Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-12
"13" липня 2016 р. Справа № 911/1686/16
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Христенко О.О.
при секретарі Литовці А.С.
розглянувши справу № 911/1686/16
за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
до квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква,
м. Біла Церква
про стягнення 44679,45 грн.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 14-91 від 18.04.2014;
від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність № 1306 від 13.07.2016;
ОСОБА_3 - довіреність № 1403 від 16.05.2016.
Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква (відповідач) про стягнення з останнього 44679,45 грн. грн., з яких 14947,69 грн. пені, 2822,25 грн. 3 % річних та 26909,51 грн. інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору про закупівлю природного газу № 13/3549-ТЕ-17 від 30.01.2013.
Ухвалою суду від 23.05.2016 порушено провадження у справі № 911/1686/16 та призначено її до розгляду в судовому засіданні.
Ухвалами суду від 08.06.2016 та від 29.06.2016 розгляд справи відкладався.
В судовому засіданні 29.06.2016 представниками відповідача наданий суду відзив на позовну заяву від 24.06.2016, в якому останній заперечує проти позову та просить суд відмовити в його задоволенні.
В обґрунтування свого відзиву, відповідач посилається на те, що саме з вини позивача у відповідача виникло прострочення виконання зобов'язання з оплати отриманих послуг, оскільки позивачем, в свою чергу прострочене виконання свого обов'язку, в частині своєчасного надання для підписання актів приймання-передачі газу.
Крім того, відповідач звертає увагу на те, що останній є бюджетною установою та утримується за рахунок асигнувань державного бюджету, передбачених для Міністерства оборони України, проте як зважаючи на ситуацію, що склалась в країні, стан озброєння та військової техніки, утримання необхідної чисельності особового складу у Збройних силах України та Міністерства оборони України не передбачено статтю витрат на оплату штрафних санкцій.
Також, відповідач заперечує проти позову, в частині заявлених позивачем до стягнення сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат, зокрема, в частині періоду їх нарахування.
13.07.2016 через канцелярію суду від позивача надійшли заперечення на відзив, в яких позивач не погоджуючись із запереченнями відповідача, посилається на абз. 2, 3 п. 2.2 Додатку № 1 до договору, згідно з яким саме на відповідача покладений обов'язок складення актів-приймання передачі газу, оскільки саме відповідач визначає відомості про фактичний обсяг спожитого газу.
Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області, -
30.01.2013 між національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» правонаступником, якого є публічне акціонере товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та відповідачем (покупець) укладений Договір про закупівлю природного газу № 13/3549-ТЕ-17, відповідно до умов п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити покупцю імпортований природний газ, ввезений на митну територію України, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ, в обсязі, зазначеному у п. 1.2 договору. Газ, що поставляється за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
Умовами п. 2.1 договору та Додаткової угоди № 1 від 05.02.2014, продавець передає у власність покупцю в період з 01.01.2013 по 28.02.2014 природний газ, в обсязі 690,10 тис. куб.м.
Умовами п. 4.1 договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами, шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
При цьому, умовами п. 2.2 Додатку № 1 від 30.01.2013 до договору визначено, що приймання-передача газу, поставленого продавцем покупцеві у відповідному місяці поставки газу, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість. Акт приймання-передачі газу складається на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газорозподільним підприємством та покупцем, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого продавцем.
Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки, покупець зобов'язується надати продавцю для підпису два примірника акта приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця і погоджені газорозподільним підприємством, копію технічних актів приймання-передачі газу.
У разі відмови покупця від надання та/або підписання 3-стороннього акту приймання-передачі газу, фактично переданим вважається обсяг газу, зазначений в наданому продавцю газорозподільним підприємством реєстрі фактично про транспортованих обсягів газу (п. 2.3 додатку).
Відповідно до п. 7.3 договору, у разі порушення покупцем пункту 4.1 договору, покупець зобов'язується, крім суми заборгованості, сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Умовами п. 9.3 договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором, у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.
Так, на виконання умов договору, позивачем, протягом січня 2013 - лютого 2014 передано, а відповідачем прийнято природний газ, в обсязі 612,299 тис.куб.м., на загальну суму 801621,84 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи, в кількості 18 штук, акти приймання-передачі природного газу, підписані зі сторони позивача та відповідача та скріплені печатками юридичних осіб.
Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, у встановлений договором строк не здійснив оплату переданого позивачем газу, проте, як остаточний розрахунок здійснив вже з простроченням встановленого строку.
Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язання за договором, позивач, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 2822,25 грн., нараховані позивачем від сум заборгованості по кожному акту окремо, а також інфляційні втрати у розмірі 26909,51 грн., нараховані від сум заборгованості по актам приймання-передачі природного газу за листопад 2013, за грудень 2013, за січень 2014, за лютий 2014.
Розглянувши вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено наступне.
Відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
З постанови Вищого господарський суду України від 30.07.2014 року у справі № 910/23600/13 вбачається, що період прострочення характеризується пасивною поведінкою суб'єкта господарських відносин, протягом якого він не вчиняє дій, спрямованих на реалізацію визначеного умовами укладеного між сторонами правочинну змісту зобов'язання. У свою чергу, день належного виконання зобов'язання не є днем його прострочення, оскільки суб'єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій, проведених належним чином, припиняє таке зобов'язання (ст. 599 ЦК України).
Аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 16.09.2014 у справі № 904/2096/14 (номер ЄДРСР 40479122), від 02.07.2014 р. у справі № 910/21901/13 (номер ЄДРСР 39630850) за позовом ПАТ «НАК «Нафтогаз України», де вказано, що таке обмеження стосується і процентів річних, які нараховуються кредитором відповідно до ст. 625 ЦК України.
Таким чином, суд зазначає, що в розрахунок 3 % річних, позивачем безпідставно включений до періоду прострочення, день сплати заборгованості, а отже за вірним розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних у сумі - 2779,80 грн., розраховані судом за вірно взятий період, не включаючи день сплати відповідачем сум заборгованості.
Крім того, судом здійснений розрахунок, заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат та встановлено.
Відповідно до п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та листа Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 № 62-97р, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Таким чином, враховуючи, що позивачем вірно зазначений період нарахування інфляційних втрат, який взятий останнім в середньому за місяць, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 26909,51 грн. інфляційних втрат визнаються судом та підлягають задоволенню.
Крім того, позивач, на підставі п. 7.3 договору, просить суд стягнути з відповідача 14947,69 грн. пені, нарахованої позивачем від сум заборгованості по кожному акту окремо.
У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
Суд, здійснивши розрахунок заявленої позивачем вимоги щодо стягнення пені, врахувавши п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013, та вірний період прострочення зобов'язань, встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 14728,85 грн., розрахована по кожному акту окремо.
В судовому засіданні 29.06.2016 представником відповідача наданий суду відзив на позовну заяву від 24.06.2016, в якому останній заперечуючи проти позову посилається на те, що саме з вини позивача у відповідача виникло прострочення виконання зобов'язання з оплати отриманих послуг, оскільки позивачем, в свою чергу прострочене виконання свого обов'язку, в частині своєчасного надання для підписання актів приймання-передачі газу.
Проте, розглянувши матеріали справи та умови укладеного між сторонами договору та додатків до нього, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача враховуючи наступне.
Спір між сторонами виник в зв'язку з тим, що позивач (продавець) та відповідач (покупець) по-різному витлумачуючи зміст пунктів договору, неоднаково розуміють термін виконання зобов'язання з оплати поставленого газу.
Відповідно до ч.3 статті 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Так, частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Таким чином, пунктом 4.1 договору встановлений конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.
Умовами договору не визначений обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акту.
Слід зауважити, що умови договору не містять жодних застережень з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку 14-денного строку оплати з дня підписання акта приймання-передачі газу чи з дня одержання підписаного акта покупцем. Тому час підписання сторонами відповідного акту ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.
Таким чином, суд вважає, що обставини прострочення підписання позивачем актів приймання-передачі газу та їх несвоєчасного повернення відповідачу, вказують на встановлення іншого строку платежу за поставлений газ.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду від 21.07.2015 у справі № 902/1598/14.
Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, 1, код ЄДРПОУ 08167863) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 2 779 (дві тисячі сімсот сімдесят дев'ять) грн. 80 коп. 3 % річних, 26 909 (двадцять шість тисяч дев'ятсот дев'ять) грн. 51 коп. інфляційних втрат, 14 728 (чотирнадцять тисяч сімсот двадцять вісім) грн. 85 коп. пені та 1 369 (одну тисячу триста шістдесят дев'ять) грн. 94 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання, відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено - 15.07.2016.
Суддя О.О. Христенко