справа № 760/19237/16-ц
провадження № 2/760/74/16
07 липня 2016 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі судді Шевченко Л. В.,
За участю секретаря судового засідання Бугайчука О. Р.,
За участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача-1 Побережного О. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_4 про визнання іпотечного договору недійсним та виключення записів про обтяження і заборону на відчуження, ухвалив таке рішення.
Позиції осіб, які беруть участь у справі:
19.10.2015 ОСОБА_1 звернулась до Апеляційного суду м. Києва з позовом до ПАТ «КБ «Надра» (відповідач-1), ОСОБА_4 (відповідач-2) про визнання іпотечного договору недійсним.
Апеляційний суд м. Києва своєю ухвалою від 21.10.2015 визначив підсудність цієї справи Солом'янському районному суду м. Києва.
Позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що 10.04.2004 вона з ОСОБА_4 . уклала шлюб. Однак, на початку вересня 2015 року дізналася, що без її згоди ОСОБА_4 уклав з ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») кредитний договір № 804/6/08/2005/840к/712 від 08.08.2015, за умовами якого отримав кредит у розмірі 120 000 дол. США.
З метою забезпечення виконання кредитного договору 08.08.2005 ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») та ОСОБА_4 уклали іпотечний договір № 804/6/08/2005/840к/712.
Предметом іпотеки за іпотечним договором є елінг АДРЕСА_1, загальною площею 152 кв. м.
Позивач зауважила, що вищезазначене майно набуте нею з відповідачем-2 за час шлюбу, а тому відповідно до норм чинного законодавства є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
ОСОБА_1 стверджувала, що вона не надавала нотаріально посвідченої згоди на передачу в іпотеку майна, що є об'єктом спільної сумісної власності, а тому його належить визнати недійсним, оскільки він укладений з порушенням норм чинного законодавства.
На підставі вищезазначеного просила визнати недійсним іпотечний договір № 804/6/08/2005/840к/712 від 08.08.2005, укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_4
Крім цього, просила суд виключити з Державного реєстру іпотек - запис № 2266800 про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме: елінгу АДРЕСА_1, номер РПВН: 11064280 та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - запис № 2266473 про заборону на нерухоме майно, відчуження майна, а саме: елінгу АДРЕСА_1, номер РПВН: 11064280, оскільки вищезазначені записи про обтяження були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі оспорюваного іпотечного договору.
Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити його у повному обсязі.
Представник відповідача-1 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, застосувавши до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності.
Відповідач-2 у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, суд
встановив:
ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 10.04.2004, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за № 80. Після одруження ОСОБА_1 присвоєно прізвище ОСОБА_1. Цей факт встановлений на підставі свідоцтва про одруження, серії НОМЕР_1, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Комсомольського районного управління юстиції м. Херсона 10.04.2004 (а.с. 20).
08.08.2015 ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») та ОСОБА_4 уклали кредитний договір № 804/6/08/2005/840к/712, за умовами якого відповідач-1 надав відповідачу-2 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру у використання грошові кошти у розмірі 120 000 дол. США в порядку і на умовах, визначених договором (а.с. 88-89).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 08.08.2005 ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») та ОСОБА_4 уклали іпотечний договір № 804/6/08/2005/840к/712.
Предметом іпотеки за іпотечним договором є елінг АДРЕСА_1, загальною площею 152 кв. м. (а.с. 14-18).
ОСОБА_4 надіслав суду нотаріально посвідчену заяву від 25.01.2016, у якій повідомив, що уклав та підписав іпотечний договір № 804/6/08/2005/840к/712 з ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») без згоди своєї дружини ОСОБА_1 (а.с. 50).
Згідно з інформаційною довідкою з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек № 44810268 від 30.09.2015
елінг № 272, загальною площею 152 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 обтяжений іпотекою (реєстраційний номер обтяження 2266800) та забороною на нерухоме майно (реєстраційний номер обтяження 2266473) (а.с. 10-12).
Встановивши усі обставини справи та здійснивши загальну оцінку доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково з таких підстав.
Законодавець у пункті третьому частини першій статті 3 ЦК визначив, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Частина перша статті 627 ЦК передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положення статті 204 ЦК встановлюють презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пленум Верховного Суду України у свої постанові від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що «правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (пункт 7).
Зі змісту частини першої статті 215 ЦК випливає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, однією з підстав недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
З матеріалів справи випливає, що позивач просить недійсним іпотечний договір № 804/6/08/2005/840к/712, укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_4, оскільки вона, як дружина відповідача-2, не надавала нотаріально посвідченої згоди на передачу в іпотеку майна, що є об'єктом спільної сумісної власності.
Відповідно до частини першої статті 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Суд встановив, що 10.04.2004 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали шлюб.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 04.08.2005, який посвідчений приватним нотаріусом Алуштинського нотаріального округу Автухович Е. В. відповідач-2 набув право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: на елінг АДРЕСА_1.
Таким чином, суд констатує, що вищезазначений об'єкт нерухомого майна є спільною сумісною власністю позивача та відповідача-2, оскільки він набутий подружжям за час шлюбу.
Згідно з частиною першою статтею 63 СК дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За правилами статті 65 СК дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Суд встановив, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 08.08.2005 ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ №КБ «Надра») та ОСОБА_4 уклали іпотечний договір № 804/6/08/2005/840к/712.
За правилами глави 49 ЦК іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
Відповідно до статті 578 ЦК та статті 6 Закону «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників.
З матеріалів справи випливає, що право спільної сумісної власності на спірний об'єкт нерухомого майна у позивача та її чоловіка ОСОБА_4 виникло з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу від 04.08.2005, відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин. А тому для укладення договору іпотеки необхідна була згода позивача.
Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК та частини другої статті 65 СК при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
З аналізу зазначених норм закону випливає, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
З матеріалів справи випливає, що ОСОБА_4 з метою укладення кредитного договору № 804/6/08/2005/840к/712 від 08.08.2005 надав відповідачу-1 свій паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий Дніпровським ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області 10.09.2003 (а.с. 88-89).
Суд на підставі відмітки у паспорті ОСОБА_4 встановив, що з 10.04.2004 відповідач-2 з позивачем перебуває у шлюбі, який було зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану Комсомольського районного управління юстиції м. Херсона 10.04.2004 (а.с.47-49).
Таким чином, суд констатує, що на момент укладення іпотечного договору від 08.08.2005 відповідач-1 діяв недобросовісно, оскільки на підставі відомостей, які зазначені у паспорті ОСОБА_4, знав та не міг не знати про те, що спірний об'єкт нерухомого майна належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4, і те, що відсутня згода позивача на укладення цього договору.
Крім цього, з пункту 2.1.2. іпотечного договору випливає, що відповідач-2 діяв також недобросовісно, оскільки своїм підписом у договорі засвідчив, що предмет іпотеки є його власністю, тобто приховав цю інформацію від банку.
Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Виходячи із встановлених судом обставин на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд констатує, що відповідач-1 не довів, що не знав чи за обставинами справи не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Така правова позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 30.03.2016 № 6-533цс16, який за правилами статті 360-7 ЦПК має враховуватися судом при застосуванні норм права.
Крім цього, у судовому засіданні допитана як свідок позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка підтвердила, що згоду на укладення оскаржуваного іпотечного договору та кредитного договору не надавала, та про їх існування дізналася лише у 2015 році.
Також при розгляді цієї справи суд бере до уваги заяву ОСОБА_4 від 25.01.2016, яка посвідчена приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Шулік А. О., зі змісту якої випливає, що відповідач-2 уклав та підписав іпотечний договір № 804/6/08/2005/840к/712 з ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») без згоди своєї дружини ОСОБА_1
Отже, вимоги в частині визнання недійсним іпотечного договору № 804/6/08/2005/840к/712, укладеного між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_4 є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
В свою чергу, не підлягають задоволенню вимоги щодо виключення з Державного реєстру іпотек - запису № 2266800 про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме щодо: елінгу АДРЕСА_1, номер РПВН: 11064280 та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - запису № 2266473 про заборону на нерухоме майно та відчуження вищезазначеного об'єкта.
Так, підставою для державної реєстрації прав згідно з Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є відповідне рішення суду, що набрало законної сили.
Отже, рішення суду, яким визнано недійсним іпотечний договір, згідно з яким була здійснена державна реєстрація обтяжень, є підставою для виключення відповідного запису.
Враховуючи те, що позивач не звертався до державного реєстратора з відповідною заявою, його вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.
Представник відповідача-1 просив суд застосувати строк позовної давності, оскільки оскаржуваний договір був укладений з відповідачем-2 - 08.08.2005, а позивач звернулась до суду з цим позовом лише у жовтні 2015 року. Доказів того, що дізналася про порушення своїх прав у вересні 2015 році суду не надала.
Стаття 256 ЦК визначає, що «позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу».
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК).
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК «перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила».
Отже, відповідно до статті 261 ЦК початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що «перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК) (пункт 28)».
Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не лише з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), але й об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.
Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
З матеріалів справи випливає, що позивач про порушення свого права у цій справі дізналася у вересні 2015 року, а саме у зв'язку з відкриттям Суворовським районним судом м. Херсона провадження у цивільній справі № 668/10157/15-ц за позовом у цивільній справі за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Надра» до ОСОБА_9, ОСОБА_10 приватної фірми «Матіас» про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором, виконання якого було забезпечено оспорюваним іпотечним договором (а.с. 78-80).
Таким чином суд констатує, що позивач звернулася до суду за захистом свого порушеного права в межах встановленого законодавством трирічного строку позовної давності, та на підтвердження своїх вимог надала суду всі необхідні докази.
Отже, правових підстав для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин немає.
Зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Розподіляючи судові витрати відповідно до статті 88 ЦПК, суд зазначає, що з відповідачів в рівних частинах належить стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 551,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 60, 63, 65 СК, статтями 3, 204, 215, 216, 256, 257, 261, 334, 369, 578, 627 ЦК, Закону «Про іпотеку», Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтями 1, 4-11, 18, 57-66, 79, 88, 157-196, 208, 209, 212-215, 218, 223, 360-7 ЦПК, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_4 про визнання іпотечного договору недійсним та виключення записів про обтяження і заборону на відчуження - задовольнити частково.
Визнати недійсним іпотечний договір № 804/6/08/2005/840к/712, укладений між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Алуштинського міського нотаріального округу Автухович Е. В. 08 серпня 2005 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути в рівних частинах з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Л. В. Шевченко