Ухвала
іменем україни
25 травня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Штелик С.П.,Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року,
У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати незаконним його звільнення на підставі наказу від 20 березня 2014 року, поновити його на посаді радника зі стратегічного розвитку товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" (далі - ТОВ "Інтерпайп Україна"), стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду у розмірі 90 000 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5 900 грн.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що він працював у ТОВ "Інтерпайп Україна" за сумісництвом на посаді радника зі стратегічного розвитку. 20 березня 2014 року його було звільнено з займаної посади на підставі ст. 43-1 КЗпП України. На його думку, звільнення є незаконним, оскільки ним належним чином виконувались покладені на нього безстроковим трудовим договором обов'язки, а тому у роботодавця не було підстав для його звільнення.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року позов задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_4 на посаді радника по стратегічному розвитку за сумісництвом з 20 березня 2014 року ТОВ "Інтерпайп Україна".
Стягнуто з ТОВ "Інтерпайп Україна" на користь ОСОБА_4 300 грн у відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ "Інтерпайп Україна" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 26706 грн 20 коп. та в дохід держави судовий збір в сумі 1218 грн.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року скасувати, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року змінити та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання звільнення незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 711 611 грн 09 коп., 90 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, стягнення витрат на правову допомогу в сумі 5 900 грн.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
З матеріалів справи вбачається, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року в частині, що залишена без змін судом апеляційної інстанції, та рішення апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Задовольняючи частково позовні вимоги та поновлюючи позивача на посаді радника по стратегічному розвитку за сумісництвом з 20 березня 2014 року в ТОВ "Інтерпайп Україна" суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, що не заперечувалося представником відповідача.
Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що питання оплати праці позивача за час вимушеного прогулу в період з 21 березня по 22 квітня 2014 року вирішено п.4 наказу № 273-П від 18 квітня 2014 року про поновлення позивача на роботі, яким зобов'язано головного бухгалтера забезпечити нарахування та виплату позивачу середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалюючи в цій частині рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ТОВ "Інтерпайп Україна" на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 26706 грн 20 коп. та судових витрат.
При цьому суд апеляційної інстанції, виконавши вимоги ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року, які в силу положень ч.4 ст.338 ЦПК України були обов'язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи, врахувавши правову позицію Верховного Суду України викладену в постанові від 21 січня 2015 року в справі № 6-195цс14, правильно визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, здійснивши розрахунок відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Розглядаючи справу, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у зв'язку із чим оскаржене рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року в частині, що залишена без змін судом апеляційної інстанції,та рішення апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:С.П. Штелик
Б.І. Гулько
С.Ф. Хопта