"12" липня 2016 р. Справа № 917/330/16
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Тихий П.В., суддя Хачатрян В.С.
при секретарі Довбиш А.Ю.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність №184/16 від 27.04.2016 року),
відповідача - ОСОБА_2 (довіреність №10-74/3428 від 22.03.2016 року),
розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.1613П/1-38) на рішення господарського суду Полтавської області від 12.05.2016 року
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ,
до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава,
про визнання правочину недійсним,
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до суду з позовом про визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого ПАТ "Полтаваобленерго" заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог №10-74/1626 від 10.02.2016 на суму 954 503,20 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.05.2016 року у справі № 917/330/16 (суддя Сірош Д.М.) позов задоволено.
Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.
Позивач надав суду заперечення на апеляційну скаргу, в яких, зокрема, зазначає, що зобов'язання позивача перед відповідачем на суму 1067508,34 грн. з оплати безпідставно набутих коштів, які зазначені в заяві ПАТ «Полтаваобленерго» від 22.02.2016 року №10-74/1626, було припинено заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.02.2014 року №31/26-859, а в сумі 65247,58 грн. (з яких: 3202,53 грн. інфляційних втрат, 39834,15 грн. - 3% річних та 22210,90 грн. витрат з оплати судового збору) було припинено заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог ПАТ «Полтаваобленерго» від 30.04.2014 року №01-11/5543. Позивач зазначає, що вказані заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.02.2014 року №31/26-859 та від 30.04.2014 року №01-11/5543 є в судовому порядку недійсним не визнавались, у зв'язку з чим є чинними на даний час. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
15.02.2016 року на адресу позивача надійшла заява ПАТ "Полтаваобленерго" №10-74/1626 від 10.02.2016 року про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме:
- зобов'язання відповідача перед позивачем щодо сплати пені у сумі 917750,28 грн. та судового збору у сумі 36752,92 грн. згідно рішення господарського суду Полтавської області у справі №917/1532/15 від 01.09.2015 року за договором №06/10-2589-ТЕ від 20.12.2010 року, всього на суму 954503,20 грн.;
-зобов'язання позивача перед відповідачем зі сплати 889255,62 грн. безпідставно набутих коштів, 3202,53 грн. інфляційних втрат, 39834,15 грн. 3% річних та 22210,90 грн. витрат зі сплати судового збору, згідно рішення господарського суду м.Києва у справі №910/2589/13 від 19.03.2013 року за договором №06/10-2587БО-24/3608, всього на суму 954503,20 грн. (а.с.9).
Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсною заяви №10-74/1626 від 10.02.2016 року, зазначає наступні обставини.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.09.2015 року у справі №917/1532/15 частково задоволені позовні вимоги ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та стягнуто з ПАТ «Полтаваобленерго» 918823,28 грн. пені та 36753 грн. витрат зі сплати судового збору (а.с.16).
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 року у справі №917/1532/15 вказане рішення суду залишено без змін (а.с.25).
Рішенням господарського суду м.Києва від 09.03.2013 року у справі №910/2589/13 стягнуто з ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» на користь ПАТ «Полтаваобленерго» 1067508,34 грн. безпідставно набутих коштів, 14055,53 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 39834,15 грн. 3% річних з простроченої суми та 22427,96 грн. витрат по сплаті судового збору (а.с.34).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2013 року у справі №910/2589/13 рішення господарського суду м.Києва від 19.03.2013 року змінено, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» на користь ПАТ «Полтаваобленерго» 1067508,34 грн. безпідставно набутих коштів, 3202,53 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 39834,15 грн. 3% річних з простроченої суми, 22210,90 грн. витрат з оплати судового збору. В іншій частині в позові відмовлено (а.с.37).
Позивач зазначає, що зобов'язання ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» перед ПАТ "Полтаваобленерго" в сумі 1067508,34 грн., з оплати безпідставно набутих коштів, припинено заявою ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.02.2014 № 31/26-859, відповідно до якої:
- позивач зменшує зобов'язання відповідача на суму 1341885,53 грн., відповідно до:
договору поставки природного газу від 11.10.2010 року №3029/06/10-1091-ТЕ-24, що підтверджено рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/122/13-г інфляційні в сумі 338529,98 грн.;
договору поставки природного газу від 11.10.2010 року №3028/06/10-1092-БО-24, що підтверджується рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/120/13-г: інфляційні - 329452,98 грн., 3% річних - 309877,62 грн.;
договору поставки природного газу від 30.08.2011 року №06/11-1194/2234, що підтверджено рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/121/13-г: інфляційні -279214,81 грн., 3% річних - 60920,14 грн., судові витрати - 23890 грн.
- відповідач зменшує зобов'язання позивача на суму 1341885,53 грн. відповідно до:
договору про поставку природного газу від 30.08.2011 року №06/11-871-БО-24/2233: основний борг в сумі 274377,19 грн.;
договору про поставку природного газу від 20.12.2010 року №06/10-2587-БО-24/3608, що підтверджено рішенням господарського суду м.Києва у справі №910/2589/13: основний борг в сумі 1067508,34 грн. (а.с.12).
Також позивач зазначає, що зобов'язання ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» перед ПАТ "Полтаваобленерго" в сумі 65 247,58 грн. (з яких: 3202,53 грн. інфляційних, 39834,15 грн. 3% річних та 22 210,90 грн. витрат по сплаті судового збору) припинено заявою ПАТ «Полтаваобленерго» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.04.2014 № 01-11/5543, відповідно до якої зараховано зустрічні однорідні вимоги:
- зобов'язання ПАТ «Полтаваобленерго» перед ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» щодо сплати коштів за договором №243029/10-1091ТЕ та рішенню господарського суду Полтавської області у справі №917/122/13-г: 66528,52 грн. 3% річних, всього 66528,52 грн.;
- зобов'язання ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» перед ПАТ «Полтавагобленерго» за договором №06/10-2588/3607 та рішенню господарського суду м.Києва у справі №5011-69/17898-2012: 0,04 грн. основної заборгованості, 1280,90 грн. судового збору. Крім цього, ПАТ «Полтаваобленерго» вимагає від ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» сплати коштів за договором №06/10-2587БО-24/3608 та рішення господарського суду м.Києва у справі №910/2589/13: 3202,53 грн. інфляційних збитків, 39834,15 грн. 3% річних та 22210,90 грн. витрат по сплаті судового збору, всього 66528,52 грн. (а.с.14).
Крім того, заявою ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» про зарахування зустрічних однорідних вимог № 31/12-331 від 29.01.2016 року припинено грошові зобов'язання ПАТ "Полтаваобленерго" перед ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» відповідно до договору № 06/10-2586-ТЕ-24/3609 від 20.12.2010 року, що підтверджено рішенням господарського суду Полтавської області у справі №917/1532/15 від 01.09.2015 року на суму 1073 грн. та грошові зобов'язання ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» перед ПАТ "Полтаваобленерго", відповідно до договору № 06/10-2588/3607 від 20.12.2010 року, що підтверджено наказом господарського суду м.Києва від 02.09.2015 року №5011-42/16956-2012 на суму 1073 грн. (а.с.11).
Таким чином, позивач зазначає, що зобов'язання ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» перед ПАТ «Полтаваобленерго» в сумі 1067508,34 грн. припинено заявою ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.02.2014 № 31/26-859, а в сумі 65 247,58 грн. заявою ПАТ «Полтаваобленерго» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.04.2014 № 01-11/5543, у зв'язку з чим станом на дату складання оскаржуваної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог №10-74/1626 від 10.02.2016 року, кредиторська заборгованість позивача перед відповідачем згідно договору №06/10-2587БО-24/3608 відсутня.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що правочин про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, оформлений заявою ПАТ «Полтаваобленерго» №10-74/1626 від 10.02.2016 року, суперечить положенням статті 601 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним.
Крім того, позивач вважає, що взаємні зобов'язання сторін з оплати заборгованості в частині пені, судового збору відповідача перед позивачем та відповідно заборгованості позивача перед відповідачем, яка складається з попередньої оплати коштів за договорами поставки природного газу, є неоднорідними зобов'язаннями, що відповідає правовій позиції Вищого господарського суду України, викладеній в пленумі від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме: згідно з п. 1.14 вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою ст. 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України (пункт 1 зазначеної постанови доповнено п. 1.14 згідно з постановою пленуму Вищого господарського суду України від 10.07.2014 № 6).
Враховуючи викладене, позивач зазначає, що заява ПАТ "Полтаваобленерго" №10-74/1626 від 10.02.2016 року про зарахування зустрічних однорідних вимог не відповідає ознакам зустрічності, однорідності вимог.
Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції проти позову заперечував та у відзиві на позов вказав на наступні обставини.
На виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2013 року у справі №910/2589/13, господарським судом м.Києва 22.07.2013 року видано наказ (а.с.76).
Постановою Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві від 01.10.2013 року відкрито виконавче провадження з виконання наказу №910/2589/13 від 22.07.2013 року (а.с.77).
Як зазначає відповідач, у зв'язку з поданням заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.02.2014 № 31/26-859, позивач звернувся до господарського суду м.Києва з вимогою про визнання наказу від 22.07.2013 року у справі №910/2589/13 таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою господарського суду м.Києва від 27.11.2014 року у справі №910/2589/13 заяву ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» задоволено, визнано наказ господарського суду м.Києва №910/2589/13 твід 22.07.2013 року таким, що не підлягає виконанню (а.с.139).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 року у справі №910/2589/13 ухвалу господарського суду м.Києва від 27.11.2014 року у справі №910/2589/13 скасовано, в задоволенні заяви ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» про визнання наказу господарського суду м.Києва від 27.11.2014 року - відмовлено (а.с.60). Вказана постанова залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 30.07.2015 року (а.с.67).
Відповідач посилається на те, що суд апеляційної інстанції, в наведеній вище постанові від 26.05.2015 року встановив, що заборгованість ПАТ «Полтаваобленерго», яка стягнута рішеннями суду у справах №917/120/13, №917/121/13 та №917/122/13 та вказана в заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.02.2014 №31/26-859, стягнута в межах відповідних виконавчих проваджень, що підтверджується постановами про закінчення виконавчих проваджень від 16.06.2014 року(а.с.72-74).
Таким чином, на думку відповідача, в постанові Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 року у справі №910/2589/13 встановлено, що зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою від 18.02.2014 №31/26-859 не відбулось, у зв'язку з чим підстави для визнання недійсною заяви ПАТ «Полтаваобленерго» №10-74/1626 від 10.02.2016 року відсутні.
Аналогічні доводи містяться в апеляційній скарзі відповідача.
Колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до норм статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також згідно частини 2 цієї статті в разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
Згідно частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Виходячи з аналізу вказаних норм, вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.
Таким чином, зарахування взаємних вимог як підстава припинення зобов'язання може здійснюватися за наявності сукупності умов, закріплених у вищенаведених нормах чинного законодавства.
Отже, за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду і спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи.
Статтею 204 ЦК України передбачено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як свідчать матеріали справи, у позивача виникли грошові зобов'язання перед відповідачем в розмірі 1067508,34 грн. безпідставно набутих коштів, 14055,53 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 39834,15 грн. 3% річних з простроченої суми та 22427,96 грн. витрат по сплаті судового збору, що встановлено рішенням господарського суду м.Києва від 19.03.2013 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2013 року у справі №910/2589/13.
У відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем щодо сплати 918823,28 грн. пені та 36753 грн. витрат зі сплати судового збору, що встановлено рішенням господарського суду Полтавської області від 01.09.2015 року у справі №917/1532/15.
Відповідач направив позивачу заяву №10-74/1626 від 10.02.2016 року про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме:
- зобов'язання відповідача перед позивачем щодо сплати пені у сумі 917750,28 грн. та судового збору у сумі 36752,92 грн. згідно рішення господарського суду Полтавської області у справі №917/1532/15 від 01.09.2015 року за договором №06/10-2589-ТЕ від 20.12.2010 року, всього на суму 954503,20 грн.;
- зобов'язання позивача перед відповідачем зі сплати 889255,62 грн. безпідставно набутих коштів, 3202,53 грн. інфляційних втрат, 39834,15 грн. 3% річних та 22210,90 грн. витрат зі сплати судового збору, згідно рішення господарського суду м.Києва у справі №910/2589/13 від 19.03.2013 року за договором №06/10-2587БО-24/3608, всього на суму 954503,20 грн. (а.с.9).
Однак, судова колегія зазначає, що зобов'язання ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» перед ПАТ "Полтаваобленерго" в сумі 1067508,34 грн, з оплати безпідставно набутих коштів, які зазначені в заяві ПАТ "Полтаваобленерго" від 10.02.2016 №10-74/1626, припинено заявою позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.02.2014 №31/26-859.
Зазначена заява ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» від 18.02.2014 №31/26-859 є чинною, в судовому порядку недійсною не визнавалась.
Як вбачається пояснень представника відповідача в судовому засіданні 12.07.2016 року та підтверджується матеріалами справи, ПАТ "Полтаваобленерго" звертався суду з позовом про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, оформленого заявою ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» від 18.02.2014 №31/26-859.
Однак, заявою від 25.04.2014 №01-11/5338 ПАТ "Полтаваобленерго" відмовився від позову, оскільки предмет позову втратив для нього доцільність (а.с.108)
Ухвалою господарського суду м.Києва від 30.05.2014 припинено провадження у справі №910/4394/14 (а.с. 109).
Таким чином, відповідач скористався правом на оскарження заяви позивача від 18.02.2014 №31/26-859, однак, враховуючи, що відповідач відмовився від позову та провадження у справі було припинено на підставі такої відмови, зазначена заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, в силу статті 204 ЦК України, є чинною.
Судове рішення про визнання заяви позивача від 18.02.2014 №31/26-859 недійсною відсутнє.
Також, вказаною заявою від 18.02.2014 № 31/26-859 припинено зобов'язання відповідача перед позивачем за договорами від 11.10.2010 року № 3029/06/10-1091 ТЕ-24 (справа № 917/122/13-г), від 11.10.2010 року № 3028/06/10-1092 БО-24 (справа № 917/120/13-г) та від 30.08.2011 року № 06/11-1194/2234 (справа № 917/121/13-г).
Відповідач посилається на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 року у справі №910/2589/13, в якій зазначено, що заборгованість ПАТ «Полтаваобленерго», яка стягнута рішеннями суду у справах №917/120/13, №917/121/13 та №917/122/13 та вказана в заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.02.2014 року №31/26-859, стягнута в межах відповідних виконавчих проваджень, що підтверджується постановами про закінчення виконавчих проваджень від 16.06.2014 року, у зв'язку з чим зарахування вимог не відбулось (а.с.72-74).
Колегія суддів зазначає, що ЗУ «Про виконавче провадження» не містить заборони щодо можливості виконання судового рішення шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.
Також не містять обмежень щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання судового рішення стаття 203 Господарського кодексу України і стаття 602 Цивільного кодексу України.
Таким чином, виконання наказу господарського суду може здійснюватися у будь-який передбачений чинним законодавством спосіб, або у спосіб, що не суперечить вимогам чинного законодавства, в тому числі шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог при наявності умов, встановлених ст. 601 ЦК України та відсутності обставин, встановлених ст. 602 ЦК України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.
Колегія суддів звертає увагу на те, що угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинена на стадії виконання судового рішення, може бути підставою для укладення стягувачем і боржником мирової угоди про закінчення виконавчого провадження, яка, у разі затвердження її судом, є підставою для закінчення виконавчого провадження.
Однак, сторони у даній справі таким правом не скористались, мирову угоду не уклали.
Постановами відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби України від 16.06.2014 року виконавчі провадження з виконання наказів №917/122/13-г від 10.06.2013 року, №917/121/13-г від 29.07.2013 року, №917/120/13-г від 18.06.2013 року закінчено, у зв'язку з оплатою боржником заборгованості.
Разом із цим, в судовому засіданні 12.07.2016 року представник позивача пояснив, що стягнення заборгованості виконавчою службою здійснювалось в рамках зведеного виконавчого провадження.
В листі №31/10-5353 від 13.08.2014 року позивач повідомив відповідача, що при проведенні зарахування платежів в погашення боргу виникла переплата за наказами господарського суду Полтавської області №917/122/13-г від 10.06.2013 року, №917/121/13-г від 29.07.2013 року, №917/120/13-г від 18.06.2013 року.
У зв'язку з наведеним, відділом примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби України переплата в сумі 679178,67 грн. зарахована за іншими наказами господарського суду Полтавської області (№917/1103/13 від 19.12.2013 року та №18/2435/12 від 25.01.2014 року), про що зазначено в листі відділу №8180 від 29.07.2014 року на адресу позивача.
Також колегія суддів зазначає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 року у справі №910/2589/13 прийнята за результатами розгляду заяви ДК «Газ України НАК «Нафтогаз України» про визнання наказу господарського суду м.Києва від 22.07.2013 року таким, що не підлягає виконанню.
Вказаним судовим рішенням не визнано недійсним правочин щодо зарахування зустрічних однорідних вимог заявою позивача від 18.02.2014 року №31/26-859.
Враховуючи наведені обставини, відсутні підстави вважати, що зарахування зустрічних однорідних вимог, оформлене заявою позивача від 18.02.2014 № 31/26-859, не відбулось.
Колегія суддів також зазначає, що зобов'язання ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» перед ПАТ "Полтаваобленерго" в сумі 65 247,58 гр., яка зазначена в заяві ПАТ "Полтаваобленерго" від 10.02.2016 №10-74/1626 та складається 3 202,53 грн. інфляційних, 39834,15 грн. 3% річних та 22 210,90 грн. витрат по сплаті судового збору, припинено заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.04.2014 № 01-11/5543.
В заяві ПАТ "Полтаваобленерго" від 10.02.2016 №10-74/1626, відповідач зазначив, що даною заявою скасовує свою заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.04.2014 року №01-11/5543.
Колегія суддів зазначає, що нормами чинного законодавства України не передбачено можливості скасування стороною правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, який є чинним та у встановленому законодавством порядку не визнаний судом недійсним.
Крім того, правочин в порядку ст. 601 ЦК України є вчиненим з часу зарахування зустрічних вимог стороною , до якої звернено заяву.
Отримавши заяву від 30.04.3014 року, позивач не висунув проти неї заперечення, а отже, прийняв до зарахування. В судовому порядку вказаний правочин недійсним також не визнавався.
З огляду на наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що станом на дату заяви ПАТ "Полтаваобленерго" від 10.02.2016 року №10-74/1626, грошові зобов'язання позивача перед відповідачем, які зазначені в заяві, були відсутні, у зв'язку з чим оспорюваний правочин не відповідає вимогам статті 601 ЦК України, а отже, наявні підстави для визнання його недійсним.
Доводи позивача про те, що вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку ст. 601 ЦК України, оскільки вимоги про сплату пені та передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, є безпідставними, оскільки пеня стягнута за рішеннями суду. Вказані грошові зобов»язання є безспірними. Грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів (правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 04.02.2014р. у справі за № 903/610/13).
Також умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є ясність вимог, коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.
Враховуючи, що розмір пені, який вказаний в заяві відповідача від 10.02.2016 року, встановлений рішення господарського суду Полтавської області від 01.09.2015 р. у справі 917/1532/15, яке набуло законної сили, то ця заборгованість має безспірний характер, і посилання позивача в обгрунтування позову на п. 1.14. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, яким встановлено, що вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України, є помилковим, оскільки неможливість такого зарахування могла б мати місце при відсутності судового рішення, яким встановлені такі нарахування, та при наявності між сторонами спору щодо наявності підстав і розміру цих нарахувань (аналогічна правова думка міститься в постанові Вищого господарського суду України від 30.03.2016 року у справі №917/1592/15).
Крім того, на однорідність вимог не впливають підстави виникнення зобов'язання, а має значення лише юридична природа зобов'язання, в даному випадку зобов'язання обох сторін є грошовими, тобто є однорідними.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Полтавської області.
Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 12.05.2016 року у справі №917/330/16 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписано 15.07.2016 року
Головуючий суддя Медуниця О.Є.
Суддя Тихий П.В.
Суддя Хачатрян В.С.