Номер провадження: 22-ц/785/5113/16
Головуючий у першій інстанції Кожокар Т.Я.
Доповідач Журавльов О. Г.
07 липня 2016 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Журавльова О.Г.,
суддів: Ісаєвої Н.В., Комлевої О.С.,
при секретарі Ліснік Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 17 травня 2016 року,
встановила:
У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що вони з чоловіком є власниками бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого по АДРЕСА_1. 06 червня 2015 року до бару зайшов відповідач у стані алкогольного сп'яніння, між сторонами стався конфлікт, в результаті якого відповідач, погрожуючи розправою їй, членам сім'ї, та щодо належного їй майна, вийшов з приміщення, де пошкодив дві секції в огорожі.
У зв'язку з наведеним, посилаючись на ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, позивач просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь матеріальну шкоду 1125 грн., компенсацію моральної шкоди 5000 грн. Також позивач просила стягнути з відповідача витрати за надання їй правової допомоги у розмірі 2000 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 1218 грн.
В судовому засіданні позивач позов підтримала та просила його задовольнити.
Відповідач позов не визнав, заперечував проти його задоволення.
Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 17 травня 2016 року позов було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3: матеріальну шкоду у розмірі 850 грн., моральну шкоду у розмірі 3000 грн., судові витрати у розмірі 3218грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_4
В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпаними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності.
Проте, погодитись з такими висновками районного суду колегія суддів не може, оскільки суд дійшов цього висновку без всебічного, повного й обґрунтованого з'ясування дійсних обставин справи, а надані докази по справі оцінені судом першої інстанції односторонньо.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси (ч. 1 та 2 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальний за це.
Даний висновок знайшов своє відображення в абз. 2 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі».
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка задала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Пленум Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» в п. 2, 5 роз'яснив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. ст. 1166, 1167 ЦК України діє презумпція вини завдавача шкоди.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Саме до цього зводяться роз'яснення викладених у п. 3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 06 червня 2015 року у зв'язку з неприязними стосунками між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в приміщенні належного останньої бару сталося сварка.
09 червня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Саратського районного відділу ГУМВС України в Одеській області з заявою про спричинення їй ОСОБА_4 матеріальної шкоди, а саме пошкодження двох секцій бетонного паркану.
Проте, за результатом розгляду вказаної заяви Саратським районним відділом ГУМВС України в Одеській області було прийнято рішення притягнути до адміністративної відповідальності осіб, які скоїли правопорушення, у разі їх встановлення. (Матеріали ЖЕО № 1092 від 09.06.2015 року.)
Також, за результатами перевірки фактів за заявою ОСОБА_3 від 31.08.2015 року Саратського районного відділу ГУМВС України в Одеській області, в діях гр. ОСОБА_4 не вбачається ознак скоєння правопорушення, відповідальність за яке передбачене ст. 173 КУпАП. (Матеріали ЖЕО № 1654 від 31.08.2015 року)
Таким чином, належних та допустимих доказів, підтверджуючих протиправну поведінку відповідача, за умови, що дії останнього були неправомірними, між діями і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи матеріали справи не містять та позивачем не надано. Крім того, матеріали справи також не містять доказів спричинення моральної шкоди позивачеві, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини останнього в її заподіянні.
Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Проте, розглядаючи спір, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на вказані положення закону уваги не звернув, неправильно застосував норми матеріального права, не встановив усіх обставин, які мають значення для вирішення справи, не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає до застосування та не дав їм належної оцінки.
Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.
Оскільки неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, рішення районного суду на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 305, 307, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Саратського районного суду Одеської області від 17 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання ним законної сили.
Головуючий О.Г.Журавльов
Судді
Н.В.Ісаєва
О.С.Комлева