Ухвала
іменем україни
06 липня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Колодійчука В.М.,
суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,
Леванчука А.О., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 грудня 2015 року,
У липні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2008 року стягнуто зі спадкоємців ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь закритого акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк» (далі - ЗАТ «Акціонерно-комерційний банк») з кожного по 36 732,74 грн. заборгованості за кредитним договором від 15 березня 2007 року, звернувши стягнення на майно - зернозбиральний комбайн марки «Кейс 2166». Відповідно до договору про зміну кредитора у зобов'язаннях від 15 вересня 2008 року ОСОБА_3 замінює банк у зобов'язаннях, що виникли з кредитного договору застави сільськогосподарської техніки, укладених 15 березня 2007 року між банком та ОСОБА_6, боржниками за яким є відповідачі. Отже до позивача перейшло право вимоги по кредитному договору і відповідно по рішенню суду від 21 листопада 2008 року, що підтверджено ухвалою апеляційного суду Київської області від 14 травня 2014 року. Разом з тим, відповідачі тривалий час не задовольняли вимоги кредитора, а тому позивач має право на виплату сум, передбачених ст. 625 ЦК України.
Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 індекс інфляції за весь час прострочення виконання зобов'язання та проценти від простроченої суми, які встановлені кредитним договором, а всього - 143 576,71 грн., тобто по 71 788,35 грн. з кожного в межах вартості спадкового майна.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 16 грудня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши матеріали справи, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відсутні правові підстави для задоволення даного позову, оскільки рішенням суду з боржника на користь кредитора стягнуто заборгованість за кредитним договором.
Такі висновки колегія суддів вважає правильними і такими, що узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.
Судами встановлено, що рішенням апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2008 року стягнуто зі спадкоємців ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ЗАТ «Акціонерно комерційний банк» з кожного по 36 732,74 грн. заборгованості по кредитному договору від 15 березня 2007 року, звернувши стягнення на майно - зернозбиральний комбайн марки «Кейс 2166».
Відповідно до договору про зміну кредитора у зобов'язаннях від 15 вересня 2008 року ОСОБА_3 замінила банк у зобов'язаннях, що виникли з кредитного договору та договору застави сільськогосподарської техніки, укладених 15 березня 2007 року між банком та ОСОБА_6, боржниками за яким є ОСОБА_4, ОСОБА_5
До ОСОБА_3 перейшло право вимоги за кредитним договором і, відповідно, по вказаному вище рішенню суду від 21 листопада 2008 року, що підтверджено ухвалою апеляційного суду Київської області від 14 травня 2014 року, в зв'язку з чим позивач просила суд стягнути з відповідачів заборгованість у розмірі 143 576,71 грн. (по 71 788,35 грн. з кожного) у межах вартості спадкового майна.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Разом з тим, правовідносини, що виникли між сторонами, не є зобов'язальними, а виникли на підставі норм ст. 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому ч. 2 указаної статті.
Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При розгляді справ про передбачену ст. 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.
У даній справі правовідносини, що виникли між сторонами, не є зобов'язальними, а виникли на підставі норм ст. 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.
Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень.
Разом з тим, правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».
Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України).
Разом з тим, місцевий суд, із яким погодився суд апеляційної інстанції, належним чином не вмотивував правильне застосування положень ст. 625 ЦК Україні, проте зробив вірний висновок про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року № 6-2759цс15, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що рішення апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2008 року виконано в зв'язку з передачею зернозбирального комбайна марки «Кейс-2166» на зберігання позивачу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, однак по суті вірно вирішили спір, відмовивши у задоволенні позову.
Оскільки унаслідок ухвалення судовою палатою у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ власного рішення результат по суті спору не зміниться у задоволенні вимоги заявника про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій слід відмовити.
Керуючись статтями 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.М. Колодійчук
Судді: В.С. Висоцька
О.В.Кафідова
А.О.Леванчук
І.М. Фаловська