12 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі
Яреми А.Г., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 січня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Херсонської міської ради, третя особа - ОСОБА_5, про визнання права користування жилим приміщенням, визнання наймачем жилого приміщення,
Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 7 квітня 2015 року позов задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 27 січня 2016 року скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 7 квітня 2015 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня2016 року рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 січня 2016 року залишено без змін.
У заяві ОСОБА_4 порушується питання про скасування рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 січня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України:
неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 64, 65 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР);
невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 64, 65 ЖК УРСР.
Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_4 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2012 року, 28 жовтня 2015 року, 20 січня 2016 року, 20 квітня 2016 року, постанову Верховного Суду України від 11 липня 2012 року.
Перевіривши доводи заявниці, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що необхідність відкриття провадження у справі за вказаною заявою відсутня та в допуску справи до провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що згідно із статтею 65 ЖК УРСР відсутні докази того, що наймач квартири, який 10 березня 2013 року помер, надавав письмову згоду на вселення позивачки до спірної квартири, позивачкою не доведено, що спірна квартира була її постійним місцем проживання і що саме на таких умовах наймач надавав згоду на вселення її до квартири. Крім того, судом встановлено, що позивачка є студенткою Херсонського державного університету, зарахована до вузу наказом від 11 серпня 2012 року зі строком навчання до 30 червня 2016 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2012 року, що надана заявницею для порівняння, рішення суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі, оскільки задовольняючи частково позов про визнання права користування жилим приміщенням, зобов'язання переоформити особовий рахунок, спонукання до укладання договору, суд першої інстанції виходив із того, що позивач за згодою свого батька в жовтні 2009 року вселився у спірну квартиру, що стала його постійним місцем проживання, ніс витрати з утримання квартири, за цим місцем проживання звертався за наданням медичної допомоги. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що у позивача виникло право користування жилим приміщенням на підставі статей 64, 65 ЖК УРСР.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року, що надана заявницею для порівняння, залишено без змін рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, якими позов про визнання права користування житловим приміщенням задоволено. У вказаній справі суд касаційної інстанції виходив із того, що позивачі проживали однією сім'єю разом з батьками позивача ОСОБА_3, мали спільний побут, вели спільне господарство, питання про їх виселення не ставилося. Після смерті батьків позивачі із малолітньої дитиною продовжують мешкати у спірній квартирі, іншого житла не мають, а тому суди визнали право користування жилим приміщенням за позивачами, які там проживають як члени сім'ї наймача приміщення.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року, що надана заявницею для порівняння, залишено без змін рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, якими позов про визнання права користування жилим приміщенням задоволено. У вказаній справі суд касаційної інстанції виходив із того, що позивачка вселилася у спірну квартиру за згодою наймача, з 1994 року проживає і користується квартирою, як член сім'ї наймача, бере участь у витратах, пов'язаних з оплатою комунальних послуг та інших зобов'язань за договором найму, а тому вважається такою, що набула право користування спірним жилим приміщенням.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року, що надана заявницею для порівняння, скасовано судове рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, а справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Проте зазначена ухвала суду касаційної інстанції не містить правової позиції щодо спірних правовідносин, а вказує на допущені судом порушення норм процесуального права та необхідність їх усунення для правильного вирішення спору, а також нез'ясування належним чином фактичних обставин справи.
Порівняння змісту наданих для прикладу судових рішень зі змістом судового рішення, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.
У зв'язку з цим, підстава для перегляду судового рішення у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, передбачена пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, відсутня.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Постановою Верховного Суду України від 11 липня 2012 року, що надана заявницею для порівняння, скасовано рішення суду касаційної інстанції та направлено справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції оскільки суд касаційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, і не звернув уваги на обставини, що були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій і які відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 64, ст. 65 ЖК УРСР та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України мають значення для справи, а саме: щодо характеру проживання (постійного або тимчасового) з наймачем жилого приміщення осіб, які вселилися до нього; ведення з наймачем спільного господарства або відсутності ведення такого господарства; тривалості часу їх проживання.
Таким чином, порівняння змісту постанови Верховного Суду України від 11 липня 2012 року зі змістом ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2016 року, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у вказаній постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Ураховуючи наведене, вважати зазначену заяву обґрунтованою немає підстав.
Керуючись статтями 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховним Судом України справи за позовом ОСОБА_4 до Херсонської міської ради, третя особа - ОСОБА_5, про визнання права користування жилим приміщенням, визнання наймачем жилого приміщення за заявою ОСОБА_4 про перегляд рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 січня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2016 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А.Г. Ярема
В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук