Справа: № 823/225/16 Головуючий у 1-й інстанції: Каліновська А.В. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.
Іменем України
13 липня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Мєзєнцева Є.І., Літвіної Н.М.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС в Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС в Черкаській області, державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС в Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління ДФС в Черкаській області (далі - відповідач 1), державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС в Черкаській області (далі - відповідач 2) про скасування податкового повідомлення-рішення № 15515-17 від 20.11.2015 року.
Черкаський окружний адміністративний суд своєю постановою від 18 квітня 2016 року адміністративний позов задовольнив частково.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - державна податкова інспекція у місті Черкасах Головного управління ДФС в Черкаській області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного висновку суду.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 - загальною площею 72 м2.
Так, відповідачем 2 на підставі пп. 265.7.2 п. 265.7 ст. 265 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення № 15515-17 від 20.11.2015 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» у сумі 774 грн. 95 коп.
Не погоджуючись з даним рішенням податкового органу, позивач звернулася до суду.
Так, суд першої інстанції, визнаючи протиправним та скасовуючи податкове повідомлення - рішення № 15515-17 від 20.11.2015 року, виходив з того, що відповідачем 2 здійснено нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2014 рік, відповідно до пп. 265.7.2 п. 265.7 ст. 265 Податкового кодексу України, яка станом на час винесення оскаржуваного повідомлення-рішення не діяла та була змінена.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції та з приводу даних спірних правовідносин вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 31.1 ст. 31 ПК України визначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.
Згідно положень п. 31.3 ст. 31 ПК України, зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 265 Податкового кодексу України (в редакції станом на 01.01.2014 року) врегульований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та пп. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 ПК України зазначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.
Відповідно до пп. 265.7.2 п. п. 265.7 ст. 265 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення щодо нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2014 рік, прийнято відповідачем 2 - 20.11.2015 року, тобто з порушенням встановленого пп. 265.7.2 п. 265.7 ст. 265 ПК України строку його надіслання, а саме, до 01 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Також, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що 01.01.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 року, яким викладено в новій редакції статтю 265 Податкового кодексу України, та у якій взагалі відсутній пп. 265.7.2 п. 265.7 ст. 265 ПК України, а з 01.01.2015 року податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначається ст. 266 ПК України.
Що стосується посилань апелянта на те, що відповідно до ст. 102 Податкового кодексу України, контролюючий орган має право визначити податкове зобов'язання платника податку протягом 1095 днів, то колегія суддів вважає його необґрунтованим, оскільки на час прийняття оскаржуваного рішення - 20.11.2015 року, був відсутній пп. 265.7.2 п. 265.7 ст. 265 ПК України, який був підставою для прийняття податкового повідомлення - рішення № 15515-17 від 20.11.2015 року.
Окремо, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у рішенні за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 №1-рп/99 зазначив про те, що вказаний принцип слід розуміти так, що дія закону починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Суд зазначає, що пунктом 1 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 № 503/97 (далі - Указ № 503) встановлено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Згідно з пунктами 3, 4 Указу № 503 громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.
Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.
Судом встановлено, що Закон України № 71-VІІІ від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» був опублікований в газеті «Голос України» № 254 від 31.12.2014 року, при цьому у самому законі визначений особливий порядок набрання ним чинності - з 01.01.2015 року.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем 2 здійснено нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2014 рік, відповідно до пп. 265.7.2 п. 265.7 ст. 265 Податкового кодексу України, яка станом на час винесення оскаржуваного повідомлення-рішення, не діяла.
Враховуючи викладене, суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача 2 № 15515-17 від 20.11.2015 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Що стосується позовних вимог до Головного управління ДФС в Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 15515-17 від 20.11.2015 року, то в цій частині адміністративного позову суд першої інстанції правильно відмовив, оскільки оскаржуване рішення було винесено саме відповідачем 2, а не Головним управлінням ДФС в Черкаській області, у зв'язку з чим, відповідальність за оскаржуване рішення повинен нести лише той податковий орган, який його прийняв.
Також, апелянт у своїй апеляційній скарзі вказував на те, що суд першої інстанції у своєму рішенні дійшов висновку про те, що відповідно до пп. 265.4.1 п. 265.4 ст. 265 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), база оподаткування об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності ОСОБА_2 зменшується на 120 м2, що звільняє позивача від оподаткування, оскільки в матеріалах адміністративної справи відсутні докази використання позивачем квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею - 72 м2 з метою одержання доходів.
З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що так, дійсно податковим органом було додано до апеляційної скарги копію Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з якого видно, що позивач проживає за адресою: АДРЕСА_3. Вид діяльності: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування. Проте, суд апеляційної інстанції зазначає, що даний Витяг не був наданий до суду першої інстанції, а лише було надано інформаційну довідку про те, що на квартиру позивача, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, накладався арешт. Окрім цього, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що дані обставини жодним чином не впливають на правильність рішення суду першої інстанції .
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши всі матеріали справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення а постанова суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС в Черкаській області - залишити без задоволення.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Чаку Є.В.
Судді: Літвіна Н. М.
Мєзєнцев Є.І.