Справа: № 825/710/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В. Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.
Іменем України
15 червня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
судді: Безименної Н.В.,
Гром Л.М.
за участю секретаря судового засідання: Строй Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві, у порядку ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства «Хімтекстильмаш» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Хімтекстильмаш» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
У квітні 2016 року позивач, Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернуло до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просило стягнути з публічного акціонерного товариства «Хімтекстильмаш» у дохід Державного бюджету України 31 692, 31 грн. адміністративно-господарських санкцій та 66,54 грн. пені.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2016 року адміністративний позов - задоволено.
Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову - відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що постанова суду першої інстанції була прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно зі ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік (форма 10- ПІ), поданого відповідачем 15 лютого 2016 року, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила - 39 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів - 2 особи; середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 1 особа.
Вважаючи, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості одного робочого місця, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно виходив з наступного.
Згідно з ч. 1, 2, 3, 5 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 2 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що підприємство повинно вживати всіх заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Так, наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42 затверджена форма звітності № 10-ПІ «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкція щодо її заповнення.
Відповідно до п. 1.1 наказу №42, форма N 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», що заповнюється за рік, поширюється на всі підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, у яких працює за основним місцем роботи, від 8 і більше осіб.
Згідно з п. 2.1 наказу №42, звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.
Наказом Міністерства соціальної політики №316 від 31 травня 2013 року затверджено форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».
Відповідно до п. 2.1 наказу №316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік (форма 10- ПІ), поданого відповідачем 15 лютого 2016 року, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила - 39 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів - 2 особи; середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 1 особа.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів не є предметом спору у даній адміністративній справі.
Так, на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача з початку 2015 року працювали 2 особи, яким встановлена інвалідність: ОСОБА_3 (2 група інвалідності) та ОСОБА_4 (2 група інвалідності) (а.с. 22).
Проте, 30 квітня 2015 року, відповідно до наказу №14-к, ОСОБА_3 звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст.. 38 Кодексу законів про працю України в зв'язку з виходом на пенсію (а.с.24).
Отже, починаючи з 30 квітня 2015 року у відповідача наявне вакантне місце для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Як вбачається з матеріалів справи, звітність (форма З-ПН) у 2015 році подавалась відповідачем починаючи з вересня місяця (а.с. 25-31).
Таким чином, за наявності вакантного робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, в порушення вимог п. 2.1 наказу №316, відповідач не звітував у встановленому порядку.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем вжито не всіх заходів для працевлаштування інвалідів та виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Враховуючи те, що на підприємтсві відповідача не зайняте одне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда, а середня річна заробітна плата штатного працівника становить 31692, 31 грн., розмір адміністративно-господарських санкцій та пені обрахований відповідно до вимог чинного законодавства України.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена чинним законодавством України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Хімтекстильмаш» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
Згідно з ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Приписами ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Хімтекстильмаш» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2016 року - залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення набирає законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, відповідно до вимог ст. 212 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено 15.06.2016
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Н.В. Безименна,
Судді Л.М. Гром
Головуючий суддя Бєлова Л.В.
Судді: Гром Л.М.