23 червня 2016 року м. Київ
Судова палата у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_15,
суддів:ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23,
при секретарях:ОСОБА_24, ОСОБА_25,
за участю прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_26,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2016 року щодо ОСОБА_13,
Броварський міськрайонний суд Київської області вироком від 24 вересня 2015 року визнав ОСОБА_13 невинуватою та виправдав у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Апеляційний суд Київської області ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ від 24 листопада 2015 року виправдувальний вирок суду першої інстанції залишив без змін.
На зазначену ухвалу апеляційного суду прокурор відділу підтримання державного обвинувачення в суді прокуратури Київської області подав касаційну скаргу.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах від 19 січня 2016 року касаційну скаргу прокурора залишив без руху та надав строк для усунення недоліків.
На виконання вимог зазначеної ухвали касаційного суду 5 лютого 2016 року заступник прокурора Київської області подав касаційну скаргу. При цьому в скарзі зазначив, що прокурор відділу прокуратури області, яким було внесено первинну касаційну скаргу, був звільнений з органів прокуратури, а тому він, керуючись повноваженнями, передбаченими частиною четвертою статті 36 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), усунув недоліки касаційної скарги.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах від 16 лютого 2016 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області повернув як таку, що подана неналежною особою.
Обґрунтовуючи своє рішення, касаційний суд послався на положення статті 429 КПК та зазначив, що виправлена заступником прокурора Київської області касаційна скарга має бути повернена, оскільки з самостійною касаційною скаргою він не звертався, тоді як недоліки касаційної скарги мають бути усунені особою, яка її подала.
У заяві заступник Генерального прокурора України порушує питання про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2016 року щодо ОСОБА_13 на підставі пункту 2 частини першої статті 445 КПК у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої цим Кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.
На його думку, має місце неоднакове застосування норми, яка міститься в пункті 6 частини першої статті 425 (гіпотеза), частині четвертій статті 36 (диспозиція), частині третій статті 429 КПК (санкція), щодо касаційного оскарження судових рішень прокурором, хоча в оспореному рішенні касаційний суд застосував лише санкцію цієї норми, яка міститься у частині третій статті 429 КПК.
Просить скасувати зазначене рішення касаційного суду щодо ОСОБА_13 та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
На підтвердження підстави для перегляду судового рішення до заяви додано копію ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2016 року про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 вересня 2015 року щодо ОСОБА_14, надісланою після усунення недоліків касаційної скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Заступник Генерального прокурора України зазначив, що у наведеному рішенні касаційний суд інтерпретував процесуальну норму, яка міститься в частині четвертій статті 36 КПК, без формального посилання на неї, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що касаційна скарга подана належною особою, тобто визнано, що заступник регіонального прокурора має право доповнювати, змінювати касаційну скаргу, внесену прокурором нижчого рівня.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі - Суд) заслухала суддю-доповідача, прокурора, який висловив доводи на підтримання заяви, дослідила матеріали кримінального провадження та матеріали, додані до заяви, обговорила доводи заяви й дійшла висновку про таке.
Зіставлення правових позицій суду касаційної інстанції щодо норми, яка регламентує касаційне оскарження судових рішень прокурором, висловлених у рішенні, про перегляд якого порушено питання у заяві, та рішенні, доданому до заяви для порівняння, дають підстави вважати, що має місце неоднакове правозастосування процесуальної норми.
Предметом перегляду рішень у зазначеній справі є неоднакове застосування норми, яка міститься у частині четвертій статті 36, пункті 6 частини першої статті 425, частині третій статті 429 КПК, щодо можливості Генерального прокурора України, керівника регіональної прокуратури, їх перших заступників та заступників виконувати функцію державного обвинувачення замість прокурорів прокуратур нижчого рівня, які у відповідному кримінальному провадженні не можуть більше здійснювати повноваження прокурора через задоволення заяви про їх відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини, у тому числі під час судового провадження з перегляду судових рішень.
Відповідно до положень статті 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, зокрема, підтримання державного обвинувачення в суді.
Наведена конституційна норма має своє відображення у статтях 1 та 7 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), де зазначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Таку систему становлять: Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури, військові прокуратури, Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Основними, серед інших, засадами судочинства в Україні є підтримання державного обвинувачення в суді прокурором та забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункти 5 та 8 частини третьої статті 129 Конституції України відповідно).
Із положень пунктів 15 та 19 частини першої статті 3, частини першої статті 36 КПК убачається, що прокурор - це особа, яка обіймає посаду, передбачену статтею 17
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 425 КПК прокурор наділений правом на касаційне оскарження судових рішень у кримінальних справах. Норма, що регулює здійснення цих повноважень, міститься, зокрема, у статті 36 КПК.
«Стаття 36. Прокурор
… 4. Право на подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України чи за нововиявленими обставинами мають також незалежно від їх участі в судовому провадженні прокурори вищого рівня: Генеральний прокурор України, його перший заступник та заступники, керівник регіональної прокуратури, його перший заступник та заступники.
Генеральний прокурор України, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники мають право доповнити, змінити або відмовитися від апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, внесених ними керівниками, першими заступниками чи заступниками керівників або прокурорами прокуратур нижчого рівня.
У судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку, Верховним Судом України або за нововиявленими обставинами можуть брати участь прокурори органу прокуратури вищого рівня.»
Відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 17 Закону 1697-VII для прокурорів, керівників та заступників керівників підрозділів регіональної прокуратури прокурором вищого рівня є керівник регіональної прокуратури чи його перший заступник або заступник відповідно до розподілу обов'язків.
Всі наведені норми національного законодавства відповідають міжнародним стандартам функціонування прокуратури.
Так, у статті 1 Рекомендацій Rec (2000) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя (далі - Рекомендації Rec) зазначено, що прокурори є представниками органів державної влади, які від імені суспільства та в інтересах держави гарантують застосування закону, коли його порушення веде до кримінальних санкцій, враховуючи як права фізичної особи, так необхідну ефективність системи кримінального судочинства.
Відповідно до статті 2 Рекомендацій Rec в усіх системах кримінального судочинства прокурори приймають рішення про порушення і продовження кримінального переслідування, підтримують кримінальне обвинувачення в суді та подають апеляції на деякі судові рішення.
У коментарях до цих функцій Комітет Міністрів Ради Європи зауважив, що право на оскарження судових рішень тісно пов'язане з головними посадовими обов'язками, тому що це - один із засобів, які гарантують застосування закону, що у той же час робить систему більш дієвою завдяки узгодженості судових постанов і додатково - правоохоронної системи. Тому Комітет хотів би, щоб прокурорам була надана можливість оскарження рішень, які не завжди є предметом розгляду у деяких правових системах Центральної і Східної Європи. Більш того, дана пропозиція не розглядається окремо від положень Рекомендації стосовно взаємовідносин між прокурорами і суддями.
Аналіз приписів норм національного та міжнародного законодавства дає підстави вважати, що при здійсненні повноважень у кримінальному провадженні поняття «прокурор» охоплює не одну конкретну посадову особу, а й певні органи, що входять до єдиної системи прокуратури України.
Положення кримінальної процесуальної норми, неоднаковість застосування якої є предметом розгляду в цій справі, встановлює обсяг повноважень Генерального прокурора України, керівника регіональної прокуратури, їх перших заступників та заступників, у тому числі, щодо доповнення, зміни та відмови від касаційних скарг прокурорів нижчого рівня.
Ця діяльність прокуратури України не може бути перервана у разі неможливості здійснення функцій оскарження судових рішень з метою їх перегляду певним прокурором за об'єктивних обставин. У таких випадках процесуальний закон передбачає виконання цих функцій іншими посадовими особами прокуратури.
Суд у рішенні від 21 січня 2016 року в справі № 5-332кс15 вже наголошував, що право на оскарження судових рішень та їх перегляд судом вищої інстанції є одним із засобів забезпечення правильності застосування закону, відновлення законних прав і свобод учасників судового провадження. Обмеження цього права можуть бути встановлені лише законом.
Повертаючи касаційну скаргу заступника прокурора Київської області, суд касаційної інстанції у рішенні від 16 лютого 2016 року визнав його неналежним суб'єктом оскарження, чим незаконно обмежив право прокурора як сторони кримінального провадження на касаційне оскарження судових рішень.
Згідно з частиною другою статті 455 КПК за наявності підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 445 цього Кодексу, Верховний Суд України має право: скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково та направити справу на новий розгляд до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції; скасувати судові рішення та закрити провадження у справі; змінити судове рішення (судові рішення), не передаючи справу на новий розгляд.
Суд вважає за необхідне скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2016 року щодо ОСОБА_13, а справу направити на розгляд до суду касаційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття касаційного провадження.
Виконуючи приписи статті 455 КПК, Суд, за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 445 цього Кодексу, робить висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, яка була неоднаково застосована.
Висновок: Кримінальна процесуальна норма, яка міститься у частині четвертій статті 36, пункті 6 частини першої статті 425, частині третій статті 429 КПК, наділяє правом Генерального прокурора України, керівника регіональної прокуратури, їх перших заступників та заступників виконувати функцію державного обвинувачення замість прокурорів прокуратур нижчого рівня, які у відповідному кримінальному провадженні не можуть більше здійснювати повноваження прокурора з об'єктивних причин.
Керуючись статтями 453, 454, 455 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України
Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.
Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2016 року щодо ОСОБА_13 скасувати, а справу направити на розгляд до суду касаційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття касаційного провадження.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.
Головуючий ОСОБА_15
Судді:
ОСОБА_16 ОСОБА_17 ОСОБА_18 ОСОБА_20 ОСОБА_21 ОСОБА_22
ОСОБА_19 ОСОБА_20