6 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Луспеник Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, управління Держкомзему в Обухівському районі Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельну ділянку та витребування землі, за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення апеляційного суду Київської області від 3 листопада 2015 року,
вс т а н о в и л а:
У березні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що прокуратурою Київської області, в ході проведення перевірки, виявлено порушення земельного законодавства при наданні Обухівською районною державною адміністрацією Київської області земельних ділянок (надалі - Обухівська РДА), загальною площею 15,7262 га, у власність тринадцяти громадянам для ведення особистого селянського господарства, оскільки Обухівська РДА не мала відповідних повноважень розпоряджатися земельними ділянками, які знаходяться в межах Козинської селищної ради та належать до земель водного фонду. Також при виділенні спірних земельних ділянок не було проведено державної експертизи землевпорядної документації, а подальша приватизація земельних ділянок громадянами не відповідає встановленому законом порядку приватизації.
Позивач, зважаючи на викладене, просив суд визнати незаконним і скасувати розпорядження Обухівської РДА № 1204 від 28 вересня 2009 року в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_1, ОСОБА_9,, ОСОБА_10,. ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_20, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_21, ОСОБА_22; визнати недійсними пункти 1, 3 розпорядження голови Обухівської РДА № 1687 від 21 грудня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність тринадцяти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради»; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки видані ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10,. ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_20, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_21, ОСОБА_22; витребувати спірні земельні ділянки на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради; визнати за територіальною громадою право власності на спірні земельні ділянки.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 3 листопада 2015 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Перший заступник прокурора Київської області, у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалене апеляційним судом рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не було доведено факту приналежності спірних земельних ділянок до земель водного фонду та порушення інтересів держави оскаржуваними розпорядженнями. Суд також послався на пропущення позивачем строків позовної давності, як на підставу для відмови в задоволенні позову.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того що позивачем доведено факт порушення інтересів держави оскаржуваними рішеннями, оскільки передача спірних земельних ділянок з земель запасу Козинської селищної ради було проведено Обухівською РДА з перевищенням повноважень, а відведення земельних ділянок відбувалося без розробки відповідних проектів відведення земельних ділянок, однак, зважаючи на пропуск позивачем строків позовної давності, в задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.
Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.
Таким вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Судом установлено, що розпорядженням Обухівської РДА від 21 грудня 2009 року № 1687 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в межах Козинської селищної ради та передано їх в користування 13 громадянам для ведення особистого селянського господарства, а 15 березня 2010 року управлянням Держкомзему в Обухівському районі вищезазначеним громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки.
До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (п. 12 Перехідних положень ЗК України, які діяли на час прийняття оскаржуваного розпорядження).
Таким чином апеляційний суд дійшов вірного висновку про відсутність у Обухівської РДА повноважень на розпорядження землями, які входили в межі Козинської селищної ради, що є безумовною підставою для визнання незаконним розпорядження Обухівської РДА.
Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строків позовної давності, початком перебігу якої, на думку апеляційного суду, є дата порушення головним слідчим управління СБ України кримінальної справи щодо факту протиправного заволодіння невстановленими особами земельними ділянками загальною площею 250,4934 га, в адміністративних межах Козинської селищної ради. Про факт порушення кримінальної справи, в силу ст. 100, 227 КПК України 1960 року, прокурор повідомляється слідчим і органом дізнання протягом доби, з направленням прокуророві постанови про порушення кримінальної справи, а тому початком перебігу строку позовної давності слід вважати 5 серпня 2010 року, а не 2014 рік, коли прокурором в ході проведеної перевірки були виявлені факти порушення земельного законодавства.
З зазначеним висновком апеляційного суду не можна погодитись, оскільки він є передчасним і таким, що здійснений без огляду на таке.
Відповідно до ст.60 ЦПК України, доказування не можу грунтуватися на припущенні.
Апеляційний суд, визначаючи дату початку перебігу строку позовної давності з 5 серпня 2010 року, посилався в своєму рішенні на правовий порядок повідомлення прокурора про факт порушення кримінальної справи, що визначений ст. 100, 227 КПК України 1960 року, однак в матеріалах справи відсутні відомості про те, що слідчий і орган дізнання виконали покладений на них обов'язок про сповіщення прокурора, а тому висновок про початок перебігу строку позовної давності є передчасним.
Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України).
Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.
Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду України по справах № 6-216цс16 від 27 квітня 2016 року та № 6-178цс15 від 1 липня 2015 року, яка є обов'язковою для всіх судів.
У справі, що переглядається, прокуратурою пред'явлено позов в інтересах Козинської селищної ради, яка є позивачем у даній справі.
Позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.
Незважаючи на викладене, суд фактично наділив прокурора статусом самостійного позивача та дійшов передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з дня повідомлення прокуратури про відкриття кримінальної справи - 5 серпня 2010 року.
Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи; роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках встановлених ЦПК України (ч. 4 ст. 10 ЦПК України).
Разом з тим, апеляційний суд, встановлюючи наявність порушеного права і передчасно застосовуючи пропуск позовної давності, як підставу відмови в задоволенні позову, не з'ясував з якого часу органу Козинській селищній раді, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин, стало відомо про порушення оскаржуваним розпорядженням земельного законодавства, а у випадку пропущення початку перебігу позовної давності - поважність причин такого пропуску.
За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Київської області від 3 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко
С.П. Штелик