Справа: № 826/14329/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Губська Л.В.
Іменем України
11 липня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
Суддів: Ісаєнко Ю.А.
Федотова І.В.,
при секретарі: Нікітіній А.В.
за участю
представника позивача Василенко Н.В.
представника відповідача Шендрика С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 24 листопада 2015 року по справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач, Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 16 лютого 2015 року №16026552210.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 24 листопада 2015 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечувала, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських відносин з ТОВ "МАРКЕТ-ГРУП" за жовтень 2014 року, за результатами якої складено акт від 29 січня 2015 року №81/26-55-22- 10/37243279.
За висновками акта перевірки встановлено порушення Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ПАТ «ДПЗКУ») п. 185.1 ст. 185, п. 198.3, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині завищення значення р. 20.2 декларації з ПДВ за жовтень 2014 року «Зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду» до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму - 5 008 209,00 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято оскаржуване повідомлення-рішення, яким зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість за жовтень 2015 року у розмірі 5 008 209,00 грн.
За результатами адміністративного (досудового) оскарження, оскаржуване рішення залишено без змін, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб»єкт владних повноважень, не довів суду правомірності своїх дій та рішень, в той час, як позивач свої доводи довів і належним чином обгрунтував.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ «ДПЗКУ» (покупець) і ТОВ «МАРКЕТ-ГРУП» (постачальник) укладено договір від 08 вересня 2014 року №509, згідно п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується у період з 15 вересня 2014 року по 31 жовтня 2014 року поставити покупцю дизельне паливо та бензин автомобільний, а покупець своєчасно прийняти і в повному обсязі здійснити оплату вартості товару на умовах передбачених договором.
Пунктом 1.2. договору установлено, що товар постачається в талонах, смарт-картах або наливом.
Оплата покупцем проводиться на умовах 100% передоплати на кожну конкретну партію товару, на підставі отриманого рахунку-фактури та оформлених належним чином первинних документів на поставку товару, а саме податкової накладної на товар (п.3.1 Договору). Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з розрахункового рахунку покупця (п.3.5).
Згідно з п. 4.5 Договору, транспортування товару проводиться постачальником автомобільним транспортом до місця зберігання товару покупцем згідно з Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155 «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України» (далі - Інструкція №281/171/578/155). Поставка та передача товару здійснюється узгодженими партіями (частинами), у відповідності до специфікацій. Кількість партій Товару, асортимент та ціна зазначаються в ТТН та/або видаткових накладних та/або актах приймання-передачі товару.
Відповідно до п.4.6. постачання бензину А-95, А-92, дизельного палива за талонами або старт-картами здійснюється з АЗС Постачальника автотранспорту Покупця в населених пунктах України, найближчих до місцезнаходження філій Покупця. Поставка та передача Товару здійснюється узгодженими партіями (частинами) у відповідності до Специфікацій. Кількість партій Товару, асортимент та ціна зазначаються в ТТН та/або видаткових накладних та/або актах приймання передачі Товару
Крім того, сторонами підписано специфікацію №1/1 від 10 вересня 2014 року.
ПАТ «ДПЗКУ» перераховано на поточний рахунок ТОВ «МАРКЕТ-ГРУП» 45 172 199,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №1001024514 від 11 вересня 2014 року на суму 30 049 255,60 грн. (т. 1, а.с. 69), №117634 від 19 листопада 2014 року на суму 15 122 944,00 грн. (т. 1, а.с. 70).
У жовтні 2014 року на виконання умов договору ТОВ «МАРКЕТ-ГРУП» виписано на користь позивача видаткові накладні (т. 1, а.с 73 - 119), та податкову накладну від 12 вересня 2014 року №1 на суму 30 049 255,60 грн., у т.ч. ПДВ - 5 008 209,27 грн.
Судом встановлено, що суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару, включено позивачем до складу податкового кредиту у декларації за жовтень 2014 року.
Крім того, позивачем у жовтні 2014 року подано розрахунки коригування кількісних і вартісних показників податкової звітності в частині зміни номенклатури та кількості обсягів товарів, які не вплинули на загальний обсяг задекларованих зобов'язань (т. 1, а.с. 15).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «МАРКЕТ-ГРУП» своє зобов'язання перед ПАТ «ДПЗКУ» виконано частково, а саме на суму 625 380,00 грн. в талонах, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, при цьому, посилання податкового органу на відсутність доказів, що підтверджують отримання придбаного товару, спростовуються матеріалами справи, а саме, копіями довіреностей, з яких вбачається, що товар отримувався фахівцем супроводу конкурсних торгів управління постачання Рудомотькіним М.С.
Також, сторонами договору складено відповідні акти приймання-передачі товару.
Також, матеріалами справи, а саме: оборотно-сальдовими відомостями, фотокопіями накладних на внутрішнє переміщення, підтверджується, що вказаний товар в подальшому був розподілений на філії ПАТ «ДПЗКУ», на підтвердження потреб філій в Товарі, факту його отримання та використання ПАТ «ДПЗКУ» надано письмові пояснення уповноважених осіб філій ПАТ «ДПЗКУ»
Щодо доводів податкового органу про відсутність документів, що засвідчують транспортування Товару, колегія суддів зазначає наступне.
Так. Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, статтею 1 яких встановлено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 281/171/578/155 від 20 травня 2008 року (далі - Інструкція №281/171/578/155), встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів.
Відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких:
- перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;
- другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;
- третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.
Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.
Однак, як вбачається з матеріалів справи та підтвердив у суді апеляційної інстанції представник позивача, в жовтні 2014 року поставка товару відбувалася тільки в талонах, що відповідачем не спростовано.
Відповідно до п.3 Інструкція №281/171/578/155 талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
До моменту заправки за талонами пальне зберігається на АЗС і оприбутковувати його немає підстав. З договору від 08.09.2014р. №509 вбачається, що предмет договору - пальне, а талони - лише підтвердний документ для його отримання.
Таким чином, оскільки товар наливом не поставлявся, тому і відсутня товарно-транспортна накладна, як документ, що підтверджує транспортування товару.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що документи по спірним господарським операціям, містять повний перелік всіх обов'язкових реквізитів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.
Водночас, податковим органом у акті перевірки не вказано жодного об'єктивного та документально підтвердженого доказу недійсності первинних документів, складених між позивачем і його контрагентом на виконання правочину.
Також відповідачем не надано будь-яких доказів, у т.ч. визначених в акті перевірки, на підтвердження висновків про безтоварність вказаних господарських операцій між позивачем та контрагентом, які покладено в основу оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем в повній мірі надано первинні документи, що підтверджують факт реальності проведеної господарської операції.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори з метою одержання податкової вигоди, є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано належну оцінку первинним документам позивача у їх сукупності, які підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, та встановлено умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів позивача.
При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.
Водночас, лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в рішеннях від 05.10.2015р. (справа №К/9991/44826/12), від 21.09.2015р. (справа №К9991/35087/12) та від 15.09.2015р. (справа №К/800/13763/14).
Крім того, відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Як було зазначено, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивач був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців із зазначенням керівника та видів діяльності.
Крім того, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
В разі порушення контрагентом податкової дисципліни, відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 24 листопада 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.
Ухвала в повному обсязі складена 14 липня 2016 року.
Головуючий-суддя Л.В.Губська
Судді Ю.А.Ісаєнко
І.В.Федотов
Головуючий суддя Губська Л.В.
Судді: Ісаєнко Ю.А.
Федотов І.В.