Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" липня 2016 р.Справа № 922/1568/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Суслової В.В.
при секретарі судового засідання Помпі К.І.
розглянувши справу
за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури , м. Дергачі в інтересах держави в особі Валківської районної ради, м. Валки
до 1. Валківського районного будинку дитячої та юнацької творчості Валківської районної ради Харківської області, м. Валки , 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Костів
про визнання недійсним договору
за участю представників:
прокурора - Захарова Н.О., посвідчення № 032956 від 10.04.2015 року;
позивача - Пилипенко Т.П.; довіреність № 01-16/262 від 14.06.2016 року;
першого відповідача - Прищепа С.В., директор (наказ № 351 від 06.12.2002 року;
другого відповідача - ОСОБА_2, особисто; ОСОБА_4, довіреність від 14.06.2016 року;
Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Валківської районної ради Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області с позовом до Валківського будинку дитячої та юнацької творчості та Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, в якому просить:
1. Визнати недійсним договір оренди частини нежитлового приміщення, загальною площею 52,7 кв.м., в т.ч. місця спільного користування -9,7 кв. м., а саме - кім. № 6а, площею - 20,0 кв.м., № 7 - площею -23,0 кв.м., та -,7 кв.м. площ загального користування, розташованих на першому поверсі двоповерхової нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 від 01.06.2015 року, укладений між Валківським районним будинком дитячої та юнацької творчості та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5;
2. Припинити зобов'язання за вказаним договором оренди від 01.06.2016 року на майбутнє;
3. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 звільнити нежитлові приміщення загальною площею 52,7 кв.м., в т.ч. місця спільного користування -9,7 кв. м., а саме - кім. № 6а, площею - 20,0 кв.м., № 7 - площею -23,0 кв.м., та -,7 кв.м. площ загального користування, розташованих на першому поверсі двоповерхової нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 та повернути їх Валківському районному будинку дитячої та юнацької творчості ( код ЄДРПОУ 02146392);
4. Судові витрати покласти на відповідачів.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається: на невідповідність умов спірного договору вимогам ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 63 Закону України "Про освіту"; на невикористання навчальним закладом спірного приміщення для навчального процесу що є підставою для визнання договору недійсним, оскільки заборона використання такого приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 травня 2016 року прийнято позовну заяву до розгляду. Порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 16 червня 2016 року об 11:30 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 червня 2016 року розгляд справи відкладено на 12.07.2016 року о 12:30 год.
Присутній представник прокуратури у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив їх задовольнити, а щодо вимоги про припинення зобов'язання за договором оренди від 08.11.2007 року № 3457-Н на майбутнє - припинити на підставі п.4.ч.1 ст. 80 ГПК України.
Представник позивача не підтримує заявлений прокурором позов з підстав викладених у письмових поясненнях поданих до суду.
Представники відповідачів проти заявлених позовних вимог заперечують та просять у задоволенні позову відмовити зазначаючи, що спірний договір оренди нежитлових приміщень за своїм змістом відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі Закону України "Про освіту", а також Закону України "Про вищу освіту", норми якого не взято до уваги прокурором при обґрунтуванні заявлених позовних вимог, що виключає можливість для визнання вказаного договору недійсним.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
01 червня 2015 року між Валківським районним будинком дитячої та юнацької творчості (далі - "Орендодавець") та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі -"Орендар") укладено договір оренди, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 52,7 кв.м. в т.ч. місця спільного користування - 9,7 кв.м., а саме - кім. № 6а, площею - 20,0 кв.м., № 7 - площею 23,0 кв.м. та 9,7 кв.м. площ загального користування, розташованих на першому поверсі двоповерхової нежитлової будівлі за адресою.: АДРЕСА_1 (далі - майно), що знаходить на балансі орендодавця і належить територіальним громадам сіл, селищ, міста Валківського району, вартість якого визначена відповідно до Звіту про незалежну оцінку майна, виконану суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6, складеного станом на 22.05.2015 року і становить 118800,00 грн. без ПДВ. Майно передається з метою розміщення об'єкту з надання фото послуг в приміщенні № 7 та або об'єкту торгівлі товарами непродовольчої групи в приміщенні № 6а.
Відповідно до п. 9.1 Договору його укладено на строк до 01.05.2018 року включно.
01 червня 2015 року майно за договором оренди від 01.06.2015 року було передано в користування орендарю на підставі акту приймання-передавання орендованого майна, підписаного сторонами договору.
Разом з тим, прокуратура вважає, що вказані договір оренди від 01.06.2015 року підлягає визнанню недійсним, оскільки він укладений з порушенням вимог Законів України «Про освіту» та «Про оренду державного та комунального майна», так як сторонами в цьому договорі, всупереч вищевказаним положенням Закону, змінено цільове призначення частин приміщення навчального закладу, які є об'єктом оренди.
Зазначені обставини стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Особи, визначені ст. 1 ГПК України, мають право на звернення до суду за захистом порушених майнових прав, які відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.
Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до п. 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для подання керівником Дергачівської прокуратури Харківської області позову стала необхідність захисту економічних інтересів держави, внаслідок порушень, допущених під час передачі в оренду державного майна, приміщення навчального закладу, суб'єкту господарювання для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов'язаної з навчальним процесом, спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державної власності.
Так, прокурор, посилаючись на положення ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" зазначає про наявність підстав для визнання договору оренди від 01.06.2016 року недійсним згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 ГК України, ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Статтею 761 ЦК України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ст. 284 ГК України та ст. 10 Закону, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди, з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів, є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування. Що ж до договорів оренди державного та комунального майна, то стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з момент досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Суд, розглянувши умови спірного договору дійшов висновку, що під час укладення договору оренди сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна.
01 червня 2015 року у встановленому договором порядку майно, яке є предметом договору, було передано відповідачеві в користування, про що складено акт приймання - передавання.
Майно цілісного майнового комплексу, що знаходиться на балансі Будинку дитячої та юнацької творчості належить територіальній громаді сіл, селищ, міста Валківського району і розпорядником майна виступає представник власника майна - Валківська районна рада, що підтверджується свідоцтвом власності на нерухоме майно, яка й прийняла рішення про укладення договору оренди на вільне індивідуально визначене приміщення у складі цілісного майнового комплексу, що незадіяне у навчальному процесі БДЮТ.
Так, Рішенням ХІV сесії V скликання Валківської районної ради від 28.02.2007 року за № 231-V Валківському будинку дитячої та юнацької творчості надано дозвіл на передачу в оренду нежитлових приміщень та будівель розташованих за адресою АДРЕСА_1 в частині площ, що не використовуються для здійснення діяльності БДЮТ.
Відповідно до Рішення Валківської міської ради від 16.07.2009 року за № 230, відповідач отримала дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі за адресою. АДРЕСА_1.
В липні 2009 року другим відповідачем було отримано дозвіл на поліпшення орендованого майна, на підставі чого саме відповідачем за власний кошт було проведено реконструкцію орендованих приміщень з урахуванням внесених змін у відповідності до виготовленої документації.
Рішенням VIII сесії VI скликання Валківської районної ради від 27.04.2012 року № 347-VI балансоутримувачу - Валківському районному будинку дитячої та юнацької творчості надано дозвіл на оренду частини приміщення за адресою АДРЕСА_1 площею 16,2 кв. м. та 6,81 кв.м.
Посилання прокурора на встановлену законодавством заборону використання орендованого приміщення з іншою крім навчальної метою, зокрема, шляхом надання його в оренду суд вважає помилковими, виходячи з наступного.
У відповідності з частиною 5 статті 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Разом із тим, чинне законодавство дозволяє передачу в оренду приміщень, споруд та обладнання навчальних закладів, що тимчасово не використовуються у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничній, науковій діяльності.
Так, згідно частин 1, 4 статті 61 Закону України "Про освіту" фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
Як вбачається з письмових пояснень позивача та першого відповідача, приміщення передане в оренду за оспорюваним Договором оренди, а саме кімнати № 6а - площе 20,0 кв.м., № 7-23,0 кв.м. є частиною нежитлової будівлі "А- не використовувалися у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, нау за адресою: АДРЕСА_1 - було вільною частиною нежитлової будівлі. Позашкільний навчальний заклад має чітко визначену та достатню площу кімнат гурткової роботи згідно технічного паспорту. Орендовані кімнати другим відповідачем в даний перелік не входять, а є вільним приміщенням нежитлової будівлі "А-2", а одже, оренда комунального майна не заважає навчально-виховному процесу, оскільки заклад має окремий вхід та вихід.
Напроти, як вказує перший відповідач, уклавши договір оренди комунального майна від 01.06.2015 року, другий відповідач допомагала навчально виховному процесу позашкільного закладу, а саме: роздруковувала фотороботи вихованців БДЮТ, які потім демонструвалися та були відзначені грамотами обласних та районних конкурсів (обласна фотовиставка "Територія пригод", "Моя Україно", "Молоде обличчя України"); на районних конкурсах надавала призи щодо відзначення переможців свят.
04 січня 2016 року між першим та другим відповідачем підписана угода про співпрацю.
Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Прокурор не надав суду жодних доказів того, що орендовані приміщення використовувалися у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничній, науковій діяльності, а також не довів факту погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Прокурор у позові посилається також на положення частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно якої не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна". Так, відповідно до пункту "б" частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.
Разом із тим, суд звертає увагу на положення частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.
Таким чином, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" також допускає передачу в оренду нежитлових приміщень, що входять до складу цілісного майнового комплексу, забороненого до оренди.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимогу прокурора про визнання недійсним Договору оренди від 01.06.2015 року, недоведеною та необґрунтованою, а тому такою, що не підлягає задоволенню.
Щодо вимоги прокурора про припинення зобов'язання за договором оренди від 01.06.2015 року на майбутнє, суд зазначає, що прокурором було заявлено про відмову даної позовної вимоги на підставі п. 4 ст. 22 ГПК України.
Так, відповідно до положень до ч. 4 ст.22, ст.78 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, відмовитись від позову.
Відмова від позову - одностороннє волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги.
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.
До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Оскільки відмова позивача від частини позовних вимог не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, відмова від частини позовних вимог є формою реалізації прав позивача, заява про відмову від позовної вимоги щодо припинення зобов'язання за договором оренди від 01.06.2015 року на майбутнє заявлена повноваженим представником прокуратури, то за таких підстав відмова від позовної вимоги щодо припинення зобов'язання за договором оренди від 01.06.2015 року на майбутнє підлягає прийняттю судом.
У зв'язку з тим, що прокурор з власної ініціативи відмовився від позовної вимоги щодо припинення зобов'язання за договором оренди від 01.06.2016 року на майбутнє і відмова прийнята господарським судом, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо вимоги прокурора про зобов'язання Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 звільнити нежитлові приміщення загальною площею 52,7 кв.м., в т.ч. місця спільного користування -9,7 кв. м., а саме - кім. № 6а, площею - 20,0 кв.м., № 7 - площею -23,0 кв.м., та -,7 кв.м. площ загального користування, розташованих на першому поверсі двоповерхової нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 та повернути їх Валківському районному будинку дитячої та юнацької творчості суд зазначає, що дані вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору оренди.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявленої вимоги прокурора про визнання договору оренди від 01.06.2015 року недійсним, дані вимоги прокурора також не підлягають задоволенню.
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і, в такому разі, прокурор набуває статусу позивача (ст. 29 ГПК України).
Як встановлено судом , прокурор, посилаючись на те, що укладенням спірного договору оренди порушено інтереси держави, зважаючи на те, що в оренду незаконно отримано нежитлові приміщення, не надав належних доказів на підтвердження використання орендованого майна в супереч Закону.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази невиконання або неналежного виконання орендарем спірного договору, що свідчить про наповнення Державного бюджету України в рахунок отримання орендної плати за користування Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 нерухомим майном, та спрямування відповідних коштів на забезпечення існуючих потреб Валківського районного будинку дитячої та юнацької творчості, а також зважаючи на те, що, при зверненні з даним позовом прокурором не доведено наявності використання майна, яке є предметом оспорюваного договору, всупереч діючих норм права, суд дійшов висновку, що при зверненні до суду з даним позовом про прокурором не доведено наявності порушення охоронюваного законом інтересу держави.
Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що на протязі терміну його дії спірного договору жодною з його сторін або позивача не заявлялося будь-яких претензій з приводу його виконання, матеріали справи містять докази погодження на оренду власника майна, та відсутності з боку останнього будь-яких заперечень щодо виконання зазначеного договору; докази належного виконання другим відповідачем умов договору щодо утримання майна в належному стані та повної оплати орендних платежів; докази відсутності будь-яких заперечень з боку позивача щодо виконання зазначеного договору та заперечень щодо визнання такого договору недійсним; докази того, що передане в оренду майно не використовується в навчальному та науковому процесі.
Таким чином, визнання його недійсним у судовому порядку за позовом прокурора створить ситуацію за якої позивач та перший відповідач будуть фактично позбавлені можливості отримувати орендні платежі від передачі майна в оренду, та зумовлять необхідність у ДБЮТ нести тягар утримання цього майна за власні грошові кошти за обставин недостатнього фінансування з державного бюджету України.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відповідно до цього суд вважає в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди комунального майна від 01.06.2015 року та зобов'язання звільнити та повернути орендоване приміщення - відмовити, а щодо вимоги про припинення зобов'язання за договором оренди комунального майна від 01.06.2015 року на майбутнє - припинити на підставі ч.4 ст.80 ГПК України.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі залишаються за прокуратурою.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, п.4 ст.80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В частині позовних вимог щодо припинення зобов'язання за договором оренди комунального майна від 01.06.2015 року на майбутнє - припинити на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 14.07.2016 р.
Суддя В.В. Суслова
справа № 922/1568/16