04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"11" липня 2016 р. Справа№ 910/24584/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Гаврилюка О.М.
Майданевича А.Г.
при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача 1: не з'явились;
від відповідача 2: не з'явились;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна"
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2016
у справі № 910/24584/15 (суддя - Пукшин Л.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна"
до 1) Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції
2 ) Державної казначейської служби України
про відшкодування шкоди в розмірі 2 194 482,30 грн.,
У вересні 2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна" звернулось до Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди в розмірі 2 194 482,30 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) відповідача-1 не було виконано наказ господарського суду міста Києва від 09.01.2014 р. у справі № 910/15661/13 та не було стягнуто на користь позивача 1 735833,98 грн. Позивач зазначає, що незаконною бездіяльністю державного виконавця Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції йому було спричинено збитки, які складаються з: 1735833,98 грн. прямих збитків, 384713,10 грн. упущеної вигоди та 73935,22 грн. інфляційних втрат, які позивач просить стягнути солідарно з відповідачів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.09.2015 позовна заява повернута ТОВ "Інвентум Україна" на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України. Вказана ухвала була оскаржена позивачем в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 у даній справі апеляційну ТОВ "Інвентум Україна" задоволено, ухвалу господарського суду міста Києва від 17.09.2015 скасовано.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 у задоволенні позовних вимог (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнення 2 397 381 грн. 61 коп.) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна" до Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 у даній справі та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення було прийнято судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для вирішення справи, а викладені в оскаржуваному рішенні висновки не відповідають обставинам справи. Зокрема, на думку апелянта, місцевим судом не враховано те, що ухвалою суду від 14.01.2015 у справі № 910/15661/13 визнано незаконною дії та бездіяльність ДВС. Також, апелянт наполягає на тому, що оскільки рішення суду фактично виконано не було внаслідок бездіяльності державної виконавчої служби, нестягнуті кошти є збитком (шкодою) позивача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна" прийнята до провадження.
Розгляд справи здійснювався різними складами суду.
Ухвалою від 26.05.2016 апеляційна скарга ТОВ "Інвентум Україна" прийнята до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді - Коротун О.М., суддів - Гаврилюка О.М., Майданевича А.Г.
Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, відповідач 1 вказує на те, що у зв'язку з визнанням недійсною в судовому порядку постанови ВП № 43144933 від 28.04.2014 про відкриття виконавчого провадження у державної виконавчої служби була відсутня можливість здійснювати відповідні виконавчі дії.
Ухвалою від 14.06.2016 відкладався розгляд справи у зв'язку з неявкою позивача та відповідача 2 на підставі ст. 77 ГПК України.
Представники сторін в судове засідання 11.07.2016 не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення ухвали Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 та наявна в матеріалах справи розписка відповідача 1.
Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників позивача та відповідачів, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, рішенням Господарського суду м. Києва від 25.12.2013 року у справі № 910/15661/13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод енергетичного машинобудування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна" 1 563 435, 09 грн. - боргу, 112848, 51 грн. - пені, 25514, 42 грн. - 3% річних, 34035, 96 грн. - судового збору, в іншій частині позовних вимог за первісним позовом відмовлено. Вказаним рішенням суду зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод енергетичного машинобудування" задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод енергетичного машинобудування" пеню - 290922, 99 грн., штраф - 538185, 50 грн., 16582, 18 грн. - судового збору, в іншій частині позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено. Вказане рішення було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2014 № 910/15661/13.
На виконання зазначеного рішення судом були видані відповідні накази № 910/15661/13 від 09.01.2014 року.
22.04.2014 ТОВ "Інвентум Україна" (позивач) звернулось до Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (відповідач-1) з заявою про примусове виконання наказу Господарського суду м. Києва від 09.01.2014 року у справі № 910/15661/13 щодо стягнення з ТОВ "Завод енергетичного машинобудування" заборгованості в загальній сумі 1 735 833,98 грн.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно та повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішень у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Частиною 2 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" покладено обов'язок на державного виконавця провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто результат таких дій стягувач повинен отримати саме в цей строк.
Постановою Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 28.04.2014 було відкрито виконавче провадження № 43144933 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 09.01.2014 р. у справі №910/15661/13.
Таким чином, виконавчий документ був направлений за підвідомчістю до іншої виконавчої служби.
Матеріалами справи підтверджується та вірно встановлено місцевим господарським судом, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.06.2014 було повністю задоволено скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод енергетичного машинобудування" та визнано неправомірними дії Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції щодо винесення постанови від 28.04.2014 року про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 09.01.2014 р. у справі №910/15661/13, визнано недійсною постанову ВП №43144933 від 28.04.2014 р. Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 09.01.2014 р. у справі № 910/15661/13.
Матеріалами справи також підтверджується, що іншою ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.01.2015 по наведеній справі було, зокрема,
- визнано бездіяльність Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції неправомірною щодо не направлення запитів до правовстановлюючих організацій для виявлення майна боржника при примусовому виконанні виконавчого провадження ВП № 43144933 з виконання наказу № 910/15661/13 виданого 09.01.2014 року Господарським судом м. Києва;
- визнано дії Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції неправомірними щодо складення акту державного виконавця від 27.05.2014 року при примусовому виконанні виконавчого провадження ВП № 43144933 з виконання наказу № 910/15661/13 виданого 09.01.2014 року Господарським судом м. Києва та скасовано його;
- визнано бездіяльність Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції неправомірною щодо не накладення арешту на нерухоме майно боржника та не здійснення опису рухомого та нерухомого майна боржника при примусовому виконанні виконавчого провадження ВП № 43144933 з виконання наказу № 910/15661/13 виданого 09.01.2014 року Господарським судом м. Києва;
- визнано бездіяльність Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції неправомірною щодо несвоєчасного винесення постанови про арешт коштів боржника, не направлення копії постанови про арешт коштів боржника та платіжних вимог до банків при примусовому виконанні виконавчого провадження ВП № 43144933 з виконання наказу № 910/15661/13 виданого 09.01.2014 року Господарським судом м. Києва;
- визнано бездіяльність Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції неправомірною щодо не відібрання письмових пояснень у посадової особи боржника, стосовно невиконання рішення суду та не направлення подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника при примусовому виконанні виконавчого провадження ВП № 43144933 з виконання наказу № 910/15661/13 виданого 09.01.2014 року Господарським судом м. Києва.
Таким чином, матеріали справи містять дві ухвали суду, які у встановленому законом порядку набрали законної сили, та підлягають оцінці судом апеляційної інстанції в порядку ст. 43 ГПК України.
Виходячи зі змісту наведених ухвал, суд апеляційної інстанції враховує, що дійсно дії Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції щодо винесення постанови від 28.04.2014 року про відкриття виконавчого провадження у справі №910/15661/13 є неправомірними, більше того, неправомірною є також бездіяльність відповідач 1 стосовно невиконання рішення суду у справі №910/15661/13. В цій частині приймаються доводи апелянта, проте вони не є підставою для задоволення позову з огляду на наступне.
Державним виконавцем було встановлено, що станом на 26.06.14 місцезнаходженням боржника є м. Харків, вул. Полтавський шлях, 188-А, у зв'язку з чим 26.06.14 було винесено постанову про виведення виконавчого провадження № 43144933 зі складу зведеного виконавчого провадження та про закінчення виконавчого провадження за п.10 ч.1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ направлений для подальшого виконання до Ленінського ВДВС Харківського міського управління юстиції, доказів оскарження (скасування) якої не надано ані суду першої, ані до суду апеляційної інстанції.
Так, постановою державного виконавця від 26.06.2014, виконавче провадження з примусового виконання рішення по справі № 910/15661/13 від 09.01.2014 було закінчено, а виконавчий документ направлений для подальшого виконання до Ленінського ВДВС Харківського міського управління юстиції (через помилково визначений за підсудністю відділ ДВС за заявою стягувача ТОВ «Інвентум Україна» за вказаною саме позивачем адресою), що свідчить про незавершення процедури виконання судового рішення. А отже, позивач не втратив права на виконання судового рішення у зв'язку з неправомірністю дій відповідача 1, а тому позовні вимоги про стягнення з обох відповідачів шкоди (збитків) є передчасними.
Крім того, ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2015 у справі № 910/15661/13, наказ господарського суду міста Києва від 09.01.2014 по справі № 910/15661/13 про стягнення з ТОВ "Завод енергетичного машинобудування" на користь ТОВ "Інвентум Україна" 1 735 833,98 грн. визнано таким, що не підлягає виконанню в частині суми 845 690,67 грн. (а.с. 221-222 том І).
До того ж судом апеляційної інстанції було встановлено, що між сторонами по справі № 910/15661/13 наявні судові провадження за скаргами на подальші дії органів ДВС, які здійснюються у виконавчому провадженні за вищенаведеним рішенням суду по вказаній справі.
Так, як видно з постанови Харківського апеляційного господарського суду від 20.11.2014 у справі № 922/3965/13 (копію якої надано відповідачем 1, а.с. 229, т. 1), 03.07.2014 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу у справі № 910/15661/13, а отже виконавче провадження не є закінченим.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Так, звертаючись з даним позовом, ТОВ "Інвентум Україна" просить стягнути з відповідачів солідарно (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог):
- прямі збитки 1 735 833 грн. 98 коп. (не отримані кошти присуджені позивачу рішенням суду у справі № 910/15661/13);
- упущену вигоду 580 886 грн. 10 коп. (сума нормальних доходів, які позивач не отримав внаслідок ненадходження у його розпорядження коштів в розмірі 1735833 грн. 98 коп., розрахована виходячи з облікової ставки НБУ);
- інфляційні втрати 806 64 грн. 53 коп. (різниця між розміром реальної вартості суми неотриманих коштів (1 735 833,98 грн.) станом на 09.05.14 та розміром реальної вартості цієї ж суми коштів станом на день подання позовної заяви).
Так, в обґрунтування підстав позову про стягнення 1 735 833 грн. 98 коп. (тоді як в частині суми вказаний наказ був визнаний таким, що не підлягає виконанню), позивач посилається на приписи ст. ст. 1166, 1173 ЦК України. У відповідності до ст. 1166 майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За загальними правилами з відповідача може бути стягнута майнова шкода за наявності повного складу деліктного правопорушення, а саме:
1) неправомірна поведінка особи;
2) наявності шкоди, завданої відповідачем, в тому числі неодержаного позивачем прибутку;
3) причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та завданою шкодою, що виявились результатом таких дій (бездіяльності);
4) вини відповідача у настанні негативних наслідків, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від її вини.
Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20.12.2010р. у справі №06/113-38, від 04.07.2011р. у справі №51/250.
Тоді як в силу ст.ст. 1173, 1174 ЦК України вина не є обов'язковим елементом для застосування такої міри відповідальності як стягнення шкоди (збитків).
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що предметом доказування у даній справі мають бути, окрім факту неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні виконавчого документа (які дійсно встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2015), також виникнення шкоди, причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіянням ним шкоди, а також доведення факту неможливості виконання судового рішення (з урахуванням встановленого по вказаній справі факту незавершеного виконавчого провадження на стадій перегляду рішення суду в апеляційному порядку на підставі ст. 101 ГПК України) не є підставою для віднесення таких коштів до збитків (шкоди) та стягнення їх з відповідачів в розумінні заявлених підстав позову. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 12.11.2015 у справі № 908/4280/13.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Зважаючи на ту обставину, що позивачем в поряду ст. ст. 33, 34, 43, 101 ГПК України не було доведено наявності факту настання шкоди, а відтак, і причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіянням ним шкоди, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині в розумінні ст.ст. 1166, 1173, 1174 ЦК України.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних, що були нараховані позивачем на суму стягнення за наказом суду, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Згідно приписів статті 625 цього Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2).
Статті 509, 599, 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, а тому поширюють свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Подібну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 зі справи №6-49цс12, яка відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.
Разом з цим, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Оскільки позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідними, а в стягненні збитків (шкоди) відмовлено, в задоволенні останніх теж слід відмовити.
Звертаючись з апеляційною скаргою позивач, зокрема, вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо незазначення в оскаржуваному рішенні про прийняття або відхилення доказів -виписок з урахуванням ненадання інформації банку на вимогу суду.
Так, матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2016 продовжено строк розгляду справи, витребувано у ПАТ «ПУМБ» інформацію про операції, рух коштів за банківським рахунком ТОВ "Завод енергетичного машинобудування" (боржника), розгляд справи відкладено на 17.02.2016. Вказана ухвала згідно повідомлення про вручення поштового відправлення отримана банком 08.02.2016, тобто завчасно до дати наступного судового засідання. Проте, витребувана за ухвалою у банку інформація надана не була.
Оскільки судом першої інстанції в порядку ст. 69 ГПК України вже було продовжено розгляд справи, то в день судового засідання 17.02.2016 (в якому прийнято оскаржуване рішення) суд не мав процесуальної можливості здійснювати відкладення справи з огляду на приписи ст. 77 ГПК України (відкладення в межах процесуального строку вирішення спору). При цьому, неприйняття в порядку ст. 90 ГПК України окремої ухвали у зв'язку з невиконанням банком вимог суду не є підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 104 ГПК України. А наявність в матеріалах справи відповідних виписок не заперечується сторонами. Крім того, з урахуванням підстав відмови в позові, вказані банківські виписки не впливають на розгляд справи по суті в силу ст. 34 ГПК України.
Також, суд апеляційної інстанції відзначає, що вищевикладені порушення норм процесуального закону не вплинули на правильність прийняття місцевим господарським судом рішення.
Позивачем клопотань про витребування доказів в порядку ст. ст. 38, 101 ГПК України до суду апеляційної інстанції не заявлялось, в судові засідання 14.06.2016 та 11.07.2016 представник не з'являвся, наданим законом правом на участі у засіданні суду не скористався.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.
Посилання апелянта на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 у справі № 922/1508/14 якою, на думку апелянта, відбулось встановлення факту наявності майна божника за адресою: м. Харків, вул. Киргизька 19 (за якою відповідачем 1 було встановлено відсутність боржника) не приймається судом апеляційної інстанції як безпідставні, оскільки у даній постанові не встановлювалися вказані обставини. А судження суду та відмова у задоволенні заяви боржника у тій справі не впливають на розгляд даної справи та не скасовують постанову органу ДВС від 26.06.2014 про передачу виконавчого документу до Ленінського ВДВС ХМУЮ для подальшого виконання.
Інші доводи позивача, викладені в позовній заяві з посиланням на певні дії боржника щодо уникнення виконання майнових зобов'язань, зокрема, щодо перереєстрації права власності на частки у статутному капіталу боржника, тощо, не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення суду в апеляційній інстанції та не є підставами для стягнення збитків (шкоди) саме з відповідачів у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.
У відповідності до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір", судовий збір не справляється за подання, зокрема, позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Заявники, позивачі та інші категорії осіб, які згідно із статтями 3 і 5 Закону звільняються від сплати судового збору, підлягають такому звільненню також і в разі подання ними апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами і заяв про перегляд судових рішень господарських судів Верховним Судом України.
Враховуючи викладене, а також з урахуванням постанови Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 у даній справі (яка набрала законної сили), позивач звільнений від сплати судового збору за розгляд справи як в суді першої, так і апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 у справі №910/24584/15 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2016 у справі №910/24584/15 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/24584/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.
Повний текст постанови складено 13.07.2016.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді О.М. Гаврилюк
А.Г. Майданевич