04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"14" липня 2016 р. Справа№ 911/956/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
Отрюха Б.В.
За участю представників:
від позивача: Ящук Ю.Л. - за дов.
від відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Б»
на рішення Господарського суду Київської області від 22.04.2016
у справі №911/956/16 (суддя Горбасенко П.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Бізнес Плюс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Б»
про стягнення 717 966,13 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Арт-Бізнес Плюс» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом (із урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 04.04.2016 вих. №04/4) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» (далі, відповідач) про стягнення 717 966,13 грн., з яких: основний борг у розмірі 577 400,00 грн., 3% річних у розмірі 8 970,04 грн., пеня у розмірі 131 596,09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №71 від 05.11.2013 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.
Рішенням Господарського суду Київської області від 22.04.2016 у справі №911/956/16 позов задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Бізнес Плюс» 577 400,00 грн. боргу за поставлений на підставі накладних №3716 від 16.11.2015 та №3749 від 18.11.2015 згідно договору поставки № 71 від 05.11.2013 товар, 131 596,09 грн. пені, 8 970,04 грн. 3 % річних та 10 769,49 грн. судового збору.
Рішення суду мотивоване тим, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем жодними доказами не спростовано.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.04.2016 у справі №911/956/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що зобов'язання з оплати за поставлений товар за видатковими накладними №3716 від 16.11.2015 та №3749 від 18.11.2015 настало у апелянта за Договором поставки №71 від 05.11.2013.
За твердженнями скаржника, відповідно до пунктів 9.1., 9.2. Договору поставки строк дії останнього сплив 04.11.2015, а дія договору продовжена сторонами не була. Як зазначає відповідач, на момент припинення дії Договору поставки №71 від 05.11.2013 всі зобов'язання покупця за поставлену в рамках вказаного договору продукцію були виконані належним чином.
З огляду на зазначене, відповідач стверджує, що поставлена позивачем згідно видаткових накладних №3716 від 16.11.2015 та №3749 від 18.11.2015 продукція була поставлена не на підставі Договору, строк дії якого на момент поставки сплив, що свідчить про відсутність у діях відповідача прострочки виконання зобов'язання з оплати продукції відповідно до Договору та підстав для притягнення відповідача до відповідальності за невиконання умов Договору поставки №71 від 05.11.2013.
Посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на те, що згідно пункту 9.2. Договору поставки строк дії останнього було продовжено, є безпідставними, оскільки, на думку відповідача, пункт 9.2. Договору передбачає лише одноразове, на такий же строк продовження дії Договору, у випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії Договору.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 09.06.2016.
01.06.2016 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд рішення Господарського суду Київської області від 22.04.2016 у справі №911/956/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» - без задоволення.
08.06.2016 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибуття у судове засідання внаслідок участі в іншому судовому засіданні.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи було задоволено, розгляд справи відкладено на 14.07.2016.
Представник відповідача у судове засідання, призначене на 14.07.2016, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи те, що розгляд справи вже відкладався для надання можливості відповідачу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як підтверджується матеріалами справи, 05.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт-Бізнес Плюс» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» (покупець) укладено Договір поставки № 71 (далі, Договір), згідно якого постачальник зобов'язався поставити і передавати на умовах договору згідно із замовленнями продовольчу продукцію (далі, товар) у власність покупця, а покупець - прийняти товар у власність і оплачувати його на умовах договору.
Згідно пунктів 3.4., 3.6., 3.7. Договору загальна ціна договору визначається на підставі усіх прийнятих постачальником та виконаних замовлень покупця, а також видаткових накладних. Розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з рахунку покупця на рахунок постачальника, що вказані в договорі, або шляхом внесення грошових коштів до каси постачальника. Валюта розрахунків - гривня. Покупець зобов'язується оплачувати кожну конкретну партію товару в строк, що не перевищує 1 календарний день з моменту виконання постачальником зобов'язання з поставки відповідної партії товару. Якщо останній день строку оплати приходиться на вихідний або святковий день, то оплата поставленої партії товару здійснюється в наступний робочий день за вихідним або святковим днем.
У відповідності з пунктом 4.5. Договору зобов'язання постачальника з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної та передачі покупцю повного комплекту передбачених пунктом 2.2. договору документів, оформлених згідно вимог чинного законодавства України.
За змістом статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Так, згідно пунктів 9.1., 9.2. Договору договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом одного року. У разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення договору в строк не менший ніж за 10 днів до закінчення терміну його дії, договір вважається продовженим на той же термін і на тих самих умовах, які передбачені договором.
Договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін (пункт 9.3. Договору).
Специфікаціями від 15.11.2015 та 18.11.2015, які є додатками до Договору поставки, сторони домовились про постачання на умовах договору наступного товару: крупа гречана вагова: 24,20 грн. за 1 кг та крупа гречана вагова: 23,50 грн. за 1 кг.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, Договір поставки № 71 від 05.11.2013 був неодноразово продовженим на той же термін і на тих самих умовах та є чинним на момент судового розгляду справи, оскільки не менше ніж за 10 днів до закінчення терміну його дії від жодної зі сторін не надходило письмової заяви про припинення договору, як це передбачено пунктом 9.2. Договору.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Положенням частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати, у тому числі, оплати товару.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов пункту 1.1. Договору поставки №71 від 05.11.2013 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 002 400 грн., що підтверджується накладними №3716 від 16.11.2015 на суму 532 400,00 грн. та №3749 від 18.11.2015 на суму 470 000,00 грн. (а.с. 19-20), підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору.
Також, позивачем виставлено для оплати відповідачу рахунки-фактури №СФ-716 від 16.11.2015 та №СФ-749 від 18.11.2015 (а.с. 17-18), які залишилися частково оплаченими останнім.
Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як уже зазначалося вище, згідно пункту 3.7. Договору покупець зобов'язується оплачувати кожну конкретну партію товару в строк, що не перевищує 1 календарний день з моменту виконання постачальником зобов'язання з поставки відповідної партії товару. Якщо останній день строку оплати приходиться на вихідний або святковий день, то оплата поставленої партії товару здійснюється в наступний робочий день за вихідним або святковим днем.
Судом встановлено, що відповідач за отриманий згідно Договору товар, в порушення пункту 3.7. Договору, розрахувався частково з простроченням, сплативши позивачу 425 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 38-45, 57) та актом звірки взаємних розрахунків від 31.12.2015 (а.с. 26), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору, решту боргу у розмірі 577 400,00 грн. (1 002 400,00 грн. - 425 000,00 грн.) відповідач за отриманий від позивача товар не сплатив, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за поставлений на підставі накладних № 3716 від 16.11.2015 та № 3749 від 18.11.2015 згідно Договору поставки № 71 від 05.11.2013 товар склав 577 400,00 грн.
Строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви, враховуючи положення Договору, є таким, що настав.
Доказів на підтвердження погашення існуючої заборгованості відповідач суду не надав.
З огляду на зазначене, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу за Договором поставки у розмірі 577 400,00 грн. є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.
Заперечення скаржника з приводу того, що поставлений на підставі видаткових накладних № 3716 від 16.11.2015 та № 3479 від 18.11.2015 товар був переданий не на підставі Договору, строк дії якого станом на момент поставки сплив, є безпідставними та не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, як встановлено судом вище, Договір поставки № 71 від 05.11.2013 у відповідності до пункту 9.2. Договору був неодноразово продовженим на той же термін і на тих самих умовах та діє на момент судового розгляду справи, оскільки від жодної зі сторін не надходило письмової заяви про його припинення.
Твердження апелянта, що пункт 9.2. Договору поставки передбачає лише одноразове, на такий же строк продовження дії Договору, у випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії Договору, ґрунтуються на невірному тлумаченні відповідачем змісту пункту 9.2. Договору та суперечать загальним засадам цивільного законодавства щодо можливості автоматичної пролонгації договору.
Крім того, суд зазначає, що Специфікаціями від 15.11.2015 та 18.11.2015 (а.с. 15-16), які є додатками № 1 до договору поставки № 71 від 05.11.2013, сторони домовились про поставку товару згідно договору; в спірних видаткових накладних № 3716 від 16.11.2015 та № 3479 від 18.11.2015 (а.с. 19-20) міститься посилання саме на Договір поставки №71 від 05.11.2013, що свідчить про визнання відповідачем факту здійснення поставки товару саме за Договором поставки № 71 від 05.11.2013.
Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 8 970,04 грн.
Стосовно цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що факт порушення відповідачем грошового зобов'язання за Договором є доведеним, колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, погоджується із висновками суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення 3 % річних у розмірі 8 970,04 грн. підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки, позивачем нараховано до стягнення пеню у розмірі 131 596,09 грн.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України).
Неустойка у розумінні частини 1 статті 230 Господарського кодексу України є штрафною санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 6.1. Договору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що передбачені договором, винна сторонам сплачує на користь іншої сторони суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від розміру невиконаних зобов'язань за кожний день прострочення виконання.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи положення вищезазначених норм, а також період нарахування пені, що вказаний позивачем в уточненому розрахунку пені (а.с. 36), арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 20.11.2015 по 04.04.2016 загалом складає 135 903,58 грн. Відтак, вимога про стягнення 131 596,09 грн. пені підлягає задоволенню судом повністю, оскільки суд, при прийнятті рішення, не може вийти за межі позовних вимог.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 577 400,00 грн. боргу за поставлений на підставі накладних № 3716 від 16.11.2015 та № 3749 від 18.11.2015 згідно Договору поставки № 71 від 05.11.2013 товар, 131 596,09 грн. пені та 8 970,04 грн. 3 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та правомірно задоволені судом першої інстанції.
Сплату вказаної суми заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тема-Б» на рішення Господарського суду Київської області від 22.04.2016 у справі №911/956/16 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 22.04.2016 у справі №911/956/16 залишити без змін.
Матеріали справи №911/956/16 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.І. Тищенко
Б.В. Отрюх