ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5
Іменем України
21.06.2016 № К/800/13068/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області
на постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 06.11.2015
та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016
у справі №813/4891/15
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Шутер.УА»
доДержавної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.11.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Шутер.УА» задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області № 0000111501/8960 від 02.07.2015.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права в цій частині, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом у червні 2015 року проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ «Шутер.УА» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за березень і квітень 2015 року, за результатами якої складено акт перевірки №207/15-01/39303821 від 22.06.2015 року.
В ході проведення перевірки встановлено, що контрагентом позивача - ТОВ «Завод Титан» не здійснено реєстрації податкових накладних №4 від 02.09.2014 та №5 від 03.09.2014, встановлено розбіжності в номері шасі (кузова) автомобіля та свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, а також відсутні відповіді контрагента на запити податкового органу.
В результаті порушення ТОВ «Шутер.УА» п.44.1 ст.44, п.198.6 ст.198, п.201.1, 201.10 ст.201, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України позивачем завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на розрахунковий рахунок у банку, що відображено у рядку 30 декларації з ПДВ за березень 2015 року на суму 121873 грн. та завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2015 року на суму 519632 грн.
На підставі вищезазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення №0000111501/8960 від 02.07.2015, яким зменшено суму відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 641505 грн. та накладено штрафну санкцію у розмірі 160376 грн.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, оскільки всі надані первинні документи містять усі обов'язкові реквізити, матеріалами справи підтверджується поставка товару та використання його у господарській діяльності позивача.
Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентом ТОВ «Завод Титан» були укладені договори поставки автомобілів з електричним приводом марки «Nissan Leaf» №0109/14/1-ЕМ від 01.09.2014, №0110/14/7-ЕМ від 06.10.2014, №0110/14/6-ЕМ від 06.10.2014, №0110/14/5-ЕМ від 06.10.2014, №0110/14/4-ЕМ від 06.10.2014, №0110/14/3-ЕМ від 06.10.2014, №0110/14/2-ЕМ від 01.10.2014, №0110/14/1-ЕМ від 01.10.2014, №01-01/15кп від 25.01.2015. Згідно до умов зазначених договорів контрагент зобов'язався поставити позивачу товар - автомобілі з електричним приводом.
На підтвердження виконання умов укладених договорів і фактичного руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано такі документи: копії договорів, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспорті накладні, акти-приймання передачі до договорів поставки, сертифікати відповідності, довідки-рахунки, чеки, що підтверджують оплату товару, копії свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, копії квитанцій про здійснення касових операцій, заяву про відмову постачальника видати податкову накладну.
При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.
Також судами попередніх інстанцій встановлена пов'язаність вищеописаних господарських операцій із господарською діяльністю позивача, виходячи з даних про види його господарської діяльності, серед яких за даними ЄДРПОУ відноситься, зокрема, надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів, надання в оренду інших машин,пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення, інший пасажирський наземний транспорт.
Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.
Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.
Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.
Згідно пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку-продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (абз.2 п.201.10 ст.201 ПК України).
У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.
А також встановлено, що позивачем 16.10.2014 подано ДПІ у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області заяву №1016-01 про те, що контрагент ТОВ «Завод Титан» не зареєстрував податкові накладні. Крім цього, до заяви додані відповідні документи, які засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів.
Відтак позивач скористався правом подачі до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на постачальника, яка, в свою чергу, була прийнята податковим органом, тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за спірними податковими накладними.
Окрім того, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими висновки судів про те, що, по-перше, окремі недоліки в оформленні первинних документів, зокрема, невідповідність номеру шасі (кузова), придбаного ТОВ «ШУТЕР.УА» у ТОВ «Завод Титан» автомобіля марки «Nissan Leaf», не доводять протиправність правочинів, направлених на купівлю-продаж за умови наявності інших первинних документів, які спростовують факт безтоварності господарських операцій. По-друге, судами попередніх інстанцій було встановлено, що така невідповідність була зумовлена тим, що свідоцтво про реєстрацію ТЗ видавалось уповноваженим органом ДАІ, працівники якого допустили технічну помилку під час проведення первинної реєстрації ТЗ, у зв'язку з чим позивач звернувся до уповноваженого органу ДАІ із заявою про виправлення помилки у вказаному свідоцтві про реєстрацію ТЗ.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.
За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області відхилити.
2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.11.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.П.Юрченко
Судді Г.К.Голубєва
М.В.Сірош