07 липня 2016 року справа № 823/747/16
м. Черкаси
16 год. 57 хв.
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Мишенка В.В.,
при секретарі Гордієнку Ю.П.,
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1,
представника прокуратури - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Черкаської області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулася ОСОБА_1 в якій, з урахуванням зменшених позовних вимог, просить: визнати протиправними дії прокуратури Черкаської області щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 02.07.2015 по 14.12.2015 включно відповідно до статті 81 ЗУ “Про прокуратуру”; стягнути з прокуратури Черкаської області на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 35283, 45 грн. за період з 02.07.2015 по 14.12.2015 включно відповідно до ст. 81 ЗУ “Про прокуратуру”.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи їх тим, що відповідачем в порушення вимог частини третьої статті 81 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII “Про прокуратуру”, за період з 02.07.2015 по 14.12.2015 не була виплачена заробітна плата в повному обсязі. Тому просив задовольнити позов.
Представник відповідача заперечує проти заявленого адміністративного позову, мотивуючи це тим, що пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2015 рік” визначено, що норми і положення ст. 81 Закону України “Про прокуратуру” застосовуються у порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Представник відповідача зазначає, що враховуючи обмежені фінансові ресурси державного бюджету в 2015 році та нині нарахування і виплата заробітної плати працівникам прокуратури Черкаської області здійснюється в межах бюджетних асигнувань, визначених у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури”.
Третя особа, належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з'явилася, до суду надавши клопотання про розгляд справи без участі представника третьої особи.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 22.07.2011 працювала на різних посадах в Звенигородській міжрайонній прокуратурі.
Наказом прокуратури Черкаської області від 21.12.2015 №752к юриста 2 класу ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Звенигородської міжрайонної прокуратури з 14 грудня 2015 року на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України “Про прокуратуру” у зв'язку з реорганізацією органу прокуратури, в якому вона обіймає посаду, та скороченям кількості прокурорів органів прокуратури Черкаської області.
Згідно з наказом прокуратури Черкаської області від 21.12.2015 № 802к внесено зміни до наказу від 14.12.2015 № 752к щодо підстав звільнення ОСОБА_1 та викладено у наступній редакції: “звільнити юриста 2 класу ОСОБА_1 з посади прокурора Звенигородської міжрайонної прокуратури з 14 грудня 2015 року у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органів прокуратури Черкаської області (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України “Про прокуратуру”, п. 1 ст. 40 КЗпП України).
Суд з'ясував, що за період липень-грудень 2015 року посадовий оклад позивачу нараховувався у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури”, за фактично відпрацьовану кількість робочих днів згідно з табелями обліку робочого часу за наведений період, зокрема: липень 2015 року - 479,66грн. (8 днів), серпень 2015 року - 689,50грн. (21 днів), вересень 2015 року - 940,23грн. (15 дні), жовтень 2015 року - 1419,23грн. (21 день), листопад 2015 року - 1444грн. (21 днів), грудень 2015 року - 784,35грн. (10 день).
Загальний розмір заробітної плати за липень-грудень 2015 року позивача складався з: посадового окладу, надбавки за класний чин, надбавки за вислугу років, щомісячної премії, надбавки за виконання особливо важливої роботи, а також індексації.
Правові, організаційні, економічні та соціальні умови діяльності працівників прокуратури врегульовані Законом України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII).
Згідно з частиною 9 статті 81 Закону №1697-VII фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини 2 статті 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: вислугу років; виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат (частина 3 статті 81 Закону №1697-VII).
Однак у періоді, зазначеному позивачем, відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 № 80-VIII “Про Державний бюджет України на 2015 рік” норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Вказана норма на час судового розгляду справи є чинною.
Крім того, пунктом 64 Розділу I Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин”, що набрав чинності з 01 січня 2015 року,внесено зміни до п.26. розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., N 50 - 51, ст. 572). Зокрема, установлено, що норми і положення у т.ч. частини третьої статті 69, статті 129, частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529) статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірні відносини регулюються спеціальним законодавством у сфері бюджетних відносин і саме вони мають пріоритет у застосуванні. Тож відповідач, виплачуючи заробітну плату позивачу на підставі таких норм діяв правомірно.
Частиною 1 статті 22 Бюджетного Кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI (далі - БК України) передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Згідно зі ст.89 Закону №1697-VII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (стаття 90 Закону № 1697-VII).
У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури” (із внесеними до неї змінами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №763) затверджено схему посадових окладів працівників органів прокуратури.
Так, додатком №5 до вищевказаної постанови визначено, що посадовий оклад прокурора районної прокуратури складає 1294 - 1334 грн.
Суд врахував, що відповідач, як бюджетна установа, зобов'язаний дотримуватися правил бюджетної дисципліни, нормативно-правових актів як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня та дотримуватися ст.95 Конституції України.
Пунктами 2, 6 Постанови №505 надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на отримання органів прокуратури.
Підпунктом 1 пункту 13 розділу ХІІІ Закону №1697-VII доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.
Оскільки Кабінетом Міністрів України цього зроблено не було, суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що у відповідача відсутні повноваження самостійно встановити підвищений посадовий оклад та виплачувати відповідні кошти позивачу.
Частинами 1-2 ст.23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
При цьому, порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету частиною 1 ст.166 БК України визнається бюджетним правопорушенням, за що ст.121 цього Кодексу передбачає відповідальність.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що фінансування відповідача на оплату праці його здійснюється виключно в межах сум на оплату праці, передбачених в законі про Державний бюджет на відповідний рік.
Сторони не заперечували, що виплата позивачу заробітної плати здійснювалась з урахуванням видатків, передбачених Державним бюджетом України, в межах затвердженого кошторису. Позивач не оскаржував і не оскаржує такі дії (бездіяльність) головного розпорядника коштів і органів, на яких покладено виконати вищевказані обов'язки. У той же час відповідно до ч.2ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Перегляд фактично здійснених в минулих бюджетних періодах видатків на заробітну плату має здійснюватися з дотриманням бюджетного законодавства, що обумовлено наступним.
По-перше, правовий порядок в Україні відповідно до ст.19 Конституції України ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 95 Конституції України передбачено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
По-друге, частинами 1-2 ст.47 БК України передбачено, що відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України. Казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису бюджету.
Згідно з п.1 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228 (далі - Порядок №228), кошторис бюджетної установи - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.
Пункт 5 вказаного Порядку встановлює, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду.
Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
По-третє, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить на підставі ч.1 ст.3 БК України один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Згідно з п.38 Порядку №228 кошторис затверджується за загальним і спеціальним фондами на рік без розподілу за періодами в обсязі, який дорівнює сумі цих фондів.
Кошторис, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячні плани використання бюджетних коштів і штатні розписи установ затверджуються керівником установи, уповноваженої затверджувати такі документи.
Суд врахував, що у процедурі формування проекту кошторису установи беруть участь центральні органи виконавчої влади.
Так, пунктами 10-11 Порядку №228 встановлено, що Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників відомості про граничні обсяги видатків бюджету та надання кредитів з бюджету загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів.
Для правильної та своєчасної організації роботи, пов'язаної із складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання.
Під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники згідно з п.20 Порядку №228 повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ, обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.
Згідно з ч.5 ст.23 БК України пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для складання проекту бюджету. Витрати відповідно до внесених змін до бюджетних призначень здійснюються лише після набрання чинності законом (рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради), яким внесено такі зміни.
Ч.10-11 ст.23 БК України визначено, що зміни розмірів, мети та обмеження в часі бюджетних призначень, крім випадків, передбачених цим Кодексом, здійснюються лише за наявності у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення.
Розпорядники на підставі п.43 Положення №228 мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
Відповідно до положень пунктів 48-49 Положення №228 бюджетна установа не має права здійснювати запозичення в будь-якій формі (крім випадків, передбачених статтею 16 Бюджетного кодексу України) або надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету). Видатки бюджету та надання кредитів з бюджету спеціального фонду бюджету провадяться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до цього фонду на підставі кошторисів з урахуванням внесених до них змін. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України відповідно до ч.4 ст.48 Бюджетного кодексу України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства.
Згідно з п.41 Положення №228 затвердження кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів, а також здійснення видатків бюджету та надання кредитів з бюджету у сумі, що перевищує встановлені бюджетні призначення, тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.
Суд також врахував рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, згідно з яким однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
При цьому, вказаним рішенням Конституційного Суду України вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Вирішуючи спір суд врахував також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі “Ейрі проти Ірландії” констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі „КйартанАсмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.
Врахувавши наведене у системному взаємозв'язку суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача в бездіяльності, що оскаржується. До часу встановлення протиправності дій головного розпорядника коштів з приводу затвердження кошторису, бездіяльності центральних органів виконавчої влади щодо доведення бюджетних коштів в розмірах, визначених законом, позовні вимоги є передчасними.
Тому позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.11,14,70,71,89,94,159 - 163 КАС України, суд,
В задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Мишенко
Повний текст постанови виготовлено 12.07.2016