79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"12" липня 2016 р. Справа № 914/3402/15
Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:
головуючий суддя Бонк Т.Б.
судді Бойко С.М.
Якімець Г.Г.
при секретарі Борщ І.О.
за участю представників сторін:
від прокуратури - Майорчак В.М.
від позивача 1: Шведа О.Б, (пред-к за довіреністю)
від позивача 2: не з'явився.
від відповідача (скаржника) : не з'явився.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Київстар”, м. Київ № 14287103 від 31.05.2016 року
на рішення господарського суду Львівської області від 17.05.2016 року (головуючий суддя Морозюк А.Я)
у справі № 914/3402/15
за позовом: Заступника військового прокурора Західного регіону України, м. Львів, в інтересах держави, в особі:
позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ
позивача-2: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, м. Львів
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Київстар”, м. Київ
про усунення перешкод в користуванні майном
рішенням господарського суду Львівської області від 17.05.2016 року у справі № 914/3402/15 позов задоволено. Зобов'язано Приватне акціонерне товариство “Київстар” усунути перешкоди в користуванні Міністерством оборони України та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова нерухомим майном - будівлею №68 військового містечка № НОМЕР_1 по вул. Творчій, 11 у м.Львові, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.
Рішення суду мотивоване тим, що укладений між позивачем-2 та відповідачем договір №7 з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України (м. Львів, вул. Творча, 11, військове містечко №48, будівля (споруда) №68) від 01.09.2011 р., згідно п. 6.2. та п. 6.7. договору, припинив свою дію 30.08.2014р. Докази, які б підтверджували, що після 30.08.2014р. між сторонами договору укладалася додаткова угода щодо продовження строку дії договору або укладався новий договір з аналогічним предметом, а також докази які б підтверджували виконання відповідачем п. 2.5. договору щодо здійснення демонтажу та вивозу майна відповідачем з об'єкту позивача-2, суду не надано і такі докази в матеріалах справи відсутні. Таким чином, твердження військового прокурора Західного регіону України, що відповідач з 01.09.2014 року незаконно без жодних правових підстав продовжує користуватись майном позивачів, що призводить до порушення інтересів держави, є обґрунтованим.
В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати і прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи це тим, що прокурором не доведено порушення інтересів держави, заявлена позовна вимога не спрямована на захист інтересів держави. Скаржник вважає, що прокурором при зверненні з позовом в інтересах держави не було обґрунтовано та доведено наявності правових підстав для здійснення такого представництва.
В судове засідання позивач-2 та відповідач (скаржник) не забезпечили явки своїх уповноважених представників, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.
Апеляційний господарський суд, враховуючи те, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, що участь представників сторін в судовому засіданні є правом, а не обов'язком, сторони мають право обрати іншого представника в разі неможливості участі уповноваженого представника, та відсутність інших процесуальних перешкод для розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01 вересня 2011 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова (позивачем-2) та Приватним акціонерним товариством “Київстар” (відповідачем) укладено договір № 7 з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України (м. Львів, вул. Творча, 11, військове містечко №48, будівля (споруда) №68) (надалі - договір).
КЕВ м.Львова є структурним підрозділом органу державної виконавчої влади - Міністерства оборони України.
Відповідно до п.1.1 вказаного договору позивач-2 зобов'язався надати послуги з розміщення та зберігання на даху та п'ятому поверсі будівлі №68, військового містечка №48, яке закріплене за позивачем-2 та розташоване за адресою: м. Львів, вул. Творча, 11, обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку, вартістю за актом оцінки на 01.04.2011р. 375 238,12 грн.(додаток № 4 до договору), відповідно до затвердженої схеми розміщення майна (додаток № 3), а відповідач зобов'язався оплатити цю послугу.
Пунктом 2.2. договору встановлено, що позивач-2 приймає у відповідача майно за актом приймання-передачі (додаток № 2).
Між сторонами договору підписано акт приймання-передачі майна замовника (відповідача), згідно якого відповідач передав, а позивач-2 прийняв для розміщення на об'єкті позивача-2 обладнання відповідача (базову станцію-ретранслятор з рухомого (мобільного) зв'язку) (а.с.37 Т.1).
Пунктом 6.2. Договору встановлено строк дії договору по 30 серпня 2014 р.
У матеріалах справи відсутні будь які докази, які б підтверджували продовження строку дії договору №7 від 01.09.2011р., чи укладення нового договору з аналогічним предметом на новий строк між позивачем-2 та відповідачем.
Відповідно до п. 6.7. Договору, договір припиняється у разі завершення строку дії Договору або у випадках його розірвання. Одночасно пунктом 2.5. договору сторони погодили, що у разі припинення цього договору відповідач складає та підписує акт приймання-передачі, демонтує та вивозить майно з об'єкта позивача-2 протягом двох тижнів. Майно вважається поверненим відповідачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.
Докази, які б підтверджували, що відповідач здійснив демонтаж та вивіз майно з об'єкта позивача-2, в матеріалах справи відсутні.
Предметом позову є зобов'язання Приватного акціонерного товариства “Київстар” з усунення перешкоди в користуванні Міністерством оборони України та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова нерухомим майном - будівлею №68 військового містечка № 48 по вул. Творчій, 11, в м. Львові, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку, оскільки відповідач без жодних підстав користується майном позивачів, у зв'язку з тим, що термін дії договору №7 від 01.09.2011 р. закінчився 30.08.2014 р.
Також, в обґрунтування підстави позову і порушення інтересів держави прокурор зазначив те, що зазначене спірне майно повинно бути передане в оренду, а не використовуватись за договором зберігання, що призводить до приховування відносин оренди. Нормативною підставою позову зазначено ст. 391 ЦК України.
Відповідно до норм ст. 121 Конституції України, Закону України “Про прокуратуру”, ст.29 Господарського процесуального кодексу України на органи прокуратури покладається представництво інтересів громадян та держави в судах у випадках, визначених Законом. Прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина. Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
За рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999р. під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. В контексті пункту 2 статті 121 Конституції України приписи пункту 3 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ та організацій незалежно від їх підпорядкування та форм власності.
Відповідно до ст.10 Закону України “Про оборону”, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони. Серед функцій вказаного органу згідно із законом є здійснення управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.
Згідно ст. 3 Закону України “Про Збройні Сили України” та п. 3 Положення “Про Міністерство оборони України”, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 406/2011 Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади та головним органом у сфері оборони і військового будівництва, а КЕВ міста Львова є його структурним підрозділом та являється органом влади на місцях у системі Збройних Сил України, на балансі якого перебувають військове майно та покладено відомчий контроль за його використанням.
У даному випадку, заступник військового прокурора Західного регіону України, з метою захисту порушених інтересів держави, звернувся до суду з позовом в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, покликаючись також на листи Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління та КЕВ м.Львова від 18.09.2015 року. З зазначених листів вбачається, що Західне територіальне квартирно-експлуатаційне управління та КЕВ м.Львова попереджали, зокрема, відповідача про припинення дії договорів розміщення обладнання, по більшості КЕВ, КЕЧ районів (без конкретизації) ведеться робота з укладення договорів оренди, а тому КЕВ міста Львова не заявлялися позови про звільнення орендованого майна.
Наявність підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави відповідно до ст.23 Закону України “Про прокуратуру” у даній справі №914/3402/15 встановлено Львівським апеляційним господарським судом при винесенні постанови від 10.11.2015 р. у даній справі №914/3402/15, якою скасовано ухвалу господарського суду Львівської області від 28.09.2015 р. №914/3402/15 про повернення позовної заяви Військовій прокуратурі Західного регіону України без розгляду.
Зокрема, у вказаній Постанові Львівським апеляційним господарським судом зазначено те, що першим заступником прокурора Західного регіону України позивачів по даній справі визначено належно, у зв'язку із чим підстави для повернення позовної заяви по даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України у місцевого господарського суду були відсутні.
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Із матеріалів справи вбачається, що укладений між позивачем-2 та відповідачем договір №7 з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України (м. Львів, вул. Творча, 11, військове містечко №48, будівля (споруда) №68) від 01.09.2011 р., згідно п. 6.2. та п. 6.7. договору, припинив свою дію 30.08.2014р.
Як вже встановлено, докази, які б підтверджували, що після 30.08.2014 р. (закінчення строку дії договору) між сторонами договору укладалася додаткова угода щодо продовження строку дії договору №7 від 01.09.2011 р. або укладався новий договір з аналогічним предметом, а також докази, які б підтверджували виконання відповідачем п. 2.5. договору щодо здійснення демонтажу та вивозу майна відповідачем з об'єкту позивача-2, судам не надано і такі докази в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, твердження заступника військового прокурора Західного регіону України, що відповідач з 01.09.2014 року незаконно без жодних правових підстав продовжує користуватись майном позивачів, що призводить до порушення інтересів держави, є обґрунтованими та не спростованими відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст. 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Щодо доказів права власності та володіння позивачами нерухомим майном, на якому розміщене обладнання відповідача, то слід зазначити, що у п.1 договору зазначено, що військове містечко №48, за адресою: м. Львів, вул. Творча, 11, (де знаходиться будівля № 68 з обладнанням відповідача) закріплене за КЕВ м.Львова. Крім того, таке право власності та оперативного управління позивачів на вказану будівлю вбачається також з Реєстру прав власності на нерухоме майно та Акту № 23 приймання (передачі) для утримання і експлуатації будівель, споруд та території військового містечка № 48 в/ч НОМЕР_2 м.Львова, вул. Творча, 11.
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Підставою негаторного позову слугують посилання позивача-2 на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві-2 перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Такий захист не пов'язаний із захистом від порушень, які пов'язані із позбавленням володіння майном.
Апеляційний суд зазначає, що саме припинення спірного договору (як правової підстави для користування майном) є підставою для припинення прав та обов'язків сторін, їх взаємних зобов'язань за цим договором, а в даному випадку - для повернення майна та вивезення обладнання відповідачем за вимогою позивача для можливості безперешкодного користування власником своїм майном на свій розсуд.
Окрім цього, згідно з рішенням Міністра оборони України від 03.01.2013р. № 72/з зазначене майно повинно бути передано в оренду, відповідно до Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та Інструкції про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна, затвердженої наказом Міністра оборони України від 02.02.2010 р. № 46.
Отже, у даному випадку, має місце порушення майнових інтересів держави шляхом використання відповідачем без будь-якої правової підстави військового майна.
Доводи скаржника про те, що він продовжує вносити плату за користування майном, що не порушує інтереси держави, що насправді інтерес держави полягає в отриманні більшої плати за користування спірним майном при умові укладення договору оренди, вжиття відповідачем заходів з метою укладення договорів оренди замість договорів про надання послуг не є істотними та підставними за даних обставин, оскільки інтерес власника полягає у його можливості безперешкодного здійснення своїх правомочностей на свій розсуд щодо належного йому майна після припинення строку дії договору, за яким це майно було надано у користування.
Враховуючи наведене, а також зважаючи на те, що договір № 7 від 01 вересня 2011 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України (м. Львів, вул. Творча, 11, будівля №68 військового містечка №48), припинив свою дію, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачами нерухомим майном - будівлею №68 військового містечка №48 по вул. Творчій, 11, у м. Львові, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.
Крім того, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції, про те що матеріалами справи підтверджується наявність підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави відповідно до ст.23 Закону України “Про прокуратуру”, оскільки, як підставно зазначає прокурор у позовній заяві, позивачі не здійснювали захисту інтересів держави самостійно, що вбачається зокрема, з листів від 18.09.2015 року (Т.1 ас.40-43), покликаючись на тривання процедури укладення відповідних договорів оренди. Проте зазначене не спростовує необхідності захисту порушених майнових інтересів держави, враховуючи встановлення факту такого порушення. Відносини з укладення договорів оренди між сторонами не є предметом даного спору та не спростовує факту порушення інтересів держави щодо неповернення майна.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду Львівської області від 17.05.2016 року у справі № 914/3402/15 - залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Київстар”, м. Київ, № 14287103 від 31.05.2016 року - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлений 15.07.2016 р.
Головуючий суддя Бонк Т.Б.
Судді Бойко С.М.
Якімець Г.Г.