13 липня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Журавель В.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Головне управління юстиції в м. Києві, державний нотаріус Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ричок Руслана Миколаївна, про визнання правочину недійсним, визнання права власності на 1/2 частину квартири, визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою його представником - ОСОБА_8, на рішення апеляційного суду м. Києва від 1 березня 2016 року,
У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, яка 22 лютого 2008 року склала заповіт на належне їй майно - квартиру АДРЕСА_1, на його користь та на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6 по 1/3 частці кожному, а також на користь відповідачів залишила заповідальне розпорядження щодо грошових вкладів.
Зазначав, що він є людиною похилого віку, ветераном праці, дитиною війни й після смерті дружини відповідачі, ввівши його в оману, посилаючись на перепони в отриманні спадкового майна, попросили у нього допомоги в отриманні грошових вкладів, на які покійна залишила заповідальне розпорядження. З відповідачами він мав добрі стосунки, повірив у їх щирість і, з'явившись до нотаріальної контори 5 грудня 2008 року, підписав надану йому заяву, яка виявилась заявою про відмову від прийняття спадщини. Проте заява не містить його волевиявлення, складена не ним особисто й наміру відмовлятися від права на 1/2 частку квартири та обов'язкову частку іншого майна, він не мав. Вважав, що спільна заява підписана ним під впливом обману з боку відповідачів, які згодом ініціювали питання про припинення його частки у спільному майні та виселення.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просивсуд на підставі ст. 230 ЦК Українивизнати недійсною заявувід 5 грудня 2008 року, яка підписана ним під впливом обману; визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, як спільну власність подружжя та обов'язкову частку у спадщині, як непрацездатного вдівця; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом та свідоцтва про право на спадщину за заповідальним розпорядженням, видані 5 грудня 2008 pоку відповідачам.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києвавід 10 листопада 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Додатковим рішеннямОболонського районного суду м. Києва від 1 лютого 2016 року доповнено мотивувальну частину рішення районного суду від 10 листопада 2015 року.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 1 березня 2016 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено з інших правових підстав.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та ухвалити в нове рішення про задоволення позовув повному обсязі.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Скасовуючи рішення суду, яким у позові відмовлено у зв'язку з пропущенням строку позовної давності та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 через безпідставність позовних вимог, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що відмова від прийняття спадщини як односторонній правочин, оскільки в ньому є лише одна сторона, не може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, на яку послався позивач.
Зазначене відповідає суті правочину та роз'ясненням, наданим судам у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними».
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін.
Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником - ОСОБА_8, відхилити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 1 березня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:Д.Д. Луспеник
Б.І. Гулько В.І. Журавель