Ухвала
іменем україни
04 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Писаної Т.О., Закропивного О.В., Мазур Л.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору, договорів застави та поруки недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 02 березня 2016 року,
У липні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитно-заставним договором від 11 квітня 2008 року у розмірі 18 478,18 дол. США, що за курсом НБУ становить 381 944,03 грн.
Заперечуючи проти задоволення вказаних вимог, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали до суду зустрічний позов, в якому просили визнати недійсними договори кредиту та поруки від 11 квітня 2008 року.
В обґрунтування вказаних вимог за зустрічним позовом, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зазначили, що позичальник регулярно вносила щомісячні платежі за кредитно-заставним договором в доларах США. Крім того, рішенням суду в рахунок погашення заборгованості за укладеним сторонами кредитно-заставним договором від 11 квітня 2008 року вже було звернуто стягнення на предмет застави.
Також зазначили, що на момент укладення кредитного договору у валюті у банку була відсутня індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій.
Рішенням Путильського районного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2015 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 02 березня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитно-заставним договором від 11 квітня 2008 року у розмірі 11 020,42 дол. США, що складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 7 364,10 дол. США; заборгованості по несплаченим відсоткам у розмірі 2 260,01 дол. США; заборгованості з комісії за користування кредитом у розмірі 530,44 дол. США; штрафу (фіксована частина) у розмірі 12,09 дол. США; штрафу (процентна складова) у розмірі 853,78 дол. США та нарахованої пені за несвоєчасне виконання зобов'язання у розмірі 112 587,03 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 і ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги кредитора за кредитно-заставним договором від 11 квітня 2008 року фактично задоволено заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2012 року, яким в рахунок погашення заборгованості за цим договором звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль Chevrolet Tacuma, 2008 року випуску, який належить ОСОБА_4
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що наявність судового рішення, яким звернуто стягнення на предмет застави, не припиняє кредитні правовідносини за основним зобов'язанням. Крім того, кошти, отримані від реалізації предмета застави, та кошти внесенні позичальником були враховані при визначенні суми заборгованості.
Колегія суддів погоджується з указаним висновком апеляційного суду, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам і відповідачами не надано належних і допустимих доказів на спростування цих обставин.
Вказаний висновок узгоджується й з вимогами матеріального права.
За частиною 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Так, у ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч. 1 ст. 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.
Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 лютого 2016 року в справі № 6-1080цс15.
З урахуванням вказаного, у ході перегляду справи в касаційному порядку, колегією суддів встановлено, що апеляційний суд, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне і обґрунтоване рішення, а тому підстав для його скасування немає.
Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилити.
Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 02 березня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:Т.О. Писана О.В. Закропивний Л.М. Мазур