33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
12 липня 2016 р. Справа № 918/524/16
Господарський суд Рівненської області у складі судді Гудзенко Я.О., розглянувши позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО" до Фермерського господарства "Ім.Шевченка" про стягнення 185 169, 53 грн
За участі:
Від позивача: ОСОБА_1 (дов.№ б/н від 17.02.16р.)
Від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Фермерського господарства "Ім.Шевченка" (далі - Відповідач) про стягнення 185 169, 53 грн. заборгованості, з яких: 184 000, 00 грн. отриманої позики, пеня в розмірі 665, 42 грн. та 25% річних від суми основного боргу в розмірі 504, 11 грн.
Ухвалою від 05.07.2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 918/524/16 розгляд якої призначено на 12 липня 2016 року.
До канцелярії суду 11 липня 2016 року від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із необхідністю подання відзиву та надання часу на ознайомлення з матеріалами справи, оскільки останнім не було отримано позовної заяви.
В судове засідання 12.07.16 р. Відповідач не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, яке було отримане 09.07.16 р.
Враховуючи те, що нез'явлення Відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, враховуючи наявність в матеріалах справи належних доказів у підтвердження направлення позивачем позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу у справі, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.
В судовому засіданні 12 липня 2016 року позивач підтримав позовні вимоги, надав суду для огляду оригінали документів, а саме: договору про надання поворотної позики, виписки банку, платіжне доручення та оригінал повідомлення про вручення поштового відправлення з позовною заявою відповідачу у справі.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.
У судовому засіданні 12.07.2016 р. відповідно до ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення Позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд Рівненської області, -
30 червня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮТ-Агро" (Позикодавець) та Фермерським господарством "Ім.Шевченка" (Позичальник) було укладено договір № 01-П/06/2015 про надання поворотної позики (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого Позикодавець зобов'язується надати позичальнику поворотну фінансову допомогу, а Позичальник зобов'язується повернути позику у визначений договором строк.
Згідно із п. 2.1 договору поворотна фінансова допомога надається в розмірі 200 000, 00 грн.
Відповідно до п. 3.1 договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 30.06.2016 року. Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування на поточний рахунок Позикодавця.
Як встановлено судом, позивач виконав прийняті на себе за договором зобов'язання та перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 200 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4311 від 30.06.2015 р. та випискою банку з рахунку позивача, оригінали яких було оглянуто в судовому засіданні.
Оскільки відповідач фінансову допомогу в повному обсязі не повернув, частково сплативши позивачу 16 000 грн., що підтверджується випискою банку за 01.07.2015 року, хоча строк повернення позики за договором настав 30.06.2016 р., позивач звернувся до суду із даним позовом.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
З умов укладеного сторонами договору від 30.06.2015 р. № 01-П/06/2015 вбачається, що останній за своєю правовою природою є договором позики, а тому права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 71 ЦК України.
Приписами ст. 1046 ЦК України унормовано, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом, строк виконання зобов'язань з повернення фінансової допомоги за договором настав 30.06.2016 р., проте жодних доказів щодо повернення відповідачем позивачеві суми позики в повному обсязі сторонами спору під час розгляду справи надано не було.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
За вказаних вище обставин, оскільки факт невиконання зобов'язань за договором належним чином доведений та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення 184 000, 00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи, що у правовідносинах сторін спору має місце допущене з боку відповідача порушення у його зобов'язанні за договором, позивач заявив позовні вимоги про стягнення з відповідача також 665, 42 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 25% річних від суми основного боргу сумою 504, 11 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У п. 4.2 договору сторони погодили, що за несвоєчасне повернення позики Позичальник зобов'язаний сплатити Позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 25% річних за кожен день прострочення.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши подані позивачем розрахунки: пені в сумі 665, 42 грн. та 25% річних в розмірі 504, 11 грн., судом встановлено, що позивачем в розрахунку пені невірно визначено дату прострочення виконання зобов'язання з повернення позики, відповідно до умов договору. Відтак, розрахунок пені проведено арифметично неправильно, у зв'язку з чим вимога позову в цій частині підлягає частковому задоволенню в сумі 663, 61 грн., а в решті вимог в цій частині слід відмовити.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати у справі покладаються на відповідача пропорційно задоволденим вимогам.
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фермерського господарства "Ім.Шевченка" (35720, Рівненська область, Здолбунівський район, с. Копиткове, вул. Шкільна, буд. 9, код 25320585) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО" (33028, м. Рівне, вул. Драгоманова, 27, код 36922125) 184 000 (сто вісімдесят чотири тисячі) грн. 00 коп. основного боргу, 504 (п'ятсот чотири) грн. 11 коп. - 25% відсотків річних, 663 (шістсот шістдесят три) грн. 61 коп. пені та 2 777 (дві тисячі сімсот сімдесят сім) грн. 50 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. В решті в позові відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення підписано 18.07.2016 року.
Суддя Гудзенко Я.О.