14 червня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоСамсіна І.Л.,
суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Ємця А.А., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Терлецького О.О., Шицького І.Б., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Санком-Рівне» (далі - Товариство) до Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення, АМКУ відповідно) про визнання протиправним та скасування рішення,
У серпні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом до Відділення, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення адміністративної колегії Відділення від 26 червня 2013 року № 51 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафних санкцій» у справі № 03-1/26-13 (далі - Рішення).
На обґрунтування позовних вимог зазначило про безпідставність та протиправність Рішення, оскільки воно законодавство про захист економічної конкуренції не порушувало, ціни на послуги по вивезенню твердих побутових відходів не встановлювало, тариф на послугу з вивезення твердих побутових відходів у розмірі 6 грн 66 коп. застосувало з 1 червня 2012 року правомірно.
Суди встановили, що 26 червня 2013 року адміністративною колегією Відділення за результатами розгляду справи № 03-1/26-13 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції прийнято Рішення, яким постановлено:
1. Визнати, що Товариство протягом червня-грудня 2012 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг по вивезенню побутових відходів в м. Рівному з часткою, що перевищує 35 відсотків в територіальних межах ЖКП «Сонячне», ЖКП «Західне», ЖКП «Галицьке», ЖКП «Покровське», «ПП ВВ», ТзОВ ЖЕО «ЖБК» м. Рівне, на якій здійснює свою діяльність Товариство.
2. Визнати дії Товариства по необґрунтованому нарахуванню плати за вивезення твердих побутових відходів споживачам житлового будинку по вул. Остафова, 26 в м. Рівному з 1 по 12 червня 2012 року за тарифом 6 грн 66 коп. порушенням вимог пункту 2 статті 50, пункту 1 частини другої статті 13 Закону України від 11 січня 2001 року № 2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210-ІІІ) у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку вивезення твердих побутових відходів шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б установити за умов існування значної конкуренції на ринку.
3. Зобов'язати Товариство здійснити споживачам перерахунки за надані послуги по вивезенню твердих побутових відходів за 12 днів червня 2012 року за тарифом 5 грн 36 коп., про що повідомити Відділення.
4. Відповідно до абзацу першого частини другої статті 52 Закону № 2210-ІІІ за вчинене порушення, зазначене в пункті 2 Рішення, накласти на Товариство штраф у розмірі 68 000 грн.
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним та незаконним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.
Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 2 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував Рішення в частині визнання дій Товариства по необґрунтованому нарахуванню плати за вивезення твердих побутових відходів споживачам житлового будинку по вул. Остафова, 26 в м. Рівному з 1 по 12 червня 2012 року за тарифом 6 грн 66 коп., порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210-ІІІ, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку вивезення твердих побутових відходів шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, в частині зобов'язання Товариства здійснити споживачам перерахунки за надані послуги по вивезенню твердих побутових відходів за 12 днів червня 2012 року за тарифом 5 грн 36 коп. та в частині накладення на Товариство штрафу у розмірі 68 000 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
При винесенні рішень у частині задоволення позовних вимог суди виходили із недоведеності факту порушення позивачем вимог Закону № 2210-ІІІ та непідтвердження відповідачем правомірності своїх дій.
Вищий адміністративний суд України постановою від 30 жовтня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду касаційної інстанції, Товариство звернулося до Верховного Суду України з заявою про його перегляд з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
На обґрунтування заяви надано копії ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 вересня 2015 року та постанов Вищого господарського суду України від 5 серпня 2015 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове правозастосування.
В ухвалі від 24 вересня 2015 року Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що спори про оскарження рішень (розпоряджень) органів АМКУ підвідомчі господарським судам і підлягають розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).
У постановах Вищого господарського суду України від 5 серпня 2015 року дії суб'єктів господарювання визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні статті 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом».
Частиною другою статті 4 КАС установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства, в тому числі господарського.
Такий інший порядок передбачено, зокрема, частиною першою статті 60 Закону № 2210-III, відповідно до якої заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМКУ повністю або частково до господарського суду.
З огляду на зміст наведених норм справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів АМКУ підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами ГПК. Це стосується й розгляду справ за позовами органів АМКУ про стягнення з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється саме згідно з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів зазначених законів України. Водночас і пунктом 3 частини першої статті 12 ГПК встановлено, що справи за заявами органів АМКУ з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі господарським судам. Винятком з цього правила відповідно до положень статті 19 КАС є вирішення справ щодо оскарження рішень АМКУ з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель.
Оскільки оскаржувана постанова Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2014 року, якою скасовано рішення судів попередніх інстанцій та прийнято нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог, прийнята з порушенням встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, то, на думку колегії суддів, рішення у справі, яка розглядається, підлягають скасуванню, а провадження у цій справі - закриттю.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Санком-Рівне» задовольнити частково.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2013 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року та постанову Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2014 року скасувати. Закрити провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Санком-Рівне» до Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий І.Л. Самсін
Судді: В.П. БарбараІ.С. Берднік
О.Ф. ВолковМ.І. Гриців
А.А. ЄмецьП.І. Колесник
О.А. КороткихО.В. Кривенда
В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко
О.І. ПотильчакО.О. Терлецький
І.Б. Шицький