Справа № 826/25741/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.
Суддя-доповідач: Межевич М.В.
Іменем України
13 липня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євросоя» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив докази по справі, що призвело до неповного з'ясування обставин та постановлення рішення, яке суперечить вимогам норм права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведена документальна позапланова перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з АФГ «Таврія» за період з 08.09.2014 по 01.09.2015, за результатами якої складено акт від 22.10.2015 № 654/1-26-50-22-07/39379581 (далі - акт перевірки).
Згідно висновків акту перевірки за позивачем встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК), що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду р. 19 Декларації з ПДВ, та сумою від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду р. 20.4 Декларації з ПДВ на суму 1 311 300 грн.
На підставі вказаних порушень, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.10.2015 № 0007492207, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 311 300 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з вимогою про його скасування.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що фактично були відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з його контрагентом.
Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.
За змістом пункту 44.1 статті 44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Положеннями п. 198.2 ПК передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту та формування від'ємного значення з податку на додану вартість вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно із п. 201.10 ст. 201 ПК податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пунктом 201.6 ст. 201 ПК встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.
Відповідно до п. 198.6 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та, відповідно, від'ємного значення з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
Податковим органом під час проведення перевірки була встановлена відсутність реального характеру господарських операцій позивача з АФГ «Таврія», що і стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Так, 12.05.2015 між позивачем (покупець) та АФГ «Таврія» (постачальник) укладено договір поставки № 278, згідно умов якого постачальник зобов'язується передати (поставити), в обумовлений цим договором строк, товар (сою), у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього грошову суму, передбачену цим договором (т. 1 а.с. 49).
Колегія суддів звертає увагу на те, що основним видом діяльності АФГ «Таврія» є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, що у свою чергу цілком узгоджується покупкою позивача у цього контрагента спірного товару (сої) (т. 1 а.с. 350).
Пунктом 2.1 наведеного договору визначено умови поставки товару: EXW (... name place) ФРАНКО-ЗАВОД (назва місця): Херсонська обл., Білозірський р-н, смт. Беріслав, вул. 1 Травня, 4, відповідно до Міжнародних правил торгової палати для тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 р.).
З метою транспортування придбаного у АФГ «Таврія» товару позивачем (замовник) було укладено з ФОП ОСОБА_2 (перевізник) договір на транспортні послуги № 165 від 20.01.2015 (т. 1 а.с. 53).
Виконання вказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, товарно-транспортних накладних (т. 1 а.с. 65-136), податкових накладних (т. 1 а.с. 137-172), виписками з банківського рахунку (т. 1 а.с . 178-180).
Крім того, в подальшому, право грошових вимог до позивача було відступлено АФГ «Таврія» за відповідними договорами на користь ТОВ «Компанія «УКРТОРГ» (т. 1 а.с. 307-309), ТОВ «ДІАЛАНТ» (т. 1 а.с. 310-313), сплата позивачем коштів за якими підтверджується виписками з банківського рахунку та листами (т. 1 а.с. 314-348).
На підтвердження можливості зберігання та використання у власній господарській діяльності придбаного у АФГ «Таврія» товару позивачем надано договір оренди № 8 від 31.12.2014, що укладений з ТОВ «НИВААГРО» (а.с. 56), акт прийому-передачі частини виробничого приміщення, площею 88,5 м2, від 01.01.2015 (т. 1 а.с. 58), додаткову угоду № 1 від 23.01.2015 до договору оренди № 8 від 31.12.2014 (т. 1 а.с. 59), акт прийому передачі частини виробничих приміщень, площею 266,20 м2 та обладнання від 01.02.2015 (т. 1 а.с. 60). Вказані приміщення та обладнання знаходяться за адресою: Київська обл., Фастівський р-н, с. Пилипівка, вул. Леніна, буд. 60-А.
Також матеріали справи містять договір суборенди № 4 від 29.10.2014, що укладений позивачем з ТОВ «Агроміксінвест» (т. 1 а.с. 61-63), акт прийому передачі від 01.02.2015 частини нежитлового приміщення, площею 239 м2, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Фастів, вул. Поліграфічна, буд. 12.
Відповідач у спірному акті перевірки також не заперечує того, що зберігання виробленої з сої соєвої олії здійснювалося в резервуарі МР-50, який відповідно до договору оренди від 06.11.2014 № 14 орендується позивачем у ТОВ «Альфа 77».
Використання придбаного товару у господарській діяльності також підтверджується актами списання сировини у виробництво (т. 1 а.с. 181-306).
Аналізуючи викладені обставини, апеляційний суд вважає, що спірні договірні відносини позивача з АФГ «Таврія» мали реальний характер та підтверджені всіма необхідними первинними документами. Так, виробництво (вирощування) придбаного товару є основним видом діяльності АФГ «Таврія». Вказаний товар було використано позивачем у власній господарській діяльності, з метою його переробки у соєву олію, на що позивач мав необхідні ресурси (обладнання, приміщення, персонал - 18 осіб), при цьому, виробництво олії та тваринних жирів є основним видом діяльності ТОВ «Євросоя» (а.с. 14, 26).
Посилання відповідача на те, що транспорт, яким здійснювалася доставка спірного товару перебував в дорозі більш як 14 годин на день, є виключно припущенням відповідача та у будь-якому випадку не свідчить про фізичну неможливість транспортування товару.
Колегія суддів також не приймає до уваги посилання відповідача на п.п. 8.25, 8.26 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 в частині, що стосується не зазначення у товарно-транспортних накладних часу прибуття для навантаження та розвантаження, так як окремі недоліки документів за договором транспортування не можуть бути підставою для висновку про безтоварність відносин за договором поставки.
Колегія суддів апеляційного суду також приймає доводи позивача, що стосуються відсутності необхідності у посаді вантажника, оскільки навантаження та розвантаження придбаної сої здійснювалося механічними засобами. З огляду на це, відхиляються доводи апеляційної скарги у цій частині.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову обґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року - без змін.
Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя М.В. Межевич
Суддя Г.В. Земляна
Суддя Є.О. Сорочко
Головуючий суддя Межевич М.В.
Судді: Сорочко Є.О.
Земляна Г.В.