе додатковими зобов'язаннями перед третьою особою, що не сприяло поверненню кредиту по кредитному договору №126-СВ від 03.09.2010р. та виконанню зобов'язань відповідачем-1 за кредитним договором. Договір поворотної фінансової допомоги від 26.02.2015р. №26/02/2015 порушує права та інтереси банку, оскільки укладений без належної згоди банку на таке укладення, в тому числі, направлений на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника.
Предметом позову є визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги №26/02/2015 від 26.02.2015р., укладеного між ТзОВ "КАМАЗ-Україна" та ТзОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ".
Нормативною підставою позову є ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, ст. 207 ГК України.
Апеляційний суд зазначає, що в апеляційній скарзі скаржник як на підставу своїх вимог також покликається на недійсність, фіктивність господарських операцій за оспорюваним договором поворотної фінансової допомоги, однак така підстава вимог позивача не була ним зазначена у позовній заяві.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Власне, це ті умови, на яких сторони погодилися виконувати договір. Зміст договору як підстави виникнення цивільно-правового зобов'язання визначається тими правами та обов'язками, які взяли на себе учасники договору відповідно до умов договору і які у ньому закріплені.
Відповідно до ст.638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Факт виконання відповідачами умов оспорюваного банком договору підтверджується випискою ПАТ КБ “Приватбанк”, відповідно до якої 07.08.2015р. відповідачем-2 перераховано на рахунок відповідача-1 кошти в сумі 30 000 000,00 грн. та випискою ПАТ “Марфін Банк” про часткове повернення відповідачем-1 грошових коштів за договором поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015 року в сумі 10 000,00 грн.
Відповідно до ст.1046 цього Кодексу за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути таку саму суму грошей або таку саму кількість речей того самого роду та якості.
Законодавство не встановлює будь-яких обмежень щодо осіб за договором позики. Чинним цивільним законодавством не передбачено обмеження суми позики. Особи за власним волевиявленням вправі приймати рішення про вступ у договірні відносини (укладення договору), внесення змін до нього тощо.
Зміст оспорюваного договору, як підстави виникнення цивільного-правового зобов'язання, визначається тими правами та обов'язками, які взяли на себе учасники (сторони) цього договору: позикодавець (ТзОВ "КАМАЗ-Україна") та позичальник (ТзОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ"), відповідно до умов цього договору, і які закріплені в цьому документі.
Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним, може бути заявлена як одною зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням цього правочину.
В обґрунтування заявлених вимог банк посилається на те, що відповідач-1 не сплатив боргу за кредитним договором перед банком та не погоджував з банком виконання своїх зобов'язань перед відповідачем-2, а також стверджує, що оспорюваний договір спрямований на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів та прийняття рішень спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника у справі про його банкрутство.
Проте, посилання позивача на порушення відповідачем-1 умов п.8.3. кредитного договору в редакції додатку №1 до додаткової угоди №11 від 09.12.2013р., у якому зазначено, що позичальник (відповідач-1) без попередньої письмової згоди банку зобов'язується не здійснювати наступні операції: одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб, не є і не може бути підставою, в розумінні норм чинного законодавства, для визнання договору недійсним.
Пункт 8.3, на який посилається позивач, міститься в кредитному договорі у якому банк є стороною, відповідно, у випадку порушення чи неналежного виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем-1 банк вправі застосовувати до порушника передбачені договором та чинним законодавством види відповідальності.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Виходячи із вищенаведених норм Цивільного кодексу України, можна дійти висновку, що законодавством визначено перелік вимог, порушення яких є підставою для визнання правочину недійсним. Підставою для визнання правочину недійсним з підстав, викладених в ч.1 ст.203 Цивільного Кодексу України, є невідповідність такого правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Однак, позивачем не наведено норм законів, які порушені відповідачами укладенням договору поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015р., та які є підставами для визнання такого договору недійсним відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України
Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
У статті 627 Цивільного кодексу України вказано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зі змісту статті 611 Цивільного кодексу України вбачаються наслідки порушення стороною зобов'язань по договору. Так, зокрема, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Із врахуванням вищенаведеного, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем-1 умов кредитного договору, має право на застосування наслідків порушення зобов'язання визначених умовами кредитного договору та закону. Вчинення правочину всупереч цивільно-правового договору, не може бути підставою для недійсності такого правочину.
Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33,34 ГПК України.
Отже, порушення відповідачем-1 п.8.3 кредитного договору не може бути підставою, в розумінні норм чинного законодавства, для визнання оспрюваного позивачем договору поворотної фінансової допомоги недійсним.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Щодо посилання ПАТ “Укрсоцбанк” про порушення відповідачем-1 господарської компетенції, що є на його думку теж підставою для визнання договору поворотної фінансової допомоги №26/02/15 від 26.02.2015р. недійсним, слід зазначити наступне.
Згідно ч.1 ст.55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
В силу наведених законодавчих норм визнанню недійсним підлягає, зокрема, господарське зобов'язання, вчинене учасниками господарських відносин з порушенням хоч би одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Спеціальна правосуб'єктність - це передбачена нормами права здатність виступати учасником правовідносин.
Господарська компетенція як сукупність господарських прав та обов'язків, встановлених чинним законодавством для певного виду господарських організацій, виникає у господарській організації з моменту її офіційного створення і є видовою, тобто аналогічною для господарських організацій певного виду.
Для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.
Підставою недійсності господарського зобов'язання за ст. 207 Господарського кодексу України є укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Цивільна правоздатність юридичної особи, за загальним правилом, є універсальною, тобто відповідна особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 Цивільного кодексу України), а відтак вправі вчиняти будь-які не заборонені законом правочини.
Відповідно до ч.4 ст.91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду (ч.2 ст.91 ЦК України).
Згідно ч.1-ч.3 ст.14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ч.4 ст.57 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
Відповідно до положень ст.12 Господарського кодексу України обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.
Для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.
Як передбачено ст.19 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.
У статті ст.627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Обмеження дієздатності (господарської компетенції) суб'єкта господарювання можливе у випадках передбачених законодавством, статутними документами суб'єкта господарювання, або таке обмеження може бути визначене у правочині за погодженням сторін у випадках, передбачених законом.
Перевищення господарської компетенції, наслідком якого є визнання правочину недійсним, може мати місце, у випадку, коли відбулось перевищення господарської компетенції, обсяг якої визначено законом, статутними (внутрішніми) документами суб'єкта господарювання, правочинами у випадках, передбачених законом.
Водночас, позивачем не наведено норм законодавства, положень установчих документів відповідача-1, які б передбачали викладення у кредитному договорі умов необхідності погодження відповідачем-1 з позивачем укладення з третіми особами договорів позики, тощо. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту наявності обмеження господарської компетенції у відповідача-1, а положення п.8.3. кредитного договору, в силу закону не є обмеженням господарської компетенції.
Як також встановлено судом, 20.10.2015 р. Господарським судом Львівської області порушено провадження у справі №914/3604/15 про банкрутство відповідача -1 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “АГРО-СОЮЗ”.
30.10.2015р. на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України розміщено оголошення про порушення провадження у справі №91/3604/15 про банкрутство ТзОВ “Виробниче підприємство “АГРО - СОЮЗ”. ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся з кредиторськими вимогами до боржника на загальну суму 134 558 582,51 грн.
Ухвалою суду від 01.03.2016 року у справі №914/3604/15 Публічному акціонерному товариству “Укрсоцбанк” відмовлено у включенні його грошових вимог в сумі 134 588 582 грн. 51 коп. до реєстру вимог кредиторів.
Ухвалою суду від 01.03.2016 року у справі №914/3604/15 позивачу також відмовлено в задоволенні клопотання ПАТ «Укрсоцбанк» від 16.12.16 року про визнання недійсними договорів поворотної фінансової допомоги в порядку ст. 83 ГПК України у зв'язку з тим, що ПАТ «Укрсоцбанк» з заявами в порядку ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” до суду не звертався.
Слід зазначити, що такі ухвали від 01.03.2016 року у справі №914/3604/15 станом на момент прийняття оскаржуваного рішення були оскаржені в апеляційному порядку.
Згідно ч.4 ст.10 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Згідно ст.20 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:
· боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
· боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
· боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
· боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
· боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;
· боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
У Постанові Верховного суду України від 13 квітня 2016 року у справі №3-304гс16 зазначено, що системний аналіз положень Закону № 2343-XII дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону № 2343-XII мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону № 2343-XII); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону № 2343-XII); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону № 2343-XII); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону № 2343-XII); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону № 2343-XII). Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону № 2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Таким чином і з огляду на положення статей 4, 104, 110-112 ЦК, Закон № 2343-XII є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. Зважаючи на викладене, Господарський суд Запорізької області, у провадженні якого перебувала справа про банкрутство ТОВ «Восход», правомірно прийняв позовну заяву ТОВ «Авіс Фінанс» про визнання правочину за участю боржника недійсним за загальними нормами цивільного законодавства до розгляду в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ «Восход». Разом з тим, Верховний суд, касовуючи судові рішення попередніх інстанцій, зазначив, що Вищий господарський суд України керувався лише тією підставою, що зазначений позов має бути розглянуто в окремому позовному провадженні, а не в межах провадження про банкрутство. При цьому жодних порушень судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права суд касаційної інстанції не встановив і не зазначив, як і не висловився з приводу правильності висновків суду про задоволення позовних вимог загалом (справа №3-304гс16).
Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання угод недійсними не з підстав, передбачених ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а з підстав ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, 207 ГК України. Матеріалами справи підтверджено, що позивач ПАТ «Укрсоцбанк» з позовними заявами в порядку ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” до суду не звертався і такі по суті не розглядалися судом в відокремленому провадженні у межах справи про банкрутство.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що доводи про неможливість розгляду вказаного спору поза межами справи про банкрутство, з посиланням на ч.4 ст.10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" спростовуються положеннями ч.1 ст.20 вищевказаного Закону, відповідно до якої кредитори боржника не позбавлені права на звернення із окремим позовом про визнання договору недійсним у позовному провадженні.
Апеляційний господарський суд, враховуючи вищенаведене, вважає, що у даному випадку судом першої інстанції позов було правомірно розглянуто по суті на підставі ст.ст. 16, 203, 215,216 ЦК України, ст. 207 ГК України, які були зазначені позивачем як нормативна підстава позову, вірно встановлено спірні правовідносини, надано правильну оцінку поданим доказам, та прийнято правильне по суті рішення про відмову в позові у межах позовних вимог та на підставі зазначеної позивачем нормативної підстави. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
В апеляційному суді скаржником було долучено письмове клопотання від 04.07.2016 року про долучення до матеріалів справи в якості доказу копії витягу з кримінального провадження.
Згідно ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
З наданої копії витягу з кримінального провадження вбачається, що заява, яка надійшла 16.05.2016 року, внесена до ЄРДР 17.05.2016 року. Тобто такий доказ виник вже після прийняття оскаржуваного рішення, а відтак, не береться до уваги апеляційним судом, оскільки суд першої інстанції розглядає справу за наявними у справі доказами.
Також, скаржником до письмових пояснень від 05.07.2016 року були подані копії виписок та роздруківок (Т.2), однак не обґрунтовано поважності причин неможливості подання таких в суді першої інстанції.
Крім того, апеляційний суд відмовляє у клопотанні скаржника про витребування банківських виписок, оскільки таке не узгоджується з обраним позивачем способом захисту та підставою позову.
Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору залишаються на скаржнику відповідно до ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення господарського суду Львівської області від 05.05.2016 року у справі № 914/510/16 - залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, № 08.42-186/85-/2073 від 18.05.2016 року - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлений 18.07.2016 р.
Головуючий суддя Бонк Т. Б.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Якімець Г.Г.