14 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Журавель В.І., Хопти С.Ф., Штелик С.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_4 на дії державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 4 квітня 2016 року,
У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із указаною вище скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Заводського ВДВС ММУЮ) щодо направлення їй вимоги від 28 жовтня 2015 року про надання можливості безперешкодного проведення опису та арешту майна за адресою: АДРЕСА_1, визнати її незаконною і скасувати.
ОСОБА_4 зазначала, що вона як боржник згідно із виконавчим провадженням з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з неї на користь публічного акціонерного товариства «Перший Український МіжнароднийБанк» грошових коштів не отримувала постанови про відкриття виконавчого провадження, а тому їй не було надано строк для самостійного виконання рішення суду, що унеможливлювало перехід до стадії примусового виконання.
Зазначений у даній вимозі розмір виконавчого збору є необґрунтованим, оскільки постанова про його стягнення не виносилася та відсутній розрахунок виконавчого збору при виконанні рішення про стягнення коштів в іноземній валюті.
Крім того, державний виконавець перш ніж звертати стягнення на майно боржника, не пересвідчився, що у заявника відсутні грошові кошти та інші цінності, достатні для задоволення вимог стягувача.
До того ж державному виконавцю було відомо місце її проживання, тому він мав право провести опис майна божника не пізніше одного місяця, а не через один рік три місяці.
Законом не передбачено винесення державним виконавцем оскаржуваної вимоги.
Враховуючи викладені обставини, ОСОБА_4 просила її скаргу задовольнити.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 4 квітня 2016 року, в задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвали судів попередніх інстанцій та постановити нову ухвалу про задоволення її скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає відхиленню.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно застосувавши положення ст. ст. 5, 12 Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, оцінивши докази відповідно до ст. 212 ЦПК України, з дотриманням норм процесуального права, обґрунтовано виходив із відсутності правових підстав для визнання неправомірними дій державного виконавця Заводського ВДВС ММУЮ щодо направлення вимоги від 28 жовтня 2015 року вих. № 24811.02-47/9.
Колегія суддів погоджується із такими висновками, оскільки предметом скарги на дії державного виконавця є лише направлення боржнику вимоги від 28 жовтня 2015 року про надання можливості безперешкодного опису та арешту майна за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 1-3). Інші дії чи бездіяльність державного виконавця в даній справі не були предметом оскарження у встановленому законом порядку.
За таких обставин оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суди із урахуванням встановлених обставин справи обґрунтовано дійшли висновку про відмову у визнанні дій державного виконавця неправомірними.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 4 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 4 квітня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СуддіВ.І. Журавель
С.Ф. Хопта
С.П. Штелик