"04" липня 2016 р. м. Київ К/800/56272/13
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року
у справі № 1570/5355/2012
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2013 року у справі № 1570/5355/2012 позов залишено без задоволення.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року постанову суду першої скасовано, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 14.05.2012 року № 0000053171.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із частиною першою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається їм за останньою адресою і вважається врученою.
Відповідно до змісту абзацу четвертого частини четвертої статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Таким чином, повістка про виклик вважається врученою позивачу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.
За результатами проведеної документальної планової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, відповідачем складено акт від 23.04.2012 року № 620/17-1/2492201878, яким встановлено порушення абз. «а», «б» п. 185.1 ст. 185, абз. «а», «б» п. 187.1 ст. 187, ст. 200 Податкового кодексу України, занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами; п. 198.6 ст. 198, абз. «а», «д», «ж» п. 201.1, п. 201.2 ст. 201, ст. 200 Податкового кодексу України та Наказу № 969 від 21.12.2010 року «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.05.2012 року № 0000053171, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 60 448, 66 грн.
Суд першої інстанції прийшов до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано первинних документів на підтвердження реального виконання договірних зобов'язань з його контрагентами.
Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо протиправності спірного податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, такий висновок вважає передчасним, враховуючи наступне.
Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Відповідно до положень ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п. 3 частини третьої ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно норм ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.
Оскаржувана постанова апеляційного суду зазначеним вимогам не відповідає, оскільки, встановивши реальність господарських операцій позивача, суд апеляційної інстанції не дослідив господарські операції позивача з його контрагентами, не надав належної правової оцінки первинним документам, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит у перевіряємий період.
Так, суд апеляційної інстанції не дослідив фінансово-господарські операції позивача з контрагентами, первинні документи, якими оформлені господарські операції та на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит.
Колегія суддів вважає, що на підставі частини другої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення суду апеляційної інстанції у справі підлягає скасуванню, як таке, що прийняте з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції слід врахувати викладене, дослідити питання щодо реальності господарських операцій позивача з його контрагентами, правильності формування позивачем податкового кредиту, за результатами здійснених господарських операцій, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.
За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 220, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року у справі № 1570/5355/2012 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук