08 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючогосудді ОСОБА_1 ,
суддів:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 18 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 березня 2016 року у кримінальному провадженні № 12014120170000766,
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2016 року касаційну скаргу засудженого залишено без руху через її невідповідність вимогам ст. 427 КПК, а саме: засуджений, оскаржуючи судові рішення, фактично наводив доводи, які стосувались фактичних обставин кримінального провадження та неповноти судового розгляду, що не узгоджувалось з положеннями ст. 433 КПК. Крім того, зі змісту касаційної скарги не можливо було зрозуміти, у чому саме, з огляду на вимоги ст. 438 та ст. ст. 412-414 КПК, полягала, на думку засудженого, незаконність вказаних судових рішень.
Також, засуджений у касаційній скарзі нічого не зазначав щодо своєї участі у касаційному розгляді.
Вказаною ухвалою засудженому надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали на усунення зазначених недоліків.
У межах наданого строку засудженим на усунення недоліків надана повторна касаційна скарга.
Разом з тим, недоліки, зазначені в ухвалі від 10 червня 2016 року, засудженим не усунуті.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
У повторній касаційній скарзі засуджений, вказуючи на незаконність зазначених судових рішень, не зазначає, з яких конкретно підстав, виходячи з положень ст. 438 та ст.ст. 412-414 КПК, є незаконним вирок суду першої інстанції, а з яких - ухвала апеляційного суду та не зазначає, які конкретно норми закону були порушені судом першої інстанції при ухваленні вироку і апеляційним судом при постановлені ухвали.
Поряд з цим, у повторній касаційній скарзі засуджений вказує на невірне, на його думку, вирішення судами першої та апеляційної інстанцій цивільного позову, однак при цьому порушує питання щодо надання судом касаційної інстанції іншої оцінки доказам, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді цивільного позову, що не узгоджується з положеннями ст. 438, 433 КПК. Конкретних доводів, з огляду на вимоги ст. 438 КПК, засуджений у касаційній скарзі не наводить.
Крім того, засуджений у повторній касаційній скарзі порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції в частині доведеності його вини за ч. 1 ст. 122 КК, вказуючи при цьому на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Однак у чому саме ці порушення, з огляду на положення ст. 412 КПК, полягали і яким чином вони вплинули на правильність кваліфікації дій засудженого та законність постановленого відносно нього вироку, засуджений у касаційній скарзі не наводить, а також не порушує питання про перегляд в цій частині ухвали апеляційного суду.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 429 КПК касаційна скарга повертається, якщо особа не усунула недоліки касаційної скарги, яку залишено без руху, в установлений строк.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно повернути засудженому.
Керуючись ч. 3 ст. 429 КПК, колегія суддів
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 повернути особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3