Вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних і кримінальних справ
13 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючогоДьоміної О.О.,
суддів:Дем'яносова М.В., Леванчука А.О.,Маляренка А.В., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 30 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2016 року,
вс т а н о в и л а:
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі − ПАТ «Дельта Банк») звернулось до суду із указаним позовом, у якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,075 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1; житловий будинок одноповерховий з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 68,6 кв. м, житловою площею 37,2 кв. м; а також визнати за ПАТ «Дельта Банк право власності на вказане нерухоме майно.
На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 04 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та відповідачем було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_6 передала банку в іпотеку належні їй на праві власності житловий будинок і земельну ділянку в якості забезпечення виконання нею своїх зобов'язань перед ВАТ «Кредитпромбанк» за кредитним договором від 04 липня 2007 року № 09/044/07-С, згідно з умовами якого ОСОБА_6 одержала кредит в сумі 23 000 доларів США.
20 травня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу права вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, укладеними з ПАТ «Кредитпромбанк», в тому числі за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_6
Внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 28 липня 2015 року складає 1 073 846 грн, яка складається з тіла кредиту в сумі − 494 594 грн 35 коп. та відсотків в сумі 579 252 грн 61 коп.
Незважаючи на наявність простроченої заборгованості, а також на попередження банку про необхідність погашення відповідачем боргу, заборгованість за кредитом не погашено, у зв'язку із чим банк просить звернути стягнення в рахунок погашення вказаної заборгованості на предмет іпотеки та визнати за позивачем право власності на предмет іпотеки.
Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 30 листопада 2015 року позов задоволено частково.
В рахунок погашення заборгованості в сумі 1 073 846 грн 96 коп., з яких: тіло кредиту − 494 594 грн 35 коп.; відсотки − 579 252 грн 61 коп.; за кредитним договором від 04 липня 2007 року № 09/044/07-С, звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором № 09/044/І0/07 С, на належні ОСОБА_6 об'єкти нерухомого майна, а саме:
− земельну ділянку загальною площею 0,075 га. кадастровий номер НОМЕР_3, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, належну іпотекодавцю на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку НОМЕР_2, виданого Млинівською селищною радою 15 вересня 2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності за № 010559300145;
− житловий будинок одноповерховий з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 68,6 кв. м, житловою площею 37,2 кв. м, належний іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Млинівського районного нотаріального округу Рідченко О.Й., 31 березня 2004 року за реєстровим номером 503 та зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» 07 квітня 2004 року, реєстраційний номер 5177343, номер запису 86-236 в Книзі 2.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2016 року рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 30 листопада 2015 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволеннючастково.
З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду апеляційної інстанції в цілому зазначеним нормам процесуального права не відповідає.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки у ОСОБА_6 не виконала передбачених кредитним договором обов'язків з поверненню кредиту та має заборгованість, а тому наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки в іпотечному договорі відсутнє застереження щодо способу задоволення вимог кредитора про визнання права власності за кредитором на іпотечне майно, а тому відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.
Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що п. 4.3 іпотечного договору, укладеного між сторонами, зазначено, що звернення стягнення на іпотечне майно здійснюється іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання.
Зазначені висновки апеляційного суду не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав.
Судами встановлено, що 04 липня 2007 року між ОСОБА_6 та ПАТ «Кредитпромбанк» укладено кредитний договір № 09/044/07-С, згідно з умовами якого ОСОБА_6 одержала кредит в сумі 23 000 доларів США. Внаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором за нею утворилась заборгованість за кредитом, яка станом на 28 липня 2015 року становить 1 073 846 грн, що складається з тіла кредиту в сумі 494 594 грн 35 коп. та відсотків в сумі 579 252 грн 61 коп., що підтверджується засвідченою копією кредитного договору та розрахунком заборгованості.
04 липня 2007 року між ОСОБА_6 та ПАТ «Кредитпромбанк» було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_6 в якості забезпечення виконання своїх зобов'язань перед ПАТ «Кредитпромбанк» за кредитним договором передала банку в іпотеку належні їй на праві власності житловий будинок і земельну ділянку.
20 травня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» і ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги, за яким до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_6 в обсягах і на умовах, передбачених цим договором, а також до позивача перейшло право вимоги за забезпечувальним договором.
Новий кредитор ПАТ «Дельта Банк» зверталось до ОСОБА_6, з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором. Однак борг відповідачем перед банком погашено не було.
Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.
Апеляційний суд, перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, вищенаведеного не врахував та дійшов передчасного висновку про можливість вирішення питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки лише шляхом позасудового врегулювання, не встановивши наявності чи відсутності згоди іпотекодавця.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, усунувся від виконання своїх процесуальних повноважень та обов'язків, не виконав вимоги ч. 4 ст. 10, ст. 303 ЦПК України, не перевірив у достатньому обсязі законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору.
Таким чином, рішення апеляційного суду ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 343−345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Рівненської області від 14 березня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: М.В. Дем'яносов А.О. Леванчук А.В. Маляренко О.В. Ступак