13 липня 2016 рокусправа №808/886/16
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді:ОСОБА_1, суддів: Гімона М.М., Чумака С. Ю.,
секретарі судового засідання: Федосєєвої Ю.В.,
за участі представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у справі №808/886/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС, Управління Державної казначейської служби України у м.Запоріжжя Запорізької області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, -
Позивач 12.03.2016 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС, Управління Державної казначейської служби України у м.Запоріжжя Запорізької області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність СДПІ з обслуговування ВП у м.Запоріжжі, яка виразилася у неподанні Головному управлінню Державної казначейської служби України у м.Запоріжжя висновку із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягала відшкодуванню з бюджету на користь ПАТ «Запорізький завод феросплавів» по декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року в розмірі 4142083 грн.;
- стягнути з Державного бюджету України на користь ПАТ «Запорізький завод феросплавів» пеню, нараховану на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за червень 2015 року в розмірі 423649,98 грн.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України (Управління Державної казначейської служби України у м.Запоріжжі) на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» пеню, нараховану на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за червень 2015 року в розмірі 423649,98 грн..
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач (СДПІ з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального ГУ ДФС) подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині залишити без змін. Прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. в повному обсязі.
Представник відповідача-апелянта в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача - Управління Державної казначейської служби України у м.Запоріжжя Запорізької області в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Постанова суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні частини позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядається.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - Публічне акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 00186542), зареєстровано 30.05.1995 року виконавчим комітетом Запорізької міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №029344 (а.с.12).
Відповідач - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.
Відповідач - Управління Державної казначейської служби України у м.Запоріжжя Запорізької області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів згідно з Бюджетним кодексом України та Податковим кодексом України.
Судом першої інстанції встановлено, що 20.07.2015 року ПАТ «Запорізький завод феросплавів» подало до СДПІ з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року, якою визначено суму податку на додану вартість, що підлягала бюджетному відшкодуванню з Державного бюджету України на рахунок платника у банку в розмірі 4142083 грн. (а.с.29-32).
24.07.2015 року на адресу ПАТ «Запорізький завод феросплавів» від податкового органу надійшов запит про надання завірених копій первинних документів для підтвердження автоматичного відшкодування ПДВ за червень 2015 року (а.с.55).
На вказаний запит позивач 07.08.2015 року подав завірені копії первинних документів, які підтверджують сплату ПДВ у ціні придбаних товарів (послуг) та заявлену до відшкодування суму ПДВ за червень 2015 року (а.с.56-57).
Відшкодування ПДВ за декларацією за червень 2015 року в сумі 4142083,00 грн. позивач отримав 30.12.2015 року, що підтверджується копією платіжного доручення №1895 (а.с.186).
Вважаючи, що відшкодування ПДВ за червень 2015 року повинно було відбутися до 18.08.2015 року, позивач звернувся з позовом до суду.
Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що з 18.08.2015 року сума ПДВ за червень 2015 року в розмірі 4142083,00 грн., яка не була відшкодована позивачу, вважалася заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість, на яку нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлений статтею 200 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.200.7 ст.200 ПК України (в редакції, чинній на момент подання позивачем декларацій з податку на додану за червень 2015 року) платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі заборгованості бюджету) є доходи бюджету, до якого сплачується податок. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України (п. 200.17 ст. 200 ПК України).
Пункт 200.18 ст.200 ПК України визначає, що платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті, подали відповідну заяву та відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті, мають право на автоматичне бюджетне відшкодування податку.
Автоматичне бюджетне відшкодування здійснюється за результатами камеральної перевірки, яка проводиться протягом 20 календарних днів, наступних за граничним терміном отримання податкової декларації, та відповідно до вимог, визначених статтею 76 цього Кодексу.
Контролюючий орган зобов'язаний протягом трьох робочих днів після закінчення перевірки надати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми, що підлягає автоматичному відшкодуванню з бюджету.
Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, надає платнику податку суму автоматичного бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом трьох операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.
Посадові особи контролюючих органів та органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів в разі порушення визначених у пункті 200.18 цієї статті термінів відшкодування несуть відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до п.200.23 ст.200 ПК України, суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Сторонами не заперечуються обставини, що ПАТ «Запорізький завод феросплавів» відповідало критеріям платників, які мають право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування, визначених п.200.19 ст.200 ПК України.
20.07.2015 року позивач подав до СДПІ з обслуговування ВП у м.Запоріжжі податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року, якою визначено суму податку на додану вартість, що підлягала бюджетному відшкодуванню з Державного бюджету України на рахунок платника у банку в розмірі 4142083 грн. (а.с.29-54).
Відповідач - податковий орган, 10.08.2015 року сформував висновок про суми відшкодування податку на додану вартість №2017-20, яким повідомив, що платнику ПАТ «Запорізький завод феросплавів» за декларацією від 20.07.2016 року за червень 2015 року підлягає автоматичному бюджетному відшкодуванню з бюджету 4142083,00 грн. (а.с.73).
Вказаний висновок та реєстр висновків про суми відшкодування податку на додану вартість податковий орган направив до Управління Державної казначейської служби України у м.Запоріжжі (а.с.72).
18.08.2015 року УДКСУ у м.Запоріжжі повернуто СДПІ висновок від 10.08.2015 року №2017-20 у зв'язку з тим, що в управлінні відсутня узагальнена інформація щодо визначених у висновках обсягах сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за платниками, які мають право на автоматичне бюджетне відшкодування (а.с.89).
СДПІ неодноразово (18.08.2015 року, 25.08.2015 року, 31.08.2015 року, 04.09.2015 року, 10.09.2015 року, 16.09.2015 року, 22.09.2015 року, 28.09.2015 року, 02.10.2015 року, 08.10.2015 року, 15.10.2015 року, 21.10.2015 року, 27.10.2015 року, 02.11.2015 року, 06.11.2015 року, 12.11.2015 року, 18.11.2015 року, 24.11.2015 року, 30.11.2015 року, 04.12.2015 року, 10.12.2015 року, 16.12.2015 року, 22.12.2015 року) направляв до УДКСУ у м.Запоріжжі висновки та реєстри висновків, однак такі документи УДКСУ у м.Запоріжжі повертав податковому органу (а.с.85-184).
Встановивши виконання СДПІ обов'язку щодо направлення органу державної казначейської служби висновків із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягала відшкодуванню з бюджету на користь позивача по декларації за червень 2015 року, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність з боку СДПІ протиправної бездіяльності, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності СДПІ щодо неподання висновків.
Також судом першої інстанції встановлено, що відповідно до вимог п. 200.18 ст. 200 Податкового кодексу України позивач повинен був отримати бюджетне відшкодування за декларацією за червень 2015 року до 18.08.2015 року, виходячи з того, що декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року подано позивачем до СДПІ 20.07.2015 року, 20 календарних днів для проведення камеральної перевірки закінчилися 09.08.2015 року, тому суд вважав, що граничний строк для подання висновку (три робочі дні після закінчення перевірки) завершується 12.08.2015 року, а граничний термін перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку (три операційні дні після отримання висновку) припадає на 17.08.2015 року.
У зв'язку з тим, що з 18.08.2015 року сума податку на додану вартість за червень 2015 року в розмірі 4142083,00 грн., яка не була відшкодована позивачу, вважається заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість, на таку заборгованість нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Здійснюючи розрахунок суми пені, яка підлягає стягненню з бюджету на користь позивача, суд застосував Інструкцію про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затверджену наказом Державної податкової адміністрації України 17.12.2010 року № 953, як аналогію права, вказуючи на те, що чинним законодавством не визначено порядок нарахування пені на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, право на яку визначено п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим пеня, нарахована на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, розрахована за формулою: (сума заборгованості х кількість днів прострочення : 100% х облікова ставка Національного банку України х 1,2) : 365 днів. При цьому зазначив, що суми пені, зазначені в розрахунку пені, наданому позивачем до позовної заяви, відповідають сумам, розрахованим за наведеною формулою, позивачем правильно застосовано ставки НБУ на кожний з періодів нарахування пені, а тому суд погодився із розрахунком пені, розмір якої за період з 18.08.2015 року по 30.12.2015 року складає 423649,98 грн..
Предметом апеляційного оскарження є постанова суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Розглядаючи справу в межах апеляційного оскарження, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як зазначено вище, предметом апеляційного перегляду є постанова суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету пені відповідно до п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що контролюючим органом підтверджено право на отримання позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість по податковій декларації за червень 2015 року в сумі 4142083,00 грн..
Вказана сума позивачу не відшкодована у зв'язку з поверненням органом державної казначейської служби висновків на відшкодування податку з бюджету.
Відповідно до п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеногостаттею 200 цього Кодексу строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120% облікової ставки НБУ, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Верховним Судом України в постанові від 03.06.2014 року в справі № 21-131а14 висловлена наступна правова позиція.
У разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування, передбачених пунктами 200.7 та 200.8 статті 200 ПК України вимог, та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування органом державної податкової служби за результатами проведення камеральної чи документальної позапланової виїзної перевірки, цей орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Протягом п'яти операційних днів після отримання зазначеного висновку орган Державного казначейства України повинен видати платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку.
На суми податку, не відшкодовані протягом визначених статтею 200 ПК строків, які вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ, нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Неподання органом державної податкової служби після закінчення перевірки до органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення у зв'язку з цим заборгованості бюджету з ПДВ, не позбавляє платника податку права пред'явити вимоги про стягнення зазначеної пені.
Відтак, враховуючи зазначену правову позицію Верховного Суду України відповідно до ст. 244-2 КАС України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що оскільки позивачу не відшкодовані протягом строку, встановленого ст. 200 Податкового кодексу України, суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, є правильним висновок суду першої інстанції, що на суму такої заборгованості нараховується пеня, яка підлягає стягненню на користь позивача з бюджету.
Апелянт - СДПІ вказує на безпідставність застосування судом першої інстанції при розрахунку пені формули, визначеної наказом Державної податкової адміністрації України від 17.12.2010 року № 953, оскільки цим наказом затверджена Інструкція, розроблена відповідно до ст. ст. 2, 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та з метою виконання статей 129, 130, 131 Податкового кодексу України, тоді як в даному випадку підлягає застосуванню п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутній нормативно-правовий акт, який встановлює порядок розрахунку суми пені відповідно до п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України.
Разом з тим, відповідачем фактично не оспорюється розрахунок пені, який наведений у оскаржуваному судовому рішенні, а вказується про застосування нормативно-правового акту, який не регулює спірні правовідносини.
Судом першої інстанції пеня розрахована за формулою: сума заборгованості х кількість днів прострочення : 100% х облікова ставка Національного банку України х 1,2) : 365 днів.
Така формула узгоджується з приписами п. 200.23 п. 200 Податкового кодексу, відповідно до якої на суму бюджетної заборгованості нараховується пеня на рівні 120% облікової ставки НБУ, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Відтак, колегія суддів погоджується із розрахунком пені, наведеному у постанові суду першої інстанції.
Доводи апелянта - СДПІ щодо неврахування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду України з питання стягнення на користь платника податків бюджетної заборгованості, що є аналогічним стягненню пені, яка полягає у тому, що порядок бюджетного відшкодування податку на додану вартість не передбачає бюджетне відшкодування у спосіб судового стягнення, це є виключними повноваженням податкових органів та органів державної казначейської служби, тому суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості, судова колегія вважає необґрунтованими.
Приведена в апеляційній скарзі СДПІ правова позиція Верховного Суду України стосується питання бюджетного відшкодування податку на додану вартість. При цьому процедура,передбачена Податковим кодексом України, щодо повернення платнику податку на додану вартість не є тотожною процедурі нарахування пені, встановленої п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України, тому колегія суддів не вбачає порушень приписів ст. 244-2 КАС України.
Крім того, як зазначено вище, Верховним Судом України в постанові від 03.06.2014 року в справі № 21-131а14 висловлена правова позиція щодо застосування п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України, з якої повністю узгоджується позиція в даній справі як суду апеляційної інстанції, так й суду першої інстанції,
Щодо посилання апелянта на відсутність підстав для нарахування пені через своєчасність направлення СДПІ висновку з реєстром на відшкодування до УДКС, судова колегія зазначає, що підставою для нарахування та стягнення на користь платника податків пені є наявність суми податку, не відшкодованої платнику протягом визначеного статтею 200 цього Кодексу строку, яка вважається заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. Тому відсутність протиправної бездіяльності СДПІ одночасно із невідшкодуванням позивачу суми бюджетної заборгованості не є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення пені.
Стосовно доводів апелянта в частині відсутності підстав для стягнення з цього органу як відповідача судових витрат на користь позивача, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тобто, законодавець встановлює імперативний припис щодо стягнення на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб'єктів владних повноважень, що виступали стороною у справі, безвідносно до того, чи визнавались дії конкретного відповідача протиправними чи ні.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.
Згідно частини першої статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у справі №808/886/16 залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у справі №808/886/16 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.
В повному обсязі ухвалу складено 14 липня 2016 року.
Головуючий суддя: І.В.Юрко
Судді: М.М.Гімон
ОСОБА_4