07 липня 2016 р.Справа № 816/135/16
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді: Курило Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2016р. по справі № 816/135/16
за позовом ОСОБА_2
до Реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, Управління державної реєстрації Кременчуцької міської ради Полтавської області, третя особа - ОСОБА_1-
про скасування рішення,
У лютому 2016 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області (далі - відповідач), третя особа - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, індексний номер 9711274 від 31.12.2013р., щодо реєстрації права приватної власності на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), внесеного на підставі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21.11.2013р. у справі №524/9300/13-ц.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2016р. позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області індексний номер 9711274 від 31.12.2013р. щодо реєстрації права приватної власності на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1).
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, третя особа - ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивач надала письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу третьої особи залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016р. залучено Управління державної реєстрації Кременчуцької міської ради Полтавської області в якості другого відповідача.
У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники процесу не прибули, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись своєчасно та належним чином.
Неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч.4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 07.07.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2, є донькою ОСОБА_3 (надалі - ОСОБА_3), на підтвердження чого надано копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с.10) та свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с.8).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26.07.1993р. (а.с.13) ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є власниками в рівних частинах житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1, та в цілому складаються з житлового будинку "А а", загальною житловою площею 20,6 кв.м., вбиральні "Е", погреба "В", колодязя "К", огорожі №1,2, розташованого на земельній ділянці державного фонду розміром 440 кв.м, що належало померлій ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Кременчуцьким міськкомунгоспом 06.08.1975р. за №225, зареєстрованого в Кременчуцькому БТІ в реєстрову книгу за №550.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04.09.2013р. у справі №537/2826/13-ц визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частини будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1, а саме: житловий будинок літ. "А,а", який складається з кімнати 15,6 кв.м. та кімнати 5 кв.м., сіней 4,1 кв.м. та кухні 12,5 кв.м., загальною площею 37,2 кв.м., житловою площею 20,6 кв.м., вбиральні літ. "Е", погребу літ. "В", колодязя літ. "К", огорожі №1,2, що розташовані на земельній ділянці розміром 440 кв.м., у порядку набувальної давності (а.с.17-18).
Діючи в інтересах ОСОБА_3, на підставі довіреності №179, виданої 04.10.2013р. секретарем Білецьківської сільської ради Бутенко Ж.П., ОСОБА_2 24.03.2014р. звернулася до реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області із заявою про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на 2/3 частини будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1.
Рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області ОСОБА_8 №11905583 від 25.03.2014р. позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності, форма власності: приватна, спільна часткова 2/3 частини на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 за суб'єктом: ОСОБА_3, у зв'язку з тим, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація про зареєстроване право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.23).
Із наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31.12.2013р. (а.с.24) вбачається, що власником житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 Підставою виникнення права власності значиться рішення Автозаводського районного суду Полтавської області від 21.11.2013р. у справі №524/9300/13-ц.
Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Автозаводського районного суду Полтавської області від 21.11.2013р. у справі №524/9300/13-ц, визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння, а саме: житловий будинок літ. "Ж,ж" по АДРЕСА_1 розташоване на земельній ділянці площею 440 кв.м. за набувальною давністю (а.с.15-16).
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 18.06.2014р. апеляційну скаргу задоволено частково; рішення Автозаводського районного суду Полтавської області від 21.11.2013р. у справі №524/9300/13-ц скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_9 про визнання права власності за набувальною давністю; у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_9 про визнання права власності за набувальною давністю відмовлено (а.с.19-22а).
Як убачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 (а.с.12) ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1
Відповідно до заповіту від 24.10.2013р., зареєстрованого в реєстрі за №207 та посвідченого секретарем Білецьківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області Бутенко Ж.В., все майно, що належало ОСОБА_3, останній заповів ОСОБА_2 (а.с.14).
Оскільки рішення Автозаводського районного суду Полтавської області від 21.11.2013р. у справі №524/9300/13-ц скасовано, тобто, відпали обставини, на підставі яких було проведено спірну реєстрацію права власності, ОСОБА_2 звернулась до суду з цим позовом про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, індексний номер 9711274 від 31.12.2013р.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення суду, яке стало підставою для прийняття державним реєстратором спірного рішення та внесення відповідного запису до Державного реєстру прав скасовано, тому наявні підстави для скасування спірного рішення та задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Досліджуючи питання дотримання строку звернення до адміністративного суду, який встановлений ст. 99 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За загальним правилом згідно з частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що позивач дізналася про порушення прав ще у 2014 році, водночас звернулася до суду 08.02.2016р.
В обґрунтування причин пропуску строку звернення позивач зазначила, що ОСОБА_3 27.06.2014р. звернувся до Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області з позовом до ОСОБА_1, Державної реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №9711274 від 31.12.2013р. (а.с.98-99). У ході розгляду справи №537/3530/14-ц, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, у зв'язку з чим ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20.10.2014р. провадження у справі закрито (а.с.101). Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 04.12.2014р. ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20.10.2014р. скасовано, провадження у справі закрито з підстав непідвідомчості спору (а.с.102-103). З метою отримання спадщини ОСОБА_2 подала заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину та постановою державного нотаріуса Третьої Кременчуцької державної нотаріальної контори Полтавської області від 03.06.2015р. було відмовлено у вчинені нотаріальної дії з підстав відсутності необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів. У подальшому, 15.07.2015р. позивач звернулася до Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області з позовом (справа №537/3191/15-ц) про визнання права власності на будинок у порядку спадкування (а.с.104-105). Станом на дату звернення до Полтавського окружного адміністративного суду рішення у справі №537/3191/15-ц не винесено.
Визнаючи причини пропуску позивачем строку звернення до суду поважними, суд першої інстанції правомірно враховував, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У Рішенні у справі "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року ЄСПЛ констатує, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.
У рішеннях у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ у справі "Іліан проти Туреччини" зазначає, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, враховуючи встановлені обставини справи та практику ЄСПЛ, суд першої інстанції правомірно визнав причини пропуску позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом поважними.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за законом, та їх обтяжень визначаються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004р. № 1952-IV (далі - Закон №1952).
Відповідно до статті 2 Закону № 1952-ІV (у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) визначається як офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частиною першою статті 4 цього Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме, зокрема право власності на нерухоме майно.
Статтею 8 Закону № 1952-IV визначені повноваження органу державної реєстрації прав, зокрема орган державної реєстрації проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації, забезпечує ведення Державного реєстру прав.
Відповідно до пункту першого частини другої статті 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
Так, згідно з частиною першою статті 19 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі:
1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;
2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;
3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;
4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;
5) рішень судів, що набрали законної сили;
6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Відповідно до частини першої статті 15 цього Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:
1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;
2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
4) внесення записів до Державного реєстру прав;
5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Пунктом 15 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013р. № 868 (далі за текстом - Порядок № 868, який був чинний на дату прийняття оскаржуваного рішення; у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації) передбачено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями.
Відповідно до частини третьої статті 17 Закону № 1952-IV документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
При цьому, згідно з пунктом 6 Порядку № 868 відповідальність за достовірність відомостей, які містяться у документах, поданих для проведення державної реєстрації прав, несе заявник.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2013р. ОСОБА_11 за довіреністю від ОСОБА_1 та в інтересах останнього звернувся до Реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (а.с.84), до заяви, крім іншого, було додано рішення Автозаводського районного суду Полтавської області від 21.11.2013р. у справі №524/9300/13-ц (а.с.76-77).
Керуючись частиною другою статті 9 Закону № 1952-IV, пунктом 20 Порядку № 868, державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області прийнято оскаржуване рішення (а.с.68).
Як убачається із матеріалів справи, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31.12.2013р. підтверджено факт внесення відповідачем запису до Державного реєстру прав про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок № 21 по вулиці Івана Франка у місті Кременчуці Полтавської області, загальною площею 121,4 кв.м. за ОСОБА_1 Підстава виникнення права власності: рішення Автозаводського районного суду Полтавської області від 21.11.2013р. у справі №524/9300/13-ц (а.с.24).
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо наявності на момент прийняття рішення щодо державної реєстрації права власності усіх необхідних підстав у відповідача для здійснення реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок № 21 по вулиці Івана Франка у місті Кременчуці Полтавської області, загальною площею 121,4 кв.м. за ОСОБА_1 (а.с. 67).
Проте, на час розгляду справи рішення Автозаводського районного суду Полтавської області від 21.11.2013р. у справі №524/9300/13-ц, на підставі якого проведена державна реєстрація права власності на житловий будинок № 21 по вулиці Івана Франка у місті Кременчуці Полтавської області, загальною площею 121,4 кв.м. за ОСОБА_1, як документ, який підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, скасовано рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 18.06.2014р., яке набрало законної сили. (а.с.19-22а).
За таких обставин, враховуючи скасування рішення суду, яке стало підставою для прийняття державним реєстратором спірного рішення та внесення відповідного запису до Державного реєстру прав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування спірного рішення та задоволення адміністративного позову.
Статтею 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент прийняття судового рішення у цій справі) передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Судове рішення у цій справі за заявою особи є підставою для внесення державним реєстратором до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за третьою особою.
Наведене свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог .
Колегією суддів не приймаються до уваги посилання апелянта на те, що позивач намагається вирішити спір про цивільне право, яке не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Частиною 3 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.
Натомість відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції по справі.
Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2016р. по справі № 816/135/16 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Курило Л.В.
Судді Присяжнюк О.В. Русанова В.Б.
Повний текст ухвали виготовлений 12.07.2016 р.