04 липня 2016 року м. Київ К/800/44990/15
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Папір-Мал»
на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 року
у справі № 806/2258/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Папір-Мал»
до Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Папір-Мал» звернулось до суду з адміністративним позовом до Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.07.2015 року у справі № 806/2258/15 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 13.02.2015 року № 0000102200.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 року постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Папір-Мал» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, відповідачем складено акт від 04.02.2015 року № 2/22-12/30477405, яким встановлено порушення п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість до сплати в бюджет на суму 88 882, 00 грн. за вересень 2014 року.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.02.2015 року № 0000102200, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 133 323, 00 грн.
Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо неправомірного віднесення до складу податкового кредиту податок на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо недоведеності відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується реальне виконання договірних зобов'язань позивача з його контрагентом.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.
Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав фінансово-господарські відносини з ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» згідно укладеного договору купівлі-продажу.
На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем надано копію договору, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі, оборотно-сальдові відомості, відомості руху товарів по складах, книги обліку довіреностей, рахунки на оплату.
При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 12.09.2014 року по справі № 1-кп/760/757/14 ОСОБА_4, засновника товариства ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1», визнано винним за частиною першою та частиною другою ст. 205-1 Кримінального кодексу України.
Встановлені вироком обставини свідчать про фіктивний характер діяльності контрагента позивача - ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1», що підтверджує неможливість виконання цим суб'єктом господарювання задекларованих поставок на адресу позивача та незаконне відображення ним результатів таких операцій у податковому обліку.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що договір купівлі-продажу між позивачем та ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1», укладений 30.07.2014 року, податкова накладна, видаткові накладні та рахунки на оплату підписані директором ОСОБА_5
В процесі досудового розслідування у кримінальному проваджені, порушеного за ознаками злочину, передбаченого частиною першою ст. 205 Кримінального кодексу України, встановлено, що ОСОБА_5 ніякого відношення до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» не має.
Тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що документи, якими оформлено господарську операцію позивача із ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» щодо поставки товару, не несуть доказовості відносно змісту здійснених операцій, не підтверджують фактичне отримання товару позивачем від ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Папір-Мал» відхилити.
Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 року у справі № 806/2258/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук