11 липня 2016 року м. Київ
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Закропивний О.В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 7 червня 2016 року та окрему ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 7 червня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Вінницької обласної державної адміністрації, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Вінницькій області, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Вінницького спеціалізованого колективного підприємства № 26, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, за участю прокуратури Вінницької області, про визнання державного садизму, дискримінації, геноциду щодо позивача, стягнення вартості санаторної путівки, відшкодування моральної шкоди,
У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним вище позовом, у якому просив визнати державний садизм, дискримінацію, геноцид щодо нього, стягнути вартість санаторної путівки та відшкодувати моральну шкоду.
На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з вини Вінницького спеціалізованого колективного підприємства № 26 (далі - Вінницьке СКП № 26) він отримав тяжку виробничу травму, внаслідок якої є інвалідом першої групи безстроково, потребує щорічного санаторного лікування в санаторії «Борисфен» в м. Очаків Миколаївської області. У 2015 році позивач письмово звернувся до відповідачів з проханням отримати санаторну путівку на 45 діб у санаторії «Борисфен» м. Очаків Миколаївської області за 2015 рік. Зазначає, що коштів самостійно придбати путівку на санаторне лікування він не має, а відповідачі не вручили та не проплатили санаторну путівку № 01023, оформлену на його ім'я без права передачі. В зв'язку з цим відповідачі зобов'язані компенсувати йому вартість санаторного лікування в розмірі 20 250 грн.
Крім того, внаслідок незабезпечення його санаторним лікуванням відповідачі спричинили йому моральну шкоду, яку він оцінює у 16 536 грн, яка полягає у тому, що відповідачі у 2015 року порушили його нормальний спосіб життя.
З огляду на викладені обставини, просив позов задовольнити.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 7 червня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок держави.
Окремою ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 7 червня 2016 року доведено до відома про зазначені в ухвалі колегії суддів причини і умови, що унеможливлюють реалізацію права на соціальний захист і забезпечення громадянином України - інвалідом І-ї групи ОСОБА_2:
управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві України у Вінницькій області і відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві України у Вінницькій області - для вжиття заходів з метою реального отримання інвалідом належних йому за законом видів матеріальної допомоги і забезпечення;
департамент соціальної політики виконавчого комітету Вінницької міської ради - для перевірки наявності підстав для встановлення опіки чи піклування над ОСОБА_2
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень й доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо необхідності витребування матеріалів справи та їх перевірки.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням норм ст. ст. 23, 1167 ЦК України, п. п. 3, 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та п. п. 5 п. 3 Прикінцевих положень зазначеного закону, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову про визнання державного садизму, дискримінації, геноциду щодо позивача, стягнення вартості санаторної путівки, відшкодування моральної шкоди.
Судами встановлено, що відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці (далі - відділення ВД ФССНВВПЗ України у м. Вінниці) прийнято особову справу потерпілого на виробництві інваліда І групи ОСОБА_2 від Вінницького СКП № 26. Таким чином, правові відносини соціального забезпечення існують між ОСОБА_2 та відділенням ВД ФССНВВПЗ України у м. Вінниці, а не з іншими відповідачами.
Також судами встановлено, що позивач нехтує роботою ВД ФССНВВПЗ України у м. Вінниці у спробі надати йому належні за законом види соціального забезпечення і допомоги таких, як страхові виплати, інвалідні візки, протипролежневі засоби, білизну тощо. ОСОБА_2 не приходить отримувати належне йому соціальне та грошове забезпечення. Таким чином, безпідставними є посилання позивача на державний садизм, геноцид та дискримінацію як інваліда, оскільки позивач не бажає отримувати соціальне забезпечення від встановленого законодавством органу - відділення ВД ФССНВВПЗ України у м. Вінниці, а вимагає надання соціального забезпечення іншими органами.
Позивачем не надано доказів того, що він самостійно придбав путівку для санаторно-курортного лікування, а отже відсутні підстави для виплати компенсації вартості такої путівки. Крім того, установлено, що в судовому засіданні 25 грудня 2015 року під час розгляду цивільної справи № 127/25523/15-ц за позовом ОСОБА_2, його представник відмовився отримати путівку № 01023 на ім'я позивача до санаторію «Борисфен» в м. Очакові Миколаївської області.
Таким чином, з урахуванням зазначених вище обставин, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Щодо оскарження ОСОБА_2 окремої ухвали апеляційного суду Вінницької області від 7 червня 2016 року слід зазначити таке.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 є інвалідом І групи та потребує стороннього супроводу, догляду і допомоги, санаторно-курортного лікування та ін.
Відповідно п. 1.4 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної районної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.
Діяльність щодо забезпечення догляду, надання соціально-побутового та медичного обслуговування громадянам похилого віку, інвалідам і дітям з вадами фізичного та розумового розвитку, які цього потребують, здійснюють органи соціального захисту населення.
Таким чином, ОСОБА_2 не доведено, що постановлення апеляційним судом Вінницької області окремої ухвали порушує його права та законні інтереси, оскільки таку ухвалу постановлено щодо управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві України у Вінницькій області, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві України у Вінницькій області та департаменту соціальної політики виконавчого комітету Вінницької міської ради.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 7 червня 2016 року та окрему ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 7 червня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Вінницької обласної державної адміністрації, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Вінницькій області, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Вінниці, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Вінницького спеціалізованого колективного підприємства № 26, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, за участю прокуратури Вінницької області, про визнання державного садизму, дискримінації, геноциду щодо позивача, стягнення вартості санаторної путівки, відшкодування моральної шкоди, відмовити.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ О.В.Закропивний