ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 липня 2016 року № 826/23321/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ГТ Компонентс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Киві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «ГТ Компонентс» (далі - позивач, ТОВ «ГТ Компонентс») до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.07.2015 № 0004302207, № 0004322207 та № 0004312207.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову повністю.
В судовому засіданні ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
09.07.2015 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ГТ Компонентс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з 01.04.2014 по 30.04.2015 та податку на прибуток з 0.01.2014 по 31.12.2014 при взаємовідносинах з ТОВ «Брон Плюс» та ТОВ «Ламакс Плюс» ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві складено Акт № 26/26-58-22-07-11/38716234 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем:
п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 471111 грн.; завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 337283 грн.;
п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 710584 грн.
28.07.2015 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:
№ 0004322207, яким у зв'язку з порушенням вказаних норм ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 471111 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 235556 грн.;
№ 0004312207, яким у зв'язку з порушенням зазначених норм ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 710584 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 355292 грн.;
№ 0004302207, яким у зв'язку з порушенням пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПК України, позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 337283 грн.
З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 471111 грн., завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 337283 грн., а також п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 710584 грн., стала встановлена ним нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Брон Плюс» та ТОВ «Ламакс Плюс», внаслідок отримання протоколів допиту гр. ОСОБА_1, засновника та директора ТОВ «Брон Плюс», та гр. ОСОБА_2, засновника та директора ТОВ «Ламакс Плюс», які показали, що не мають жодного відношення до фінансово-господарської діяльності вказаних підприємств.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Разом з тим, з огляду на встановлені податковим органом обставини, що свідчать про можливу фіктивну діяльність ТОВ «Брон Плюс» та ТОВ «Ламакс Плюс» суд вважає, що з метою доведення правомірності своїх дій щодо формування податкового кредиту та валових витрат за операціями з ними, позивач зобов'язаний надати суду копії всіх документів, які підлягали складенню під час виконання відповідних правочинів.
Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За змістом пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України для визначення об'єкта оподаткування включають витрати операційної діяльності, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг, а умовою віднесення витрат до складу валових витрат є фактичне придбання або виготовлення товарів (робіт, послуг).
Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту та валових витрат підлягає перевірці фактичне придбання (виготовлення) товару чи отримання послуги.
Формування податкового кредиту та валових витрат на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.10.2013 у справі № К/9991/75682/12.
Поряд з цим, фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.11.2013 у справі № К/800/50725/13.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось представниками сторін, 01.09.2014 та 17.11.2014 між ТОВ «ГТ Компонентс» та ТОВ «Ламакс Плюс» в особі директора ОСОБА_2, ТОВ «Брон Плюс» в особі директора ОСОБА_1, укладено договори поставки № ЛП0109 та № 171114БП відповідно (далі - Договори).
Відповідно до п.п. 1.3, 2.2, 2.3, 4.2 вказаних договорів, які є ідентичними за своїм змістом, передбачено складання відповідних заявок покупця на поставку товару, рахунків-фактур, сформованих на підставі таких заявок, специфікацій або додатків до договору, в яких також вказується ціна товару та кожної партії товару. При цьому, замовлення поставки товару здійснюється покупцем шляхом надання заявок постачальнику одним із способів, визначених п.п. 9.4 та 9.5 договору.
Також п. 2.8 Договорів передбачено, що під час приймання-передачі товару сторони зобов'язані належним чином оформити і підписати усі необхідні документи, що засвідчують факт приймання-передачі товару (акти, накладні, довіреність тощо), та перевірити у повному обсязі асортимент, кількість товару, які повинні відповідати умовам договору, а п. 2.9 Договорів встановлено обов'язок постачальника під час приймання-передачі товару надати покупцю у повному обсязі всю технічну документацію на товар (специфікації, описи конструкцій, технічні паспорти, сертифікати, правила експлуатації, правила користування тощо).
На підтвердження факту виконання умов вказаних Договорів позивачем надано суду відповідні заявки на замовлення поставки товару, рахунки на оплату, видаткові накладні, а також виписані ТОВ «Брон Плюс» та ТОВ «Ламакс Плюс» на користь позивача податкові накладні на загальну ПДВ у розмірі 710584 грн.
В той же час, інших документів, оформлених на підставі таких Договорів, зокрема, довіреностей на отримання ТМЦ, технічної документації на товар, як того вимагають умови Договорів, позивач суду не надав.
При цьому, суд зауважує, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідні заявки на замовлення поставки товару дійсно були відправлені та отриманій його контрагентами, а також, що вони відправлені у передбачений п.п. 9.4 та 9.5 Договорів спосіб.
Крім того, матеріали справи не містять товарно-транспортних накладних, які б підтверджували перевезення товару від постачальника до покупця, або ж інших первинних документів які б вказували на оприбуткування товару.
За таких умов, суд приходить до висновку, що самі по собі рахунки на оплату, складені контрагентами позивача, видаткові накладні, складені між позивачем та його контрагентами, а також виписані позивачу податкові накладні ТОВ «Брон Плюс» та ТОВ «Ламакс Плюс» не є достатніми та беззаперечними доказами на підтвердження виконання умов спірних Договорів та здійснення відповідних господарських операцій.
Водночас, як видно з матеріалів справи, 16.02.2015 при допиті в якості свідка директора та засновника ТОВ «Ламакс Плюс» гр. ОСОБА_2, з попередженням про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань, дачу завідомо неправдивих показань, передбачених ст.ст. 384, 385 КК України, останній показав, зокрема, що бухгалтерський та податковий облік TOB «Ламакс Плюс» він не здійснював, податкову звітність не підписував, відношення до діяльності товариства не має. Де знаходиться TOB «Ламакс Плюс», а також де зберігається печатка підприємства йому невідомо.
З матеріалів справи також вбачається, що 23.04.2015 при допиті в якості свідка директора та засновника ТОВ «Брон Плюс» гр. ОСОБА_1, з попередженням про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань, дачу завідомо неправдивих показань, передбачених ст.ст. 384, 385 КК України, останній показав, зокрема, що приблизно у вересні 2014 року у нього викрали документи, а саме: ідентифікаційний код та паспорт. Про те, що він є директором, головним бухгалтером та засновником TOB «Брон Плюс» йому невідомо, жодного відношення до ведення фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства він не має. Мети реєструвати та займатися фінансово-господарською діяльністю або реалізовувати повноваження від імені директора, головного бухгалтера або засновника TOB «Брон Плюс» він ніколи не мав та не має. Доручення, довіреності на реєстрацію підприємства він не надавав. Фактично він ніколи не був директором, засновником або головним бухгалтером будь-якого підприємства.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, враховуючи показання гр. ОСОБА_2, який значиться засновником та директором ТОВ «Ламакс Плюс», а також показання гр. ОСОБА_1, який значиться засновником та директором ТОВ «Брон Плюс», складені позивачем з ТОВ «Ламакс Плюс» та ТОВ «Брон Плюс» на підставі Договорів видаткові та податкові накладні, які є доказами реальності здійснення господарських операцій, підписані невідомими особами від імені директора ТОВ «Ламакс Плюс» гр. ОСОБА_2, та від імені директора ТОВ «Брон Плюс» гр. ОСОБА_1, хоча у них навпроти підписів зазначено прізвища останніх, суд прийшов до висновку, що вказані первинні документи були оформлені з порушенням ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не беруться судом до уваги як докази реального виконання спірних господарських операцій.
Крім того, судом не можуть бути прийняті до уваги похідні документи фінансово-господарської діяльності позивача з третіми особами, які, на думку позивача, підтверджують виконання спірних Договорів з ТОВ «Брон Плюс» та ТОВ «Ламакс Плюс», оскільки за змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт, що гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 не мали наміру здійснювати та не здійснювали підприємницьку діяльність від імені ТОВ «Ламакс Плюс» та ТОВ «Брон Плюс» відповідно, суд приходить до висновку про безтоварність, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій.
При цьому, позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджено час здійснення операцій, а також до матеріалів справи не надано жодних доказів наявності у ТОВ «Брон Плюс» та ТОВ «Ламакс Плюс» необхідних умов для виконання такої господарської діяльності. Відтак, господарські операції, що відбулися оформлені лише документально.
Суд вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.
Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 у справах № К/9991/59642/12 та № К/9991/59709/12.
Таким чином, з матеріалів справи видно, що головною метою, яку переслідували сторони при укладенні Договорів, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування позивачем податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, з урахуванням чого, вказані Договори є нікчемними відповідно до ст. 228 ЦК України.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.
Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.
З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).
При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податковий кредит та на формування валових витрат.
Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.03.2014 у справі № К/9991/26540/11.
Відповідно до п.п. 1, 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014 № 10 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2014 за № 185/24962 (далі - Порядок № 185/24962), п.п. 1, 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 № 957 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 за № 1235/26012 (далі - Порядок № 1235/26012), чинних на момент виникнення спірних правовідносин, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою (за наявності) такого платника податку - продавця.
Як встановлено судом, податкові накладні виписані ТОВ «Брон Плюс» та ТОВ «Ламакс Плюс» на користь позивача, фактично є недійсними, так як всупереч вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Порядку № 185/24962 та № 1235/26012 підписані невстановленими особами від імені гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1, а не останніми, хоча у них навпроти підписів зазначено прізвища останніх, а доказів зворотнього суду не надано, у зв'язку з чим дані податкові накладні за висновком суду не можуть породжувати жодних правових наслідків і бути підставою для формування податкового кредиту.
Таким чином, враховуючи, що, по-перше, податкові накладні на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит за спірний період на суму у розмірі 710584 грн. фактично є недійсними та виписані позивачу на підставі нікчемних правочинів, по-друге, ТОВ «Брон Плюс» та ТОВ «Ламакс Плюс», податкові накладні яких стали підставою для формування ТОВ «ГТ Компонентс» податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановленої особи від імені осіб, які заперечують свою участь у діяльності цих товариств, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, суд прийшов до висновку, що віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11.
Крім того, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 19.04.2016 у справі № 21-4985а15 прийшла до висновку, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Згідно з ч. 2 ст. 2442 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Крім того, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Враховуючи безтоварність, тобто лише документальне оформлення господарських операцій на підставі нікчемних Договорів між позивачем та ТОВ «Брон Плюс», ТОВ «Ламакс Плюс», а також те, що видаткові накладні виписані ТОВ «Брон Плюс» та ТОВ «Ламакс Плюс» на користь позивача фактично є недійсними, так як всупереч вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підписані невстановленими особами від імені гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1, а не останніми, хоча у них навпроти підписів зазначено прізвища останніх, а доказів зворотнього суду не надано, у зв'язку з чим вказані документи за висновком суду не можуть породжувати жодних правових наслідків і бути підставою для формування валових витрат, суд прийшов до висновку, що витрати ТОВ «ГТ Компонентс» на порушення ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не підтверджені належними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а відтак неправомірно були віднесені позивачем до складу валових витрат та від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення від 28.07.2015 № 0004302207, № 0004322207 та № 0004312207 в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, суд прийшов до висновку про відсутність належних правових підстав для визнання протиправними та скасування вказаних рішень ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.
Натомість відповідач довів суду відсутність протиправних дій зі свого боку.
За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи положення статті 94 КАС України, судовий збір сплачений позивачем відшкодуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд,
У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ГТ Компонентс» відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя В.П. Шулежко