Ухвала
15 червня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Наумчука М.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Дельта» про визнання недійсними договорів підряду, споживчого банківського кредиту, договору про відкриття карткового рахунку та договору добровільного страхування, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 31 березня 2016 року,-
вс т а н о в и л а:
У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом, в якому остаточно уточнивши вимоги, просив суд визнати недійсними: договір № ВМ-512L від 15 лютого 2014 року, укладений між ним та ФОП ОСОБА_5, договір споживчого кредиту з ПАТ «Дельта Банк» № 002-13109-150214 від 15 лютого 2014 року, договір про відкриття поточного рахунку з ПАТ «Дельта Банк» № 004-13109-1502014 від 15 лютого 2014 року, договір добровільного страхування з ПАТ «Страхова компанія «Дельта» № 002-13109-150214, так як такі підписані ним під впливом обману та психологічного тиску, свою згоду на їх укладення він відкликав. Також, у разі задоволення позову, просить, в порядку ст. 216 ЦК України стягнути з ОСОБА_5 на користь Банку всієї одержаної останнім суми кредиту разом із відсотками, комісією та іншими платежами, які виникають внаслідок недійсності оспорюваних договорів.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 31 березня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Судами встановлено, що 15 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 укладено договір № ВМ-512L на виготовлення ПВХ конструкцій, договір споживчого кредиту з ПАТ «Дельта Банк» № 002-13109-150214 від 15 лютого 2014 року, договір про відкриття поточного рахунку з ПАТ «Дельта Банк» № 004-13109-1502014 від 15 лютого 2014 року та договір добровільного страхування з ПАТ «Страхова компанія «Дельта» № 002-13109-150214.
На виконання вказаних умов договорів ПАТ «Дельта Банк» було надано кредитні кошти ОСОБА_4, які за умовами договору були перераховані ФОП ОСОБА_5 Оспорювані договори були власноручно підписані позивачем в офісі останнього.
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 06 жовтня 2015 року ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбаченого ч.2 ст.190, ч.3 ст. 190 КК України та засуджено до 4-х років позбавлення волі. Зокрема встановлено, що ОСОБА_5, 15 лютого 2014 року, перебуваючи в офісі, що на АДРЕСА_1, маючи умисел на заволодіння чужим майном та діючи з корисливих мотивів, з метою власного безпідставного збагачення, повторно, шляхом обману, під приводом організування роботи по виготовленню та передачі у власність ПВХ конструкцій згідно договору (індивідуальний номер замовлення ВМ-512 L) від 15 лютого 2014 року, укладеного із ОСОБА_4, отримавши від останнього шляхом вчинення незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, грошові кошти у сумі 10 704 гривень, не виконав роботу передбачену договором, при цьому, уникаючи зустрічі із потерпілим, вказані грошові кошти на його вимогу не повернув, спричинивши таким чином останньому матеріальну шкоду на зазначену суму.
Крім того, даним вироком задоволено цивільний позов ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_5 10 852,13 грн матеріальної шкоди та 10 852,13 грн моральної шкоди.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки вчиняючи (укладаючи) оспорювані договори, банк мав на це відповідні дозволи (ліцензії), як того вимагає законодавство, а позивачем не доведено, що укладеними договорами порушено його права чи законні інтереси.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків місцевого та апеляційного судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 31 березня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Т.Л. Ізмайлова
Г.І. Мостова
М.І. Наумчук