13 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.
суддів:Ізмайлової Т. Л., Кадєтової О.В., Карпенко С.О., Мостової Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дзензелівське» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дзензелівське», в інтересах якого діє Алексєєнко Микола Григорович, на рішення апеляційного суду Черкаської області від 07 квітня 2016 року,
У жовтні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 16 лютого 2004 року належить земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 1,5 га, яка розміщена в адміністративних межах Іваньківської сільської ради Маньківського району Черкаської області. У 2015 році їй стало відомо про те, що 03 червня 2013 року між нею та ТОВ «Дзензелівське» був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки терміном на 10 років.
Оскільки договір оренди земельної ділянки та акт прийому-передачі вона не підписувала, просила визнати вказаний договір оренди землі недійсним.
Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 01 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 07 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позовних вимог.
Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 03 червня 2013 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Дзензелівське».
Скасовано державну реєстрацію договору оренди землі, укладеного 03 червня 2013 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Дзензелівське».
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У поданій касаційній скарзі ТОВ «Дзензелівське», в інтересах якого діє Алексєєнко М.Г., просить зазначене рішення суду апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив із того, що позивачка договір оренди не підписувала, що підтверджується висновком комплексної судово-технічної експертизи та свідчить про відсутність її волі на укладення такого договору, що є підставою, відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦПК України, для визнання договору оренди землі недійсним.
З таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки такий суперечить вимогам закону та не ґрунтується на матеріалах справи.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_5 на праві власності на підставі державного акту, виданого 16 лютого 2004 року та відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 червня 2013 року, належить земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 1,5 га, яка розташована в адміністративних межах Іваньківської сільської ради Маньківського району Черкаської області.
Відповідно до договору оренди землі від 03 червня 2013 року та актів прийому-передачі, визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) вказану земельну ділянку ОСОБА_5 передала в оренду ТОВ «Дзензелівське». Договір оренди зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права реєстраційною службою Маньківського районного управління юстиції Черкської області 27 червня 2013 року.
Згідно накладних від 03 вересня 2014 року № 345 та № 78, від 17 вересня 2015 року № 356, від 29 жовтня 2015 року № 567 вбачається, що ОСОБА_5 отримувала орендну плату у розмірах, передбачених оспорюваним договором оренди землі.
ОСОБА_5, в обґрунтування заявленого позову зазначала, що вона не підписувала указаний договір.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно висновку комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи від 20 січня 2016 року підпис від імені ОСОБА_5 у графі «Орендодавець» в розділі «Підписи сторін» договору оренди землі від 03 червня 2013 року, укладеному між ОСОБА_5 та ТОВ «Дзензелівсье» виконаний іншою особою.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч. 1 ст. 58, ч. 2 ст. 59 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У той же час відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.
З урахуванням вказаних вимог закону та обставин справи, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 03 червня 2013 року, в основу ухваленого рішення послався лише на висновок комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи від 20 січня 2016 року, однак не надав належну оцінку даному висновку експертизи у сукупності з іншими доказами у справі для встановлення факту укладення чи неукладення договору оренди між сторонами, зокрема, чи підписувала позивач акт прийому-передачі земельної ділянки та акт визначення меж земельної ділянки в натурі, чи отримувала вона орендну плату, оскільки без з'ясування вказаних обставин не можна стверджувати про те, що позивачка була необізнана про укладення оспрюваного договору оренди землі.
Крім того, апеляційний суд при вирішенні даного спору вийшов за межі позовних вимог та скасував державну реєстрацію договору оренди землі, в той час як позивач з такими позовними вимогами до суду не звертався.
Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дзензелівське», в інтересах якого діє Алексєєнко МиколаГригорович, задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Черкаської області від 07 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: Т.Л. Ізмайлова
О.В. Кадєтова
С.О. Карпенко
Г.І. Мостова