ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.07.2016Справа № 910/9858/16
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - Товариство) до Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України (далі - Управління) про стягнення 802 505,75 грн.,
за участі представників:
позивача: Телегіна Д.В., за довіреністю від 11 листопада 2015 року № 91/2015/11/11-5,
відповідача: не з'явились,
У травні 2016 року Товариство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що всупереч умов укладеного між ним та відповідачем договору № 520104 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 1 грудня 1999 року останній не в повному обсязі оплатив спожиту в період з листопада 2014 року по вересень 2015 року теплову енергію, заборгувавши 517 594,07 грн. Так, посилаючись на статті 526, 546, 550, 552, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), позивач просив суд стягнути з Управління вищезазначену суму боргу, а також 261 233,06 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 23 678,63 грн., нарахованих за період з листопада 2014 року по березень 2016 року в зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31 травня 2016 року порушено провадження в справі № 910/9858/16 та призначено її розгляд на 30 червня 2016 року.
30 червня 2016 року розгляд справи відкладено на 14 липня 2016 року, про що судом винесено відповідну ухвалу.
Під час судового засідання 19 травня 2016 року представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві.
Відповідач у призначене судове засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.
Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 31 травня 2016 року та про відкладення розгляду справи від 30 червня 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.
За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
1 грудня 1999 року між акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (правонаступником якої є позивач) та Управлінням було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 520104 (далі - договір), відповідно до якого постачальник зобов'язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.
Відповідності пункту 2.1. правочину сторони зобов'язались при виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.
Згідно з пунктом 2.2.1. договору Товариство зобов'язалось безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - у період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року, у кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.
Умовами пункту 5.1. укладеної угоди визначено, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.
Пунктом 2 додатку № 4 до договору передбачено, що Управління зобов'язалось самостійно щомісячно з 12 по 15 число отримувати у РВТ № 5 за адресою: вулиця Товарна, 1, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу-доручення, куди включена вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
Згідно з пунктом 3 додатку № 4 сплату відповідач зобов'язався виконувати не пізніше 25 числа поточного місяця.
Відповідно до пунктів 8.1. та 8.4. укладеного правочину договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2000 року, а також вважається пролонгованим на кожний наступній рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.
Доказів того, що однією із сторін було виявлено небажання продовжувати договірні відносини шляхом звернення за місяць до закінчення його строку дії не подано, а отже укладена угода неодноразово пролонгована та наразі є продовженою.
На виконання вказаних умов договору у період з листопада 2014 року по вересень 2015 року позивач поставив Управлінню теплову енергію на загальну суму 1 392 756,66 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи обліковими картками.
Відповідач у період з листопада 2014 року по лютий 2016 року лише частково сплатив вартість спожитої теплової енергії в розмірі 875 162,59 грн., заборгувавши таким чином Товариству 517 594,07 грн.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1-3 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною 1 статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до частин 6 та 7 статті 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
Факт споживання відповідачем теплової енергії у гарячій воді, поставленої позивачем як енергопостачальною компанією у спірний період, підтверджується відомостями обліку спожитої теплової енергії, табуляграмами фактичного споживання енергії, довідками про надходження коштів в погашення боргу за спожиту електричну енергію, які долучені до матеріалів справи.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).
Враховуючи те, що сума основного боргу за поставлену та спожиту теплову енергію, яка складає 517 594 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимоги Товариства про стягнення з Управління вказаної суми, у зв'язку з чим даний позов у частині стягнення суми основного боргу підлягає задоволенню.
Крім того, позивач на підставі статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача 261 233,06 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 23 678,63 грн., нарахованих за період з листопада 2014 року по березень 2016 року.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд здійснив арифметичний перерахунок сум трьох процентів річних та інфляційних втрат і встановив, що стягненню з Управління підлягають 261 233,06 грн. інфляційних втрат та 22 829,53 грн. трьох процентів річних. У той же час у задоволенні решти вимог позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних слід відмовити.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України (01021, місто Київ, вулиця Інститутська, 8, ідентифікаційний код 22869342) на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 00131305) 517 594 (п'ятсот сімнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 07 коп. основного боргу, 261 233 (двісті шістдесят одну тисячу двісті тридцять три) грн. 06 коп. інфляційних втрат, 22 829 (двадцять дві тисячі вісімсот двадцять дев'ять) грн. 53 коп. трьох процентів річних, а також 12 024 (дванадцять тисяч двадцять чотири) грн. 85 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18 липня 2016 року
Суддя Є.В. Павленко