14 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Журавель В.І., Хопти С.Ф., Штелик С.П.
розглянувши у попередньому судовому засіданні справуза позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Груп» до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_4, треті особи: Дніпропетровська міська рада, фінансово-економічний департамент Дніпропетровської міської ради, про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Груп» на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2016 року,
У листопаді 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Груп» (далі - ТОВ «Аверс-Груп») звернулося до суду з вищезазначеним позовом, у якому просило визнати недійсним договір-зобов'язання від 06 липня 2009 року, укладений між ОСОБА_4 та виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та затверджений міським головою ОСОБА_5
На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 19 лютого 2009 року між ОСОБА_4 та Дніпропетровською міською радою укладено нотаріально посвідчений договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_4 отримала у строкове платне користування земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,0931 га, з кадастровим номером НОМЕР_1, для проектування та будівництва будівлі офісного призначення з вбудованими торгівельними приміщеннями і кафе. Підставою для передачі землі в оренду є рішення Дніпропетровської міської ради від 26 листопада 2008 року № 240/39
03 липня 2009 року між ОСОБА_4 та Управлінням економіки Дніпропетровської міської ради укладено договір № 133/3 про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська у зв'язку з вирішенням питань земельних відносин щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,0931 га, з кадастровим номером НОМЕР_1, згідно з яким розмір її обов'язкового внеску становить 698 725 грн без ПДВ, частину якого у розмірі 209 617 грн 50 коп. вона повинна сплатити станом на 26 листопада 2008 року, а іншу частину - 489 107 грн 50 коп. - не пізніше, ніж через місяць із дня введення побудованого об'єкта в експлуатацію.
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 12 березня 2014 року № 195/49 надано згоду на передачу зазначеної земельної ділянки у суборенду на умовах, визначених договором оренди.
02 червня 2014 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Аверс-Груп» укладено договір суборенди. Факт передачі цієї земельної ділянки у суборенду підтверджено актом приймання-передачі від 02 червня 2014 року. Таким чином, товариство узяло на себе обов'язок зі сплати залишку внеску на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська в сумі 489 107 грн 50 коп.
Після укладення договору суборенди ОСОБА_4 звернулася до директора фінансово-економічного департаменту міської ради з листом про заміну сторони у договорі від 03 липня 2009 року № 133/3 про обов'язковий внесок на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська.
У подальшому ТОВ «Аверс-Груп» стало відомо, що 06 липня 2009 року із ОСОБА_4 укладено договір-зобов'язання № 2/69, затверджений міським головою та посвідчений нотаріально, яким її зобов'язано перерахувати в цільовий фонд міської ради кошти у розмірі 698 725 грн та компенсувати раді витрати з відселення із будівельного майданчика у розмірі двокімнатної квартири із житловою площею не менше, ніж 48,4 кв. м. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного його виконання. При порушенні його умов міська рада може не прийняти побудований об'єкт в експлуатацію та витребувати вартість житла у судовому порядку за ціною, що склалася на момент здачі об'єкта в експлуатацію.
Умови договору-зобов'язання протирічать умовам договору оренди землі від 19 лютого 2009 року, який не містить будь-яких зобов'язань щодо здійснення орендарем дій на користь міської ради, та вимогам чинного законодавства України.
Посилаючись на те, що при укладенні оспорюваного правочину не дотримано вимог ч. 3 ст. 203 ЦК України, ОСОБА_4, окрім зазначеного, помилялася щодо обставин його укладення, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 229 ЦК України також є підставою для визнання договору недійсним, позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2015 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2016 року, у задоволенні позову ТОВ «Аверс-Груп» відмовлено.
У касаційній скарзі ТОВ «Аверс-Груп», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Аверс-Груп», суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), виходив із його недоведеності та відсутностіпідстав, передбачених ст. ст. 203, 229 ЦК України, для визнання оспорюваного договору недійсним.
Такі висновки суду є правильними, відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судами правильно застосовані.
Так, звертаючись до суду із даним позовом, ТОВ «Аверс-Груп» просило визнати недійсним договір-зобов'язання від 06 липня 2009 року, укладений між ОСОБА_4 та виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, посилаючись на те, що ОСОБА_4 є орендарем земельної ділянки по АДРЕСА_1, яка була їй передана на підставі рішення міської ради від 26 листопада 2008 року № 240/39.
Згідно із договором суборенди землі від 02 червня 2014 року, укладеним між ОСОБА_4 та ТОВ «Аверс-Груп», підставою для укладення цього договору є рішення Дніпропетровської міської ради від 12 березня 2014 року № 195/49 (а. с. 32).
Тобто, договір-зобов'язання від 06 липня 2009 року є окремим зобов'язанням самої ОСОБА_4
Крім того, підставою позову ТОВ «Аверс-Груп» зазначало ч. 1 ст. 229 ЦК України та обґрунтовувало свої вимоги наявністю помилки з боку ОСОБА_4 при укладенні договору-зобов'язання від 06 липня 2009 року.
Суди, вирішуючи спір, правильно зазначили, що ні ОСОБА_4, ні виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради з цих підстав договір не оспорювали, а ТОВ «Аверс-Груп», яке не було стороною даного правочину.
Доводи касаційної скарги про фіктивність оспорюваного правочину згідно із ст. 234 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки ці обставини не були предметом даного спору.
Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити оскаржувані судові рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Груп» відхилити.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді В.І. Журавель
С.Ф. Хопта
С.П. Штелик