Ухвала
іменем україни
06 липня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Остапчука Д.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Колодійчука В.М., Попович О.В., Савченко В.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка», ОСОБА_5, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2016 року,
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, посилаючись на те, що з вини відповідача ОСОБА_4, який перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння керував автомобілем марки ВАЗ-2109, реєстраційний номер НОМЕР_1, яким на відповідній правовій підстави користувалися ОСОБА_3 та ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» (далі - ПрАТ « СК «Уніка»), сталася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої було пошкоджено належний їй на праві власності автомобіль марки Hyndai Avante, реєстраційний номер НОМЕР_2, чим спричинено їй матеріальну шкоду, яка частково була відшкодована страховою компанією в розмірі 49 504 грн 95 коп., а тому різницю в сумі 55 601 грн 30 коп. та витрати на експертне дослідження в розмірі 400 грн просила стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_2, які є володільцями джерела підвищеної небезпеки та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_4
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 липня 2015 року позов задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 56 001 грн 30 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та з ОСОБА_4 6 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання про судові витрати.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2016 року зазначене рішення районного суду в частині стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача 56 001 грн 30 коп. на відшкодування матеріальної шкоди скасовано й в задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасовано.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Однак зазначеним вимогам закону рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що різниця між фактичним розміром завданої шкоди та страховою виплатою, підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є володільцями автомобіля ВАЗ-2109, реєстраційний номер НОМЕР_1.
Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки відповідач ОСОБА_3 не має нести матеріальну відповідальність за завдану майну позивача шкоду, оскільки не має ніякого відношення до дорожньо-транспортної пригоди, натомість ОСОБА_2, як володілець транспортного засобу та ОСОБА_4, який керував транспортним засобом мають нести солідарну відповідальність за завдану позивачу шкоду, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, проте таких вимог ОСОБА_1 не заявляла.
Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.
Судом установлено, що нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_7, який діяв від імені власника автомобіля ОСОБА_5 від 19 червня 2011 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уповноважено до 16 квітня 2018 року експлуатувати, ремонтувати, слідкувати за технічним станом, користуватися та розпоряджатися (продати, обміняти, здати в оренду) автомобілем ВАЗ-2109, 1991 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.
14 вересня 2013 року з вини ОСОБА_4, який керував автомобілем ВАЗ-2109, державний номерний знак НОМЕР_1 у стані алкогольного сп'яніння, не маючи реєстраційного документу та посвідчення на право управляння транспортним засобом, сталася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої було пошкоджено автомобіль позивача HyndaiAvante, реєстраційний номер НОМЕР_2, й матеріальний збиток згідно звіту дослідження спеціаліста-автотоварознавця № 129766 від 25 листопада 2013 року складає 105 106 грн 25 коп.
Вироком Богодухівського районного суду Харківської області від 04 червня 2014 року ОСОБА_4 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України і засуджений до двох років позбавлення волі, на підставі ч. 1 ст. 75 КК України його звільнено від відбуття покарання з випробувальним терміном на один рік.
Вказана дорожньо-транспортна пригода сталася під час дії договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2, у зв'язку з чим ПрАТ «СК «Уніка» виплатило позивачу страхове відшкодування в розмірі 49 504 грн 95 коп.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просила стягнути солідарно з володільців транспортного засобу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 різницю між фактично завданим розміром матеріальної шкоди та страховим відшкодуванням, а з ОСОБА_4 - 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Статтями 1166, 1167 ЦК України визначено, що майнова та моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаних норм зобов'язання з відшкодування шкоди - це такі цивільно-правові зобов'язання, в яких потерпіла сторона (кредитор) має право вимагати від боржника (заподіювача шкоди) повного відшкодування протиправно завданої шкоди шляхом надання відповідного майна в натурі або відшкодування збитків.
При цьому нормами глави 82 ЦК України, крім прямого обов'язку винної особи відповідати за спричинену шкоду, визначені також певні випадки, коли залежно від обставин події, за яких її завдано, та особи заподіювача, потерпілому замість заподіювача шкоди або спільно із ним відшкодовує шкоду інша особа.
Зокрема, положенням ст. 1187 ЦК Українивизначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Як роз'яснено у п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини.
Особи, які вчинили ці протиправні дії (неправомірно заволоділи транспортним засобом, механізмом або іншим об'єктом), відшкодовують шкоду на загальних підставах цивільно-правової відповідальності особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки. Коли цьому сприяла недбалість її власника або володільця (не була забезпечена належна охорона тощо), відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, яка неправомірно заволоділа цим джерелом, і на його власника або володільця у частці відповідно до ступеня вини кожного з них, з урахуванням обставин, що мають істотне значення (частина четверта статті 1187 ЦК).
Частиною 2 ст. 1192 ЦК Українипередбачено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК Українизбитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до п. 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.
При цьому, згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Заперечуючи проти позову, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зазначали про відсутність своєї вини у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, у результаті якої було пошкоджено автомобіль позивача, оскільки відповідач ОСОБА_4 самовільно сів за кермо автомобіля, яким вони володіють на підставі довіреності.
Проте вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України, на зазначені положення закону уваги не звернули, доводів та заперечень сторін належним чином не перевірили, не встановили усіх дійсних обставин вчинення дорожньо-транспортної пригоди, що мають визначальне значення для правильного вирішення даної справи, зокрема за яких обставин ОСОБА_4 заволодів транспортним засобом та чи сприяла цьому недбалість його володільців, унаслідок чого не з'ясували з чиєї вини заподіяно шкоди ОСОБА_1, хто й в якому порядку має її відшкодовувати, та в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них, що призвело до поверхневого вирішення спору.
При цьому, суд першої інстанції, у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не роз'яснив позивачу, її права та обов'язки, не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і не сприяв здійсненню її прав у випадках, встановлених цим Кодексом, а саме право на зміну та уточнення позовних вимог, з урахуванням вищезазначених обставин, а суд апеляційної інстанції при перегляді справи позбавлений таких процесуальних можливостей.
Судами попередніх інстанцій не надано мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК Українипідлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21 липня 2015 рокута рішення апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.О. Остапчук
Судді: Т.Л. Ізмайлова
В.М.Колодійчук
О.В.Попович
В.О.Савченко