ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.07.2016Справа №910/9633/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто"
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"
про: стягнення 9 073,26 грн.,
Суддя О.С. Комарова
Представники сторони:
від позивача: Прокопенко Т.В. (представник за довіреністю);
від відповідача: Кохановський В.С. (представник за довіреністю).
В судовому засіданні 12 липня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Фалькон-Авто", 26 травня 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 14 від 20.05.2016 року до відповідача, Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", про стягнення 9 073,26 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення помилкового переказу у розмірі 9 073,26 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2016 порушено провадження у справі № 910/9633/16 та призначено її до розгляду на 14.06.2016 року.
Через відділ діловодства суду 09.06.2016 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог, який було долучено судом до матеріалів справи.
Через відділ діловодства суду 09.06.2016 року від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
У судовому засіданні 14.06.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
14 червня 2016 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 12.07.2016 року.
Через відділ діловодства суду 11.07.2016 року від позивача надійшли додаткові документи, які були прийняті судом до розгляду.
У судове засідання 12.07.2016 року представники сторін з'явились, дали пояснення по суті спору.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
13 лютого 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фалькон-Авто" помилково здійснило перерахування грошових коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс Авто" на рахунок № 26000311703401, раніше відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Енергобанк" в розмірі 9 073,26 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 228 від 13.02.2015 року.
Позивач зазначив, що відповідно до наданої ПАТ «Енергобанк» інформації та листом №55/33.1 від 09.04.2015 року, станом на 23.01.2015 року поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекс Авто» у ПАТ «Енергобанк» (№26000311703401) був закритий, а відтак ТОВ «Фалькон-Авто» вважає, що грошові кошти до ПАТ «Енергобанк» надійшли помилково за неіснуючим розрахунковим рахунком ТОВ «Алекс Авто».
На підставі викладеного позивач зазначив, що 28 квітня 2015 року звернувся до ПАТ «Енергобанк» з вимогою № 21 про повернення помилково перерахованих коштів, яким позивач вимагав повернути помилково перераховані кошти.
Листом від 03.06.2015 року № 1776/11 банк повідомив позивача, що Постановою Правління Національного банку України від 12.02.2015 року № 96 Публічне акціонерне товариство «Енергобанк» було віднесено до категорії неплатоспроможних, у зв'язку із чим рішенням фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 29 від 12.02.2015 року в ПАТ «Енергобанк» було запроваджено тимчасову адміністрацію строком з 13.02.2015 року по 12.05.2015 року включно та почато процедуру виведення неплатоспроможного Банку з ринку. Крім того, Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 93 від 30.04.2015 року тимчасову адміністрацію в ПАТ «Енергобанк» продовжено до 11.06.2015 р. (включно).
Відповідач також подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 29 від 12.02.2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Енергобанк" з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 13.02.2015 по 12.06.2015.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 11.06.2015 №370 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі Фонд) від 12.06.2015 № 115 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Енергобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», з 12.06.2015 було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Енергобанк».
Відповідно до п. 2 Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування в фізичних осіб від 14.07.2015 № 136 «Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» уповноваженою особою на ліквідацію Банку призначено Брайка Станіслава Анатолійовича з 15.07.2015.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 № 842 продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «Енергобанк» строком на два роки по 11.06.2018 та продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «Енергобанк» Брайку Станіславу Анатолійовичу строком на два роки по 11.06.2018.
Відповідно до ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.
За загальним правилом, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків і лише в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1074 Цивільного кодексу України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 18.05.2010 №2258-VI, від 04.11.2010 №2677-VI) обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Отже, починаючи з 09.03.2011 року (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 №2677-VI) випадки обмеження прав Клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Нормами п.16 ст.2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відтак, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми вказаного Закону є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 зазначеного Закону метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Так, відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Нормами частини 2 статті 45 вказаного вище Закону передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
Судом враховано, що даний Закон не дає визначення поняття "кредитор банку". Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Як зазначено у частин 2, 6 статті 49 зазначеного Закону, протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення. Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури, якщо таке задоволення вимог погоджено виконавчою дирекцією Фонду.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 вказаного закону під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
Порядок задоволення вимог кредиторів під час ліквідації банку не передбачає можливості індивідуального задоволення вимог конкретного кредитора, в тому числі і вимог позивача.
Відповідно до приписів пункту 1.15. Розділу III «Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» під час тимчасової адміністрації не здійснюються задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Однак дані обмеження не поширюються на зобов'язання банку щодо здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації (абз. 6 пунту 1.16. Розділу III Положення) (в редакції чинній на час виникнення спору).
Дане положення також кореспондується в п. 5 ч. 6 ст. 36 Закону, яким визначено, що обмеження щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку не поширюється на зобов'язання банку щодо здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації (в редакції чинній на час виникнення спору).
Отже, на підставі помилково перерахованих позивачем коштів, у відповідача перед позивачем виникли зобов'язання, зокрема, щодо повернення помилково перерахованих коштів позивачу.
Задоволення таких вимог здійснюється виключно у порядку, строки та у черговості, встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Аналогічну позицію про те, задоволення таких вимог здійснюється виключно у порядку, строки та у черговості, встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" висловлено відповідачем у відзиві на позовну заяву, з огляду на викладене, відповідач просив відмовити позивачу у задоволенні позову.
Відтак, виходячи з аналізу вищенаведених положень, позивач є кредитором банку, на якого поширюються обмеження, встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і тому, не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до відповідача під час запровадження у останньому тимчасової адміністрації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.03.2015 року, прийнятій за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України від 12.11.2014 року у справі № 910/9232/14 за позовом Приватного акціонерного товариства «Актівсервіс» до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про зобов'язання вчинити дії.
Зокрема, у вказаній постанові Верховного Суду України вказується, що зобов'язальні правовідносини, які склалися між сторонами, носять майново-грошовий характер, а відтак, у спірному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого поширюється обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Аналогічну позицію підтримує і Вищий господарський суд України в постановах від 08.12.2015 року у справі № 910/9036/15 та від 11.11.2015 року у справі № 910/6089/15-г.
Крім того, відповідно до п. 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012 р. № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" під час процедури ліквідації банку суди повинні виходити із вимог статей 601 - 602 ЦК, статей 92 - 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та враховувати, що цим Законом встановлено чіткий порядок задоволення вимог кредиторів, визнаних ліквідатором, який не передбачає можливості індивідуального задоволення вимог конкретного кредитора.
Таким чином, задоволення вимоги позивача про зобов'язання повернути помилково перераховані кошти в розмірі 9 073,26 грн. здійснюється виключно у порядку, строки та у черговості, встановленій Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Отже, Публічне акціонерне товариство "Енергобанк" позбавлене можливості здійснити перерахування грошових коштів позивачу у спосіб або в іншому порядку, ніж у порядку задоволення вимог кредиторів, що визначений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
За приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.
При цьому, слід зазначити, що позивач не позбавлений можливості захистити свої права на грошові кошти, які знаходяться на рахунках у банку відповідача, в порядку, передбаченому розділом VIIІ Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 18.07.2016 року.
Суддя О.С. Комарова