18.07.16р. Справа № 904/5412/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "ПМК-1" (м. Дніпропетровськ)
до Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" (м. Новомосковськ, Дніпропетровської області)
про стягнення заборгованості за договором підряду № 2/16 від 26.01.2016 у загальному розмірі 83 002 грн. 90 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 1 від 28.03.2016)
ОСОБА_2 - директор (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних
осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань)
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "ПМК-1" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" (далі - відповідач) заборгованість за договором підряду № 2/16 від 26.01.2016 у загальному розмірі 83 002 грн. 90 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 69 618 грн. 07 коп. - основний борг;
- 6 535 грн. 07 коп. - пеня;
- 6 343 грн. 76 коп. - інфляційні втрати;
- 506 грн. 00 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором підряду № 2/16 від 26.01.2016 в частині повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт з реконструкції санвузлів, що була прийнята відповідачем відповідно до актів здачі-приймання робіт від 03.03.2016 та від 08.04.2016, але не оплачена у повному обсязі, та, відповідно, наявністю боргу у сумі 69 618 грн. 07 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 09.03.2016 по 29.06.2016 в сумі 6 535 грн. 07 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 09.03.2016 по 29.06.2016 у сумі 6 343 грн. 76 коп. та 3% річних за період прострочення з 09.03.2016 по 29.06.2016 у сумі 506 грн. 00 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 18.07.2016.
Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 44764/16 від 18.07.2016), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду від 30.06.2016 додаткові докази.
Вимоги ухвали суду від 30.06.2016 позивачем були виконані у повному обсязі.
У судове засідання 18.07.2016 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 30.06.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вулиця Сучкова, будинок 115, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016 була отримана відповідачем 05.07.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930001704780 (5120001793865).
Суд наголошує на тому, що ухвала суду від 30.06.2016 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 30.06.2016 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 30.06.2016, отримана відповідачем завчасно.
При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд вважає, що позивач та відповідач не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
У судовому засіданні 18.07.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.
Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні 18.07.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 26.01.2016 між Публічним акціонерним товариством "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "ПМК-1" (далі - підрядник, позивач) було укладено договір підряду № 2/16 (далі - договір, а.с.14-18), за яким в порядку та на умовах, визначених договором, підрядник бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами виконати роботи з реконструкції санвузлів на об'єкті замовника, а замовник зобов'язується прийняти виконані підрядником роботи та сплатити їх вартість (пункт 1.1. договору).
До договору сторонами було підписано додаток № 1 - Протокол узгодження договірної ціни, додаток № 2 - Зразок відомості про персонал, додаток № 3 - Зразок акту про виявлене порушення (а.с.19-22).
У пункті 10.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності від дати його укладання, зазначеної в преамбулі договору в правому верхньому куті, і діє до 31.12.2016 включно, але в будь-якому випадку в частині фінансових зобов'язань замовника - до повного їх виконання, в частині гарантійних зобов'язань підрядника - до закінчення гарантійного строку.
Також сторонами було підписано протокол розбіжностей № 1 до договору від 26.01.2016 (а.с.23).
Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У пункті 1.2. договору сторони визначили предмет договору та вимоги замовника до нього, а саме: обсяги та характер робіт визначається затвердженою сторонами проектно-кошторисною документацією, яка складає невід'ємну частину договору (пункт 1.2. договору).
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).
Так, у пункті 2.1. договору сторони погодили, що вартість робіт, визначена на підставі кошторисної документації та зазначена в протоколі узгодження договірної ціни, оформленому у вигляді додатка № 1, який складає невід'ємну частину договору. Загальна сума договору на момент його укладення становить 157 200 грн. 00 коп., у тому числі сума ПДВ (20%) - 26 200 грн. 00 коп.
У розділі 4 договору сторони визначили строк виконання та порядок приймання-передачі робіт, а саме:
- підрядник виконує роботи протягом 45 календарних днів від дати зарахування авансового платежу на рахунок підрядника. Датою виконання робіт вважається дата підписання сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт (пункт 4.1. договору);
- приймання-передача виконаних робіт здійснюється після їх завершення та оформляється двостороннім актом. Обов'язок складання акту покладається на підрядника. Замовник протягом 5 робочих днів від дня одержання від підрядника акту зобов'язаний направити підряднику підписаний акт або мотивовану відмову від приймання робіт. Датою одержання акту вважається дата візи представника зі сторони замовника, зазначеного в пункті 3.4. договору. У випадку, якщо підрядник протягом зазначеного строку не одержав від замовника підписаний акт або замовник не надав мотивовану відмову, то в день закінчення зазначеного строку акт вважається прийнятим без зауважень і замовник зобов'язаний здійснити оплату виконаних робіт за таким актом відповідно до пункту 2.2.2 (пункт 4.3. в редакції протоколу розбіжностей № 1 до договору від 26.01.2016).
Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На виконання умов договору позивачем були виконані роботи з реконструкції санвузлів на загальну суму 157 200 грн. 00 коп., що підтверджується наступними актами приймання виконаних будівельних робіт:
- актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 року на суму 40 338 грн. 66 коп. (а.с.29-34);
- актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 року на суму 29 138 грн. 08 коп. (а.с.35-40);
- актом № 3 приймання виконаних будівельних робіт на суму 55 661 грн. 34 коп. (а.с.41-46);
- актом № 4 приймання виконаних будівельних робіт на суму 32 061 грн. 92 коп. (а.с.47-52).
У пунктах 2.2.1. та 2.2.2 договору сторони визначили, що авансовий платіж у розмірі 100% вартості погоджених до закупівлі матеріалів замовник перераховує протягом 5-ти банківських днів від дати рахунку, пред'явленого підрядником до оплати. Оплату виконаних робіт замовник здійснює протягом 5-ти банківських днів від дати підписання сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт на підставі рахунку, пред'явленого підрядником до сплати (пункт 2.2.2. договору).
Представником позивача у судовому засіданні 18.07.2016 було пояснено, що відповідачем зобов'язання, передбачені пунктом 2.2.1. договору, виконані не були - у вигляді попередньої оплати не було здійснено сплату коштів на закупівлю матеріалів.
Матеріалами справи підтверджується, що у строки, визначені пунктом 2.2. договору, оплата виконаних позивачем робіт з реконструкції санвузлів, відповідачем здійснена у повному обсязі не була, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 69 618 грн. 07 коп. Відповідач здійснив оплату виконаної позивачем роботи лише частково наступним чином:
- 12.03.2016 в сумі 67 921 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 2679 від 12.03.2016;
- 22.04.2016 в сумі 7 422 грн. 90 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3877 від 22.04.2016;
- 22.04.2016 в сумі 12 238 грн. 03 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3878 від 22.04.2016, а всього в сумі 87 581 грн. 93 коп.
Отже, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо вчасної оплати виконаних робіт, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 69 618 грн. 07 коп., що і є причиною спору.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із такого.
Судом встановлено, що роботи виконані за актами від 03.03.2016 та від 08.04.2016 у повній мірі відповідають роботам, що визначені умовами договору та додатків до нього; за вартістю узгоджується із протоколом узгодження договірної ціни.
Отже, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв на загальну суму 157 200 грн. 00 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актами приймання виконаних будівельних робіт, які підписані та скріплені печатками сторін.
Слід відзначити, що з вказаних актів вбачається, що вони підписані без заперечень.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.
Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Як було зазначено вище у пункті 2.2.2. договору сторони визначили, що оплату виконаних робіт замовник здійснює протягом 5-ти банківських днів від дати підписання сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт на підставі рахунку, пред'явленого підрядником до сплати.
З приводу вказаних обставин суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати виконаної роботи, який у розумінні статті 854 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту її остаточної здачі (прийняття відповідачем).
Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.
При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).
Враховуючи вказане, з огляду на положення пункту 2.2.2. договору, строк оплати виконаних позивачем підрядних робіт на залишкову суму 69 618 грн. 07 коп. є таким, що настав 15.04.2016.
В порушення умов пункту 2.2.2. договору та вище вказаних положень закону, відповідачем виконані позивачем роботи у повному обсязі оплачені не були. Станом на день розгляду справи, доказів оплати виконаних позивачем робіт у повному обсязі суду не надано.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 69 618 грн. 07 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, а отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 69 618 грн. 07 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 7.3. договору (з урахуванням протоколу розбіжностей до договору № 1 від 26.01.2016) сторони передбачили, що за порушення строків оплати, визначених пунктами 2.2.1. та 2.2.2. договору, замовник сплачує на користь підрядника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожний день прострочення.
На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 09.03.2016 по 29.06.2016 в сумі 6 535 грн. 07 коп.
Дослідивши здійснений позивачем розрахунок, судом встановлено, що періоди прострочення визначені позивачем невірно, оскільки позивачем не було враховано, що в пункті 2.2.2. передбачені умови щодо 5 банківських днів на оплату.
Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено наступне.
- за актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 року на суму 40 338 грн. 66 коп. граничний строк оплати - 12.03.2016, відповідачем здійснено оплату за вказаним актом без прострочення;
- за актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 року на суму 29 138 грн. 08 коп. граничний строк оплати - 12.03.2016, відповідачем здійснено часткову оплату в сумі 27 582 грн. 34 коп. за вказаним актом без прострочення; залишок заборгованості в сумі 1 555 грн. 74 коп. погашено лише 22.04.2016, отже в період прострочення з 13.03.2016 по 21.04.2016 пеня складає 74 грн. 81 коп.;
- за актом № 3 приймання виконаних будівельних робіт на суму 55 661 грн. 34 коп. граничний строк оплати - 15.04.2016, відповідачем здійснено часткову оплату в сумі 18 105 грн. 19 коп. за вказаним актом лише 22.04.2016, отже в період прострочення з 16.04.2016 по 21.04.2016 заборгованість становила 55 661 грн. 34 коп., а пеня в цей період складає 401 грн. 49 коп., в період прострочення з 22.04.2016 по 29.06.2016 заборгованість становила 37 556 грн. 15 коп., а пеня в цей період складає 2 620 грн. 72 коп.,
- за актом № 4 приймання виконаних будівельних робіт на суму 32 061 грн. 92 коп. граничний строк оплати - 15.04.2016, роботи не оплачені відповідачем, а отже в період прострочення з 16.04.2016 по 29.06.2016 пеня складає 2 468 грн. 59 коп., а всього 5 565 грн. 61 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 5 565 грн. 61 коп.
Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 09.03.2016 по 29.06.2016 у сумі 6 343 грн. 76 коп. та 3% річних за період прострочення з 09.03.2016 по 29.06.2016 у сумі 506 грн. 00 коп.
За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.
Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.
Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.
Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).
Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказаних вимог, а саме: до періоду нарахування включені місяці, в якому мав бути здійснений розрахунок, а також заборгованість визначалась не на останнє число місяця.
Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено таке:
- за актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 року на суму 40 338 грн. 66 коп. граничний строк оплати - 12.03.2016, відповідачем здійснено оплату за вказаним актом без прострочення;
- за актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 року на суму 29 138 грн. 08 коп. граничний строк оплати - 12.03.2016, відповідачем здійснено часткову оплату в сумі 27 582 грн. 34 коп. за вказаним актом без прострочення; залишок заборгованості в сумі 1 555 грн. 74 коп. погашено лише 22.04.2016, отже в період прострочення з 13.03.2016 по 21.04.2016 заборгованість як в березні так і в квітні 2016 року існувала неповний місяць та інфляційні втрати за ці місяці не нараховуються;
- за актом № 3 приймання виконаних будівельних робіт на суму 55 661 грн. 34 коп. граничний строк оплати - 15.04.2016, відповідачем здійснено часткову оплату в сумі 18 105 грн. 19 коп. за вказаним актом лише 22.04.2016, отже в період прострочення з 16.04.2016 по 21.04.2016 заборгованість становила 55 661 грн. 34 коп.; в період прострочення з 22.04.2016 по 29.06.2016 заборгованість становила 37 556 грн. 15 коп., а інфляційні втрати з квітня по травень 2016 року складають 1 353 грн. 34 коп.,
- за актом № 4 приймання виконаних будівельних робіт на суму 32 061 грн. 92 коп. граничний строк оплати - 15.04.2016, роботи не оплачені відповідачем, а отже в період прострочення з 16.04.2016 по 29.06.2016 інфляційні втрати в травні 2016 року складають 32 грн. 06 коп., а всього 1 385 грн. 40 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 1 385 грн. 40 коп.
Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що періоди прострочення визначені позивачем невірно, оскільки позивачем не було враховано, що в пункті 2.2.2. передбачені умови щодо 5 банківських днів на оплату.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено таке:
- за актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 року на суму 40 338 грн. 66 коп. граничний строк оплати - 12.03.2016, відповідачем здійснено оплату за вказаним актом без прострочення;
- за актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 року на суму 29 138 грн. 08 коп. граничний строк оплати - 12.03.2016, відповідачем здійснено часткову оплату в сумі 27 582 грн. 34 коп. за вказаним актом без прострочення; залишок заборгованості в сумі 1 555 грн. 74 коп. погашено лише 22.04.2016, отже в період прострочення з 13.03.2016 по 21.04.2016 3% річних складають 5 грн. 10 коп.;
- за актом № 3 приймання виконаних будівельних робіт на суму 55 661 грн. 34 коп. граничний строк оплати - 15.04.2016, відповідачем здійснено часткову оплату в сумі 18 105 грн. 19 коп. за вказаним актом лише 22.04.2016, отже в період прострочення з 16.04.2016 по 21.04.2016 заборгованість становила 55 661 грн. 34 коп., а 3% річних в цей період складають 27 грн. 37 коп., в період прострочення з 22.04.2016 по 29.06.2016 заборгованість становила 37 556 грн. 15 коп., а 3% річних в цей період складають 212 грн. 41 коп.,
- за актом № 4 приймання виконаних будівельних робіт на суму 32 061 грн. 92 коп. граничний строк оплати - 15.04.2016, роботи не оплачені відповідачем, а отже в період прострочення з 16.04.2016 по 29.06.2016 3% річних складають 197 грн. 10 коп., а всього 441 грн. 98 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 441 грн. 98 коп.
Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вулиця Сучкова, будинок 115; ідентифікаційний код 05393139) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "ПМК-1" (49055, м. Дніпропетровськ, проспект Кірова, будинок 143-А; ідентифікаційний код 33248907) - 69 618 грн. 07 коп. основного боргу, 5 565 грн. 61 коп. - пені, 1 385 грн. 40 коп. - інфляційних втрат, 441 грн. 98 коп. - 3% річних, 1 278 грн. 53 коп. частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя ОСОБА_3