Справа: № 712/4939/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Троян Т.Є. Суддя-доповідач: Шурко О.І.
Іменем України
14 липня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,
при секретарі Дуденкові О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Черкаси Черкаської області на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Черкаси Черкаської області про визнання рішення щодо відмови в перерахуванні пенсії протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2016 року позовні вимоги задоволено частково: визнано дії Управління Пенсійного фонду України в місті Черкаси Черкаської області щодо відмови в перерахунку ОСОБА_2 протиправними; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м.Черкаси Черкаської області здійснити перерахунок пенсії по інвалідності ОСОБА_2 згідно з довідкою прокуратури Черкаської області № 18/25 вих.-16 від 29.03.2016 року про заробітну плату відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення пенсії), виходячи з розрахунку 90 % від середнього заробітку без обмеження її максимального розміру, починаючи з 01.01.2016 року з виплатою різниці між фактично отриманою та належною до виплати суми. Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в м. Черкаси Черкаської області до Спеціального фонду державного бюджету України 551,20 грн.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, з 01.06.2007 року ОСОБА_2 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності, призначену на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону України від 05.11.1991 року № 1789-ХII) в розмірі 80% середнього заробітку.
На час призначення пенсії стаж роботи позивача безпосередньо на посадах прокурорів і слідчих прокуратури становив 10 років, 2 місяці і 16 днів.
29.06.2006 року позивач вперше звільнився з органів прокуратури. В подальшому, він продовжував працювати в органах прокуратури на посадах прокурорів у період із 09.01.2007 року по 20.01.2014 року та з 15.05.2014 року по 31.03.2015 року.
31.03.2015 року позивач остаточно звільнився з органів прокуратури у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» згідно наказу прокурора Черкаської області № 159-к від 30.03.2015 року. Загальний стаж роботи на посадах в органах прокуратури становить більше 18 років.
12.04.2016 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Черкаси з заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії, згідно постанови КМУ від 06.12.2015 року № 1013 «Про впорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від суми місячної заробітної плати, розмір якої визначено у довідці прокуратури Черкаської області від 29.03.2016 року № 18/25 вих.16.
Листом від 18.04.2016 р. № 6118/02 відповідач відмовив позивачу в задоволенні його вимог у зв'язку з тим, що з 01.06.2015 р. скасовані норми щодо призначення пенсії та перерахунку раніше призначених пенсій, відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а відтак внесені у подальшому зміни до 50-1 Закону України «Про прокуратуру» щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивача, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Згідно з ч. 2 статті 50-1Закону України «Про прокуратуру» розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
У відповідності до ч. 13 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» обчислення (перерахунок) пенсій проводиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Частина 17 статті 50-1Закону України «Про прокуратуру» передбачає перерахунок пенсій для прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Отже, порядок перерахунку пенсій визначався частинами 12, 17, 18 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», які передбачали наступний порядок: «Обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком. Призначені працівникам прокуратури пенсії переховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. Положення цієї статті поширюються також на пенсіонерів з числа працівників прокуратури, яким до набрання чинності цим Законом призначена пенсія за віком, вислугою років або за інвалідністю безпосередньо з прокурорсько-слідчих посад і посад у науково-навчальних закладах, незалежно від часу виходу на пенсію, за умови наявності у них стажу роботи, передбаченого цією статтею».
Положення законодавства України, в редакції, що діяло на час виникнення права на пенсію, так і на час виникнення у позивача права на перерахунок пенсії, гарантувало право на одержання пенсії, виходячи з розміру одержуваних доходів на час звільнення.
Крім того, згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював позицію, згідно з якою Конституція України виділяє певні категорії громадян України, котрі потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999року № 8-рп/99у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року, № 5-рп/2002у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових, економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи з викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Зазначені висновки також узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах від 10 грудня 2013 року (справа №21-348а13, №21-420а13) та від 17 грудня 2013 року (справа №21-445а13), які відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для всіх судів України.
Таким чином, посилання відповідача на внесені зміни до положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та відмова позивачу в перерахунку пенсії на підставі п.5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 року № 213-VІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення, є необґрунтованими, адже не підлягають застосуванню нові положення законодавства до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності. Більш того, таке застосування норм права суперечить вимогам ч. 1 ст. 58 Конституції України, якою передбачено, що закони та нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач повинен був перерахувати позивачу пенсію відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», з розрахунку 90% середнього заробітку зазначеного у довідці прокуратури Черкаської області від 29.03.2016 року № 18/25 вих.16, з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Щодо визначення суми судового збору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень ст. ст. 3 та 4 названого Закону судовий збір справляється за подання апеляційних скарг на рішення суду в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
З огляду на те, що предметом позову є визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання останнього вчинити дії, позовні вимоги є вимогами немайнового характеру.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діяла на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, складала 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.
Положеннями ч. 1 зазначеної статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01.01.2016 року приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 року № 928-VIII встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 1378,00 грн.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що відповідно до положень ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, розмір судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції становить 606,32 (1378 * 0,4 * 110%).
Враховуючи те, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2016 року було відстрочено апелянту сплату судового здору до винесення судового рішення, суд приходить до висновку про стягнення з апелянта вказаної вище суми судового збору.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Черкаси Черкаської області - залишити без задоволення, а постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2016 року - без змін.
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Черкаси Черкаської області до Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) - 820019, рахунок отримувача - 31211206781007, код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір у сумі 606 грн. (шістсот шість) 32 коп.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 15.07.2016.
Головуючий суддя Шурко О.І.
Судді: Степанюк А.Г.
Василенко Я.М.